"Футбол 24" коротко аналізує призначення чемпіона світу виконувачем обов'язків наставника "синьо-жовтих" незадовго до ключових матчів кваліфікації на ЧС-2022.
Олександр Петраков призначений головним тренером збірної України – щоправда, у статусі виконувача обов'язків. Після семигодинного засідання Виконкому УАФ, яке відбулося 17 серпня, саме наставник чемпіонської збірної U-20 офіційно став наступником Андрія Шевченка на тренерському містку головної команди країни. Два тижні тому Олександр Васильович відсвяткував 64-й день народження – відповідно, він став найстаршим тренером, який прийняв національну збірну України.
Новоспечений наставник "синьо-жовтих" – вихованець київського Динамо, але за основну команду ніколи не грав. Олександр Петраков виступав на позиції захисника у нижчолігових клубах СРСР – вінницький Локомотив, СКА (Київ), Дніпро (Черкаси), Авангард (Рівне), Колос (Нікополь). Також має досвід виступів в Угорщині у складі ПГВ Будапешт. Завершив кар'єру гравця в 1984-му, а тренером став у 90-х. Працював у запорізькому Торпедо, київському ЦСКА, сумському Спартаку, Вінниці та системі Динамо. Останні 10 років тренував молодіжні збірні України різних вікових категорій (U-16, U-17, U-18, U-19, U-20), а найбільшого успіху досягнув у 2019-му, вигравши чемпіонат світу з командою U-20. Рік перед тим був півфінал чемпіонату Європи і поразка від Португалії 0:5.
Не секрет, що 64-річний Петраков явно не розглядався як пріоритетний кадидат на посаду головного тренера збірної України після несподіваного для багатьох відходу Андрія Шевченка. Але проблеми з розривом контракту, які виникли у Сергія Реброва та Аль-Айна, змусили УАФ зупинитися саме на такому варіанті. Цікавому, але дуже неоднозначному.
По-перше, у Петракова, по суті, немає досвіду роботи з дорослими сформованими футболістами, не кажучи вже про команду статусу національної збірної топ-25 рейтингу ФІФА. Посада тренера у Торпедо Запоріжжя, київському ЦСКА чи сумському Спартаку – погодьтеся, трохи не той рівень. Не кажучи вже про роботу в юніорських та юнацьких збірних, де тиск та завдання навіть і близько не можна порівнювати з національною командою. Петракову навіть після тріумфального ЧС-2019 не довірили продовжити роботу з підопічними в збірній U-21, призначивши на цю посаду Руслана Ротаня. Це багато про що говорить.
Головний козир Олександра Васильовича – вміння працювати з молодими футболістами, тоді як у першій збірній виступають вже сформовані гравці. Якщо для умовних Сергія Булеци, Юхима Коноплі, Віталія Миколенка, Данила Сікана й іншої молоді Петраков є безумовним авторитетом, то як бути з тими ж Андрієм Ярмоленком, Олександром Зінченком, Русланом Маліновським і Ко, які працюють у клубах під керівництвом значно статусніших та іменитіших наставників?
По-друге, дивує сам процес призначення Петракова головним тренером. ОК, приставку "виконувач обов'язків" ще можна зрозуміти, але те, як це було зроблено, не вписується в жодні рамки. Для початку, вже колишній голова Комітету національних збірних УАФ Мирон Маркевич відкрито заявив, що новим тренером буде Сергій Ребров. Потім і Андрій Павелко зізнався, що хоче бачити саме Реброва в ролі наступника Андрія Шевченка. Своєю заявою очільник УАФ, по суті, підтвердив, що всі інші кандидати були другорядними. Але сталося те, чого не очікував ніхто – Сергій Станіславович не зумів розірвати контракт з Аль-Айном. По суті, Петракова призначили лише тому, що не вдалося переманити Реброва.
Відповідно, керівництво українського футболу в пожежних умовах пішло на найбільш очевидний варіант. Але навіть тут чекали до останнього – тягнули з призначенням до ночі, а вирішальне засідання Виконкому УАФ тривало більше семи годин. Та й тоді в Будинку футболу до останнього чекали вирішення ситуації з Ребровим. Як наслідок, про призначення нового тренера збірної України чи не вперше в історії оголосили лише о другій годині ночі (!) в соцмережах.
Окремо слід зупинитися саме на статусі Петракова як "виконувача обов'язків". В офіційному прес-релізі УАФ вказано, що тренер призначений "до подальших рішень Виконкому УАФ з даного приводу", без уточнення терміну контракту. Очевидно, що під цим формулюванням, найімовірніше, мали на увазі завершення кваліфікації на ЧС-2022. Вийде збірна хоча б у плей-офф – будуть думати далі, хоча навіть тоді не виключено, що збірну на Мундіаль повезе саме Ребров. В разі невиходу на ЧС – подякували і розійшлися.
Висновок – в УАФ, по суті, не приховують, що Петраков є тимчасовим варіантом. Можливо, навіть на 3 місяці. Як думаєте, чи додасть це авторитету новому тренеру в очах багатьох підопічних? Як його сприйматимуть уболівальники, преса, експерти?
По третє, у нового тренера обмаль часу для підготовки до ключових матчів. Вже першого вересня "синьо-жовті" проведуть складний виїзний поєдинок у Казахстані. Складний, передусім, з точки зору далекого перельоту і штучного поля Астана-Арени. Але і казахів не варто недооцінювати – в березні у Києві вже набили серйозну ґулю. Тим більше, що збірна Петракова точно не гратиме в той футбол, до якого привчив тренерський штаб Шевченка впродовж останніх років. Для перелаштування потрібен час, якого немає.
Команда збереться лише 29 серпня – у нового тренера буде, по суті, 3 дні, щоб підготувати підопічних до вкрай важливої гри. Будь-який результат, крім перемоги, залишить лише теоретичні шанси на Мундіаль. Але не Казахстаном єдиним – через 3 дні у Києві гра з Францією... Як ми проводимо другі спарені матчі – не варто нагадувати.
Щоправда, заради справедливості не варто забувати, що у національній команді, яка через 10 днів збереться у Києві, все ж є чимало гравців, знайомих з вимогами Петракова у молодіжних збірних. Зокрема, Андрій Лунін, Віталій Миколенко, Віктор Корнієнко, Данило Сікан, Едуард Соболь, Ігор Харатін, Тарас Качараба, Роман Яремчук та Віктор Коваленко (він, щоправда, у резервному списку). Останні п'ятеро їздили ще на Мундіаль у Новій Зеландії в 2015-му, а хавбек Спеції став найкращим бомбардиром турніру (5 голів). Дениса Попова та Артема Бєсєдіна, які теж грали під керівництвом Петракова, до уваги не беремо – вони травмовані і до кінця відбору на Мундіаль, на жаль, не зіграють.
Не забуваємо і про специфічний характер наставника. За його ж словами, він не терпить будь-якого втручання сторонніх осіб у свою роботу – журналістів, президентів клубу чи будь-кого іншого. Саме це є основною причиною, чому Петраков не хоче працювати в клубах. "Я не зможу працювати в умовах, коли згори почнуть командувати – тоді все розсиплеться. Мені подобається, коли ніхто не втручається в мою роботу. Інакше мені буде дуже складно", – заявляв Олександр Васильович.
Він відкрито обурювався, коли збірну U-20 критикували за прагматичний футбол на ЧС-2019. "Може, нам просто поїхати з чемпіонату світу?". Іронізував, коли отримав нагороду найкращому тренеру молодіжних команд-2019 – році, в якому зробив Україну чемпіоном світу. "Приємно, що цю нагороду придумали в останній момент".
Петраков – емоційний, але щирий. Тренер може пожертвувати ігровими якостями футболіста заради атмосфери в колективі. Він вимагає від футболістів залізної дисципліни. Невідомо, як це допоможе йому в національній збірній. Але те, що тренер вміє мотивувати знайти підхід до футболістів – факт. Його слухав навіть Денис Гармаш, який, за чутками, навіть подарував тренеру автомобіль за внесок у кар'єру динамівця. В принципі, у цьому і полягає головний шанс нового тренера збірної України. У національній команді зазвичай немає багато часу для реалізації своїх ідей, тому на перший план виходять саме мотивація і вміння достукатися до підопічних.
Своїми успіхами в юнацьких збірних Петраков, можливо, і заслужив на історичний для себе шанс спробувати свої сили в національній збірній. Але явно не в таких умовах. Якщо і давати шанс тренеру, який вміє працювати з молоддю, то потрібно це робити перед стартом відбору, а не тоді, коли зіграна майже його половина. При цьому результати далеко не найкращі – 3 очки у 3-х матчах та домашні нічиї з Казахстаном і Фінляндією явно не покращили шанс "синьо-жовтих" на вихід бодай у плей-офф з другого місця.
Будьмо відвертими, призначення Петракова – ніщо інше, як тимчасовий варіант вирішення проблеми головного тренера, або ж акт відчаю від УАФ. У збірної України після провального старту залишилося не так багато шансів кваліфікуватися на Мундіаль у Катарі. Андрій Шевченко – не ворог собі. Навряд чи він зі своїм штабом залишили б команду, якби турнірне становище "синьо-жовтих" після трьох турів було кращим. Олександр Петраков, у свою чергу, багато чого вміє. Сперечатися на цю тему – безглуздо. Він кілька разів виводив юнацькі збірні України на чемпіонати світу і Європи, а два роки тому сенсаційно привів "синьо-жовтих" до перемоги на ЧС U-20 у Польщі. Саме його вважають головним творцем єдиного чемпіонства світу в історії збірної України будь-якої вікової категорії.
Але Петраков – не чарівник. Він вартий поваги за сміливість прийняти національну збірну у критичний момент, але водночас ризикує взяти на себе весь негатив у випадку чергового невиходу України на чемпіонат світу.