"Залишалися з Алієвим після тренувань і били з центра поля": серб у Динамо – зламався в дебютному матчі і шокував Шахтар
Любомир Кузьмяк розшукав Мар'яна Марковіча, сербського захисника Динамо середини 2000-х. І записав із ним інтерв'ю, звісно ж.
Мар'ян Марковіч / Фото з відкритих джерел
У новітній історії Динамо чимало легіонерів залишили помітний слід. Особливо яскраво у Києві проявили себе балканці. Якщо ж згадувати саме представників Сербії, то насамперед вирізняється тріо Гавранчіч – Нінковіч – Марковіч. Перші двоє стали клубними легендами, а Мар’ян Марковіч, хоч і провів за Динамо лише півсотні поєдинків, все одно залишається знаковим футболістом для "біло-синіх".
В інтерв’ю Футбол 24 Марковіч розповідає про своє нинішнє життя, згадує період у Києві та робить прогноз на протистояння Динамо і Партизана.
"Трохи більше симпатизуватиму Динамо"
– Мар’яне, за кого вболіватимете?
– Я вболіватиму за футбол, за красиву гру. Гадаю, у Динамо більше шансів на прохід далі, вони виглядають сильнішими. У Партизана зараз новий тренер. Останні їхні матчі складаються не найкращим чином. З того, що я бачив і читав – у команди є певні проблеми.
– Раніше ви грали за Динамо, а ще стали легендою Црвени Звезди – головного суперника Партизана.
– Звичайно, що трохи більше симпатизуватиму Динамо. Я провів там чудовий період. Та й очолює команду мій колишній партнер Олександр Шовковський. Також у київському клубі працюють Сергій Федоров та Олег Гусєв. А ще мій земляк Берислав Станоєвіч. Ми з ним постійно на зв'язку і він розповідає мені про те, як живе Київ у ці важкі часи.
– Ви кажете, що знаєте про ситуацію в Україні і розумієте, яким є життя українців, котрі страждають від російської агресії. Нещодавно Партизан їздив у Росію на турнір, що обурило усіх нас. Як ваше оточення ставиться до війни в Україні?
– Ми не говоримо про це. Основна тема у наших розмовах з друзями – футбол. Ми колись теж пережили війну і знаємо, що це таке. Але не хочемо повертатися у ті часи.
– На матч-відповідь у Белград не плануєте поїхати?
– Скоріш за все, що не поїду. Я працюю тренером у своєму рідному Пожареваці. До Белграда відносно недалеко – 80 кілометрів. Проте в нас щоденні тренування о 18:30, тож я не матиму змоги відлучитися.
до речі
– Займаєтеся тренерською діяльністю?
– Раніше я тренував юнаків, а зараз працюю з дорослою командою, яка виступає у третьому за силою дивізіоні Сербії. Також трохи займаюся бізнесом – здаю в оренду нерухомість.
– Як часто згадуєте Київ?
– О, це було фантастично. Мене тепло зустріли у колективі, у нас була сильна команда, хороші вболівальники. Спогади про Україну виключно найкращі. Навіть моя дружина часто пригадує ті часи і каже, як добре було у Києві. Пам’ятаю свою першу зустріч з Ігорем Суркісом. "Усе залежить від тебе. Просто виходь на поле і грай. Якщо є потреба – звертайся", – сказав мені президент. Це дорогого вартувало.
"Лалатовіч сказав, що в Україні є дві сильні команди"
– Ви розпочинали у Младі Радніку з рідного Пожареваца. Читав, що у 16 років вас обрали капітаном команди.
– До місцевих хлопців завжди добре ставляться. Мабуть, у клубі бачили мій потенціал. Зрештою, я віддячив їм сповна. Спочатку мене віддали за хороші гроші у Црвену Звезду, а потім я почав викликатися у юнацьку збірну Сербії. Напевно, я мав талант, але водночас багато працював.
– У Црвену Звезду ви потрапили 17-річним. Як вас прийняли зіркові партнери?
– Спочатку було незвично і я не вірив, що зможу закріпитися. Црвена Звезда – найкраща команда країни і одна з найсильніших на Балканах. Та після перших тренувань я усвідомив, що можу проявити себе. Так, поруч були найкращі футболісти Сербії, однак вони – такі ж люди, як я. Виявилося, що це не так страшно.
– У Белград ви їхали у якості атакувального гравця. Славолюб Муслін, який потім працював в Україні, змінив вашу позицію?
– У рідному Пожареваці я діяв у ролі "десятки". У Црвені Звезді тренери помітили певні якості, які дозволяли мені закривати увесь фланг. Муслін побачив, що я можу багато бігати і відправив мене на позицію правого захисника. Там я відіграв усю подальшу кар'єру.
– Ще до переїзду в Динамо ви кілька разів зустрічалися з українськими командами. Перше протистояння датоване 2000-м, коли у кваліфікації Ліги чемпіонів Црвені Звезді випало Динамо.
– У Києві ми зіграли 0:0, але, як на мене, Црвена Звезда мала вигравати – до перемоги ми були ближчими. Свої шанси ми не реалізували, а у Сербії Динамо діяло з позиції сили. Ми забили першими, проте Белькевич зрівняв. Здавалося, що вони грають, наче на тренуванні – за рахунком і доволі спокійно.
– Інтерес до вашої персони зародився саме тоді?
– Так, мені сказали, що я сподобався тренерам Динамо. Чому я не переїхав до Києва? Не знаю. Можливо, клуби не домовилися між собою.
– Гравцем Динамо ви стали тільки через п’ять років. Спочатку був переїзд у Дженоа.
– Вони здобули путівку в Серію А, та начебто зробили це з порушенням. Дисциплінарні органи звинуватили команду в нечесній грі і понизили до Серії С. Там іноземці грати не мали права, тож я за Дженоа так і не дебютував. Я міг залишитися в Італії – здається, в Асколі мною цікавилися. Та я не дуже хотів туди переходити.
– Інша справа Динамо. Вдруге на вас звернули увагу після виступів за збірну на меморіалі Лобановського?
– Напевно, важливу роль у цьому трансфері відіграв вже згаданий Берислав Станоєвіч. Мені сказали, що Динамо мною цікавиться і то був чудовий час, щоб погоджуватися на перехід. У команді вже виступали Нінковіч, Гавранчіч, Леко, Сабліч, Петковіч. Проблем з адаптацією виникнути не могло.
– Ненад Лалатовіч, який тоді виступав за Шахтар, розповідав, що ви з ним радилися щодо переїзду в Динамо.
– Разом із Ненадом я грав за Црвену Звезду, ми – давні знайомі. Мені була цікава його думка. Лалатовіч сказав, що в Україні є дві сильні команди і мені варто погоджуватися. Я так і зробив.
"Зламався у першому ж матчі за Динамо"
– Кого із ваших співвітчизників вважаєте найсильнішим в українському футболі?
– Горан Гавранчіч. Це динамівська легенда. Горан грав за Динамо багато років і залишив по собі помітний слід. Знаю, що у клубі його дуже поважали.
– В одному з інтерв’ю ви згадували про Владіміра Дишлєнковіча. Він дійсно володів таким потенціалом?
– Підтверджую – це один із найсильніших воротарів, яких я коли-небудь бачив. Якби не травма, то він міг досягнути більшого. Вже після ушкодження він поїхав у донецький Металург. Якби не проблеми зі здоров’ям, то Дишлєнковіч міг проявити себе ще краще.
– Вам у Динамо також дошкуляли травми?
– Не те слово! Я зламався у першому ж матчі. Як зараз пам'ятаю той поєдинок проти Таврії. 43 хвилина, суперник врізається мені в коліно. Я вилетів на шість місяців. Це було нестерпно. Замість належної адаптації я лікувався і пропустив величезний період.
– З ким найбільше спілкувалися у колективі?
– Зі своїми земляками. Після тренувань я залишався на базі та проводив час із Мілошем Нінковічем та Ігорем Петковічем. Якщо ж вести мову не про сербів, то це Алієв та Мілевський. Вони були молодшими і я з ними більше розмовляв, ніж з Ребровим, Шовковським, Белькевичем, Гусіним чи Шацьких. Ми трималися на дистанції, але я можу висловити лише респект цим хлопцям. Вони – великі майстри.
– Що скажете про ігрові якості Мілевського та Алієва?
– Дуже талановиті хлопці. Артем чудово грав головою, Олександр мав сильний удар. Я теж любив відпрацьовувати удари зі штрафних. Ми не раз залишалися з Алієвим після тренувань, ставили м'яч на центр поля і били по воротах.
– Ваш дебютний гол за Динамо вийшов особливим. У матчі за Суперкубок України проти Шахтаря ви несподівано пробили здалеку. Здається, Ян Лаштувка не чекав цього?
– Насправді мій удар не був дуже сильним та точним. Мабуть, мені трохи пощастило.
– Ви самі не повірили і схопилися за голову?
– Я схопився за голову на радощах. Це був сюрприз. Зустріч із Шахтарем – дербі. Я розумів значення тієї гри, тож почувався дуже щасливим. Динамо виграло 2:0, а я започаткував цю перемогу.
"Виступав за команду з регіону, де стратили Каддафі"
– За три сезони в Динамо у чемпіонаті ви забили лише двічі. Ті обидва голи розділили між собою лише вісім днів.
– Дивовижно, але це сталося у двох турах поспіль. Один пригадую чітко – Карпатам, коли ми виграли 7:3. А другий?
– Запорізькому Металургу зі штрафного.
– Точно. Це було у Запоріжжі. Штрафний? Я вже казав, що полюбляв їх тренувати.
– Окрім хорошого удару, ви володіли пристойною швидкістю.
– Залежно, з ким порівнювати. 2007-го Манчестер Юнайтед обіграв нас на Олд Траффорд з рахунком 4:0. Достатньо поглянути на четвертий гол, який Кріштіану Роналду забив у ворота Динамо. Ми боролися у центрі поля, минає якась мить, а він вже поруч зі штрафним майданчиком. Нереально!
– У Лізі чемпіонів ви протистояли й іншим великим футболістам. Хто ще вас вразив?
– Бразилець Роналдо. У Києві Динамо перемагало Реал з рахунком 2:0, все йшло до перемоги, однак потім він забив двічі. Техніка, робота з м’ячем – у Роналдо шалений рівень. Відзначу також Жунінью Пернамбукану. Я перебував у стінці, коли він виконував свій фірмовий штрафний за Ліон. Цей м'яч неможливо спіймати. Краще штрафні не бив ніхто. Можливо, тільки Сініша Міхайловіч.
до речі
– Після Динамо ваша кар’єра втратила стабільність і ви змінили багато клубів. Який період був яскравим?
– Хорватія, Австрія, Казахстан, Кіпр, Греція – я чимало поїздив. Та, напевно, найбільш екзотичне місце – Лівія. Ті чотири місяці без сім'ї були нестерпними. Я виступав за команду з регіону, де стратили диктатора Муаммара Каддафі. Я приїхав у Лівію якраз після усіх цих подій – 2013-го.
– Ви маєте сина, який також займається футболом. Як його успіхи?
– Васіліє 16 років, він грає у белградському Графічарі. Мій син – шульга. Якщо я грав на правому фланзі, то Васіліє діє зліва.
– Ваш син народився в Україні?
– Територіально – ні. 2008-го я виступав за Динамо Юрія Сьоміна, але моя дружина народжувала вдома, у Сербії.
– Якщо обирати між Црвеною Звездою та Динамо – де минув ваш футбольний розквіт?
– Складно визначити. Разом із Црвеною Звездою я виграв шість трофеїв, у Динамо теж було багато перемог. Київ – мій другий дім. Я багато часу проводив у піцерії "Белград", де навіть працював хлопець із мого рідного Пожареваца. Правду кажучи, у Києві я почувався, як удома.
