Диванні експерти наклали б у штани через п’ять хвилин в одній кімнаті з Мессі, Суаресом та Іньєстою, – Джулай

12 марта 2017 227 Читати українською
Диванні експерти наклали б у штани через п’ять хвилин в одній кімнаті з Мессі, Суаресом та Іньєстою, – Джулай
Дмитро Джулай

Відомий коментатор Дмитро Джулай підбив підсумки епічного протистояння "Барселона" – ПСЖ.

Це не була перемога стилю. Ба, більше, для такого тріумфу "Барсі" довелося дещо позичити у найпринциповішого суперника. Недаремно до матчу Рауль казав, що подібні ремонтади є парафією "Реалу". І справді, кілька разів у своїй історії мадридці всупереч усім та усьому відігрувалися після поразок із великим рахунком. Просто тому, що не сприймали іншого варіянту, не бачили себе переможеними, доки не пролунає фінальний свисток.

У літописі "Барселони" є власні героїчні звитяги, що закарбувалися у пам’яті уболівальників. Серед них й 4:1 у домашньому матчі з "Динамо" Михайла Фоменка. Доводилося чути, як ту гру називали чи не найкращою у виконанні "Барси" Кройффа.

Однак ця ситуація була винятковою. Адже 0:4 у єврокубках не відігрував ніхто й ніколи. Ще й проти досить потужного суперника, що блискуче виглядав на своєму полі.

Ліонель  Мессі

У кількох матчах цього сезону "Барса" грала погано. Тут, звісно, можна досить довго просторікувати на тему, що таке "погано" стосовно каталонського клубу. Але й сама традиція "Барселони" допомагає не збитися на манівці, підказує на прикладі тріумфальних сезонів, що насамперед є футбольною сутністю цього гранда.

У деяких поєдинках, найсвіжіший — домашня перемога над "Леганесом", в око впадали ознаки певної "флорентинізації". Тобто поняття "команда" підмінялося напрочуд схожим за формою поняттям "група дуже сильних футболістів". Схожим й водночас страшенно оманливим. Особливо для "Барси", у ДНК якої немає мадридського непохитного "стиль — це титули".

Сесар Луїс Менотті якось розповідав, що відповідати на запитання: "Як грає "Інтер"?" йому почали з тактичної схеми. "Ні, Ви не зрозуміли, — зупинив співрозмовника Менотті, — мені цікаво, як "Інтер" грає".

Як грає "Барса" відомо вже багато років. (Приблизно стільки ж можна чути безглузду маячню про "відсутність плану Б"). Спроби тренерів хоч трохи змінити стиль вважають блюзнірством, навіть, як це було у випадку з Херардо Мартіно, якщо ці спроби існують лише в уяві обвинників.

Луїсу Енріке було простіше, бо він "свій". Йому було складніше, бо після його першого сезону пішов Чаві, й акценти у грі поступово зміщувалися з магічного півзахисту на магічне тріо в атаці. Іноді настільки очевидно, що іншого тренера за це б з’їли за місяць. Лучо протримався трохи довше, й тим не менш виснаження наздогнало. Зараз, щоправда, можна лише жартувати про те, що йому варто частіше оголошувати/нагадувати про розставання після завершення сезону.

Луїс Енріке

Справжні експерти, які на своїх диванах виграли не один трофей, люблять повторювати, що у такій команді, як "Барса", "міг би тренувати навіть я". Облишмо осторонь той банальний факт, що вони б наклали у штани через п’ять хвилин в одній кімнаті з Мессі, Суаресом та Іньєстою. Зупинимося краще на цій мало помітній різниці між концепцією команди та "флорентинізацією". Менотті завжди повторює, що тренер має обдаровувати своїх гравців, наділяти їх новими якостями. Яскравим прикладом такої роботи є півтора року Кіке Сетьєна у "Лас-Пальмасі". (В ідеальному світі це був би ідеальний кандидат на тренера "Барси").

Коли ж йдеться про суперзірок, чого, здавалося б, можна їх "навчити"? Кройфф, Дель Боске, Гвардьйола дали свою відповідь на це запитання. Створити з них команду, що буде зачаровувати кожним маневром, кожним рухом, кожним дотиком. І потім це вже вибір наступників, приймати виклик чи ні.

Луїс Енріке іноді, особливо під час свого першого сезону, нагадував юного дослідника, що із захватом споглядає щойно розібрану штукенцію, а коли береться складати її докупи раптом виявляє "зайві" деталі. Однак і тоді й згодом Лучо знаходив баланс між цікавими дослідами та оптимальною організацією гри.

Серхі Роберто
Цього ж сезону у Віго, Сан-Себастьяні, у перших таймах матчів проти обох севільських команд саме скоординованості, еластичності "Барсі" катастрофічно бракувало. Матч у Парижі лише значно жорсткіше нагадав, що запресингувати "Барсу" іноді дуже легко не тому, що у неї якийсь "крихкий" стиль. Це можливо тоді, коли саме про стиль "Барселона" забуває й намагається виїхати на таланті "групи дуже сильних футболістів". Є суперники, з якими й цього вистачає. ПСЖ досить чітко дав зрозуміти, що до такої категорії не належить. І водночас розпочав підготовку суперника до другого матчу ще у роздягальні "Парк де Пренс".

Якраз після 0:4 у Парижі Луїс Енріке потроху оформив тактичний нюанс, що вимагав суто формального закріплення. Мессі вже не потрібно починати матч, навіть номінально, на правому фланзі. Лео вже досяг того віку, коли має розташовуватися у центрі й звідти планувати і виконувати свої маневри. Це ще не півзахист Бускетс – Іньєста – Мессі, проте вже позитивно може вплинути на переміщення Неймара. Його рейди у центр зараз можна буде краще узгоджувати з позицією та намірами Мессі чи будь-кого з півзахисників. Та й на своєму лівому фланзі бразилець знову почав проводити трохи більше часу й це зовсім не заважає йому справляти вагомий вплив на гру.

Із цією оновленою формулою "Барса" зіграла три матчі й особливо ефектно виглядала проти "Сельти". І все-таки… 0:4. Ніхто й ніколи. А у такій ситуації відігратися виключно завдяки чистоті стилю можна просто не встигнути. Бо є лише 90 з гаком хвилин. Ось тут принизливий результат першого матчу був найкращою мотивацією. Ось тут "Барсі" довелося трохи "мадридизуватися". Їй потрібна була динаміка тиску. Тиску шаленого, коли не надто важливо, як саме м’яч перетне лінію воріт.

Пресинг, із центральними захисниками "Барси" на чужій половині поля, став чудовою підсобою. Думати про сполучений із цим ризик теж не було часу. Думати про час мав суперник. І тремтіти. Легендарна фраза Хуаніто: "90 хвилин на "Бернабеу" є дуже довгими" цього вечора як ніколи пасувала "Камп Ноу".



Звичайно, після матчу Емері отримав сотні тисяч порад щодо того, "як саме" треба було вчинити. Безпосередньо ж на полі гості потрапили у найбанальнішу з психологічних пасток. Вони грали "з секундоміром у руці". Зокрема й після голу Кавані, коли навіть віра самої "Барси" вже не здавалася такою непохитною. Однак магія великих чисел вміє зле жартувати навіть із висококласними футболістами. Від "ну як вони можуть це зробити, це ж неможливо" до "ще одна наша помилка і вони це зроблять" дистанція може бути невеличкою, а найгірше те, що прибуття з одного пункту до іншого означає, що ти програв, навіть якщо рахунок ще про це не свідчить.

Для ПСЖ ця дистанція вимірювалася відстанню, з якої Неймар забив штрафний. Шал, жага, несприйняття будь-якого іншого результату, окрім потрібного, знову запанували на полі "Камп Ноу". Падіння Суареса було ознакою цього несприйняття. Павза Неймара перед вирішальним пасом на Сержи Роберто була вишуканою даниною стилю.

, а також у Viber

Источник: El espacio del futbol
Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
powered by lun.ua
11
час
:
28
мин
Гранада
21:00
Севилья
Угадай исход матча
Залиште відгук