"Йди і проси вибачення у Лобановського": українець Ла Ліги, якого забули вилучити з поля
"Футбол 24" розповідає про карколомну одіссею Сергія Погодіна, колишнього півзахисника Шахтаря, Динамо, Зорі та ряду інших клубів. У 1995 році він опинився в іспанській Меріді, де запам’ятався одразу з двох причин.
Сергій Погодін / Фото з відкритих джерел
У 80-х ним зацікавилося київське Динамо, яке на той момент було чинним володарем Кубка кубків. Він мав неприємну розмову із Лобановським – вона запам’яталася на все життя. У Шахтарі грав поруч із феноменальним Сергієм Щербаковим, а потім на власні очі бачив футбол у виконанні молодого Ромаріо. Взяв участь в історичному, першому матчі збірної України (проти Угорщини, 1:3), який припав… на його День народження. Зрештою, поїхав у Ла Лігу, де, отримавши два "гірчичники", продовжив матч.
до речі
Це все – про Сергія Погодіна. Зараз його ім’я відоме лише вболівальникам із величезним стажем, а також вузькому колу журналістів. А на початку 90-х все було зовсім по-іншому. Погодін вважався чільним українським легіонером і став одним із перших, хто відкрив для себе іспанський чемпіонат. Але давайте за хронологією.
рекламна інформація
Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри
ТОВ “СЛОТС Ю.ЕЙ”. Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності у мережі Інтернет від 05.12.2024 (Рішення комісії з регулювання азартних ігор та лотерей №559 від 21.11.2024).
Пройшовши вишкіл у знаменитому Луганському спортінтернаті, юний хавбек дебютував за Зорю, яка тоді була середняком Другої ліги СССР. На момент дебюту Погодіну не виповнилось навіть 17 років. Паралельно з ним у тій команді розпочали сходження до вершин Тімерлан Гусейнов, Олег Суслов та Сергій Юран.
Проспекта швидко помітили у Києві. Сезон-1987 він розпочав уже в складі Динамо. Звісно, не в першій команді. Для обкатки новачка відправили у дубль – до легендарного Віктора Колотова. Там Погодін грав регулярно – щонайменше по 25 матчів за сезон. І періодично залучався до тренувань з першою командою. Щоправда, спогади про Валерія Васильовича у нього доволі неоднозначні.
"Лобановський був жорстким, – пригадував Погодін в інтерв’ю Футбол 24. – Основний і молодіжний склади він тримав на дистанції. Ми були для нього віддаленими, з нами спілкувався дуже нечасто. Чи приходив на матчі дубля? Коли ми грали в Києві, приїжджала вся команда. Це була така традиція. Після матчу поверталися на базу. Той із молодих, хто потрапляє під основу, їде разом з ними.
Не пам’ятаю з якого приводу, але Лобановський викликав мене перед тренуванням. Заходжу, починається діалог. Лобановський запитує: "Хто у тебе батьки?" Відповідаю: "Прості робітники. Працюють на заводі". "То нехай батько приїде". Я засміявся і запитав: "Я що, у школі?" Він скипів: "Все, пішов геть!"
Спускаюся на тренування. Колотов оголосив завдання, а потім каже: "Сергію, ти не в групі. Будеш займатися індивідуально". Очевидно, упродовж 10 хвилин, які минули, Лобановський вже встиг про все розповісти. "Йди і проси вибачення", – радить мені Колотов. Як зараз пам’ятаю: йду в бутсах по паркету, цокочу. "Васильовичу, пробачте!" Відповідає: "Іди. Потім це все…" Наступного дня я вже тренувався у групі".
А ось опинившись у Шахтарі в 1990-му, Сергій потрапив у рідну стихію. Головного тренера Яремченка він обожнював: "Валерій Іванович – прямий чоловік. Він не буде говорити про гравця десь за спиною. Яремченко міг усе сказати прямо в обличчя, не соромлячись. Якщо ти виконував роботу добре – він казав, що добре. Якщо ти робив її погано – то чув відповідні претензії. Мені такі люди дуже імпонують".
Погодін – крайній праворуч у верхньому ряду
Розвал СССР, за словами Погодіна, вдарив по всьому – і по кишені, і по грі. Чимало провідних футболістів виїхали за кордон. "Коли ми приймали команди у Донецьку, то на Дніпро ще могли люди прийти. Коли ж приїжджали відверто слабкі суперники – на трибунах було по 3-4 тисячі, а може й менше. Для порівняння: у 1991 році, коли ми розпочали новий сезон, на стадіон приходило по 40 тисяч. Можете собі уявити, наскільки впав рівень чемпіонату".
Наприкінці 1992-го два зіркові півзахисники Шахтаря взяли курс на Нідерланди. Сергій Щербаков (той самий, кар’єра якого трагічно обірвалася у грудні 1993-го) поїхав до ПСВ, а Погодін потрапив у табір середняка Ередивізі – Роди Керкраде. Щоправда, закріпитися там герой цього тексту не зміг.
"Думав, що помру там. Голландці – холодні люди, мені серед них довелося важко, – зізнається Погодін. – У мене був перекладач – чоловік років сорока. Його батьки залишилися у Голландії після війни. З ним я спілкувався найбільше. А так – ні з ким. Потренувались – і роз’їхались. Я дуже багато часу проводив на стадіоні сам. Або грав у більярд, а вже потім повертався додому".
Різниця в менталітеті і мовний бар’єр зламали не одну легіонерську кар’єру наших талантів. Щоправда, про Іспанію, де Сергій опинився через два роки, у нього значно приємніші спогади. Поки він намагався пробитись у Спартак епохи Романцева і відбігав ще один сезон за Шахтар, до Ла Ліги вперше в історії піднялася сенсаційна Меріда. Влітку 1995-го дебютанти активно моніторили ринок у пошуках недорого підсилення, і їхній вибір зупинився на Погодіну.
Українець після своїх одіссей і обмеженої ігрової практики опинився в потужному казані європейського футболу. Давор Шукер феєрив у Севільї, Предраг Міятовіч у Валенсії, Любо Пенєв у Атлетіко, Рауль Гонсалес набирав обертів у Реалі. Щоправда, чарівники Ромаріо та Стоїчков якраз покинули Барселону, що, зрештою, виллється у провальний сезон – "блаугранас" фінішують лише третіми.
"В Іспанії мені було дуже комфортно, – переконує Погодін. – Насамперед через те, що поруч був товариш – Ніколай Пісарєв. Та й у фізичному плані я почувався неймовірно. Був готовий рвати і метати. Клуб створив комфортні умови. У мене був окремий двоповерховий будинок, як і в Пісарєва. На першому поверсі – кухня і зал, на другому – спальні. Коля жив за містом. Я – у межах міста, тому що мав на руках однорічну дитину. Близькість стадіону, магазинів була мені необхідною".
Словам легіонера суперечить статистика. За пів року у Меріді він вийшов лише у трьох матчах. Однак у двох із них встиг записати своє прізвище в історію.
У жовтні, в рамках восьмого туру, "римляни" прибули на Аноету, де зіграли проти Реал Сосьєдада. Рахунок відкрив саме Погодін. "Подача кутового. Після зрізки м’яч опинився у мене. Я пробив з лівої ноги – рикошет – м’яч влітає у дальній кут. Красенем цей гол не назвеш. Певною мірою він випадковий", – самокритично підсумував українець.
Перевагу гостей закріпив їхній найкращий бомбардир Хуан Мануель Прієто, а ось баски спромоглися лише на гол престижу. Таким чином Погодін доклався до першої в сезоні перемоги Меріди і реабілітувався за те, що підвів команду у турі №6. Тоді, у виїзному матчі з Тенеріфе, відбулася воістину трагікомічна історія. Сергій отримав від арбітра два "гірчичники", проте залишався у грі ще цілих 17 хвилин!
"Першу жовту картку я отримав за грубий прийом. За що було друге попередження – вже не пам’ятаю. Після цього суддя мене не вилучив і я дограв перший тайм. Чому так сталося – не розумію. А вже у перерві мене замінили. Тренер, напевно, усе зрозумів. От уявіть моє здивування: рефері мені показує другу жовту і після цього не виймає червоної! Іспанської мови я не знав. Можливо, у них тоді такі правила були. Але, принаймні, ніхто мені не наказав покинути поле – ні арбітр, ні партнери, ні суперники", – усміхається Погодін.
Взимку 1996-го українець підписав контракт із тель-авівським Хапоелем, де заробляв, за його ж словами, найбільші гроші у своїй кар’єрі. Догравати повернувся додому – виступав за запорізьке Торпедо і луганську Зорю початку 2000-х. Згодом розпочав тренерську діяльність. Працював у штабі МетаДона, був граючим тренером донецького Титана (короткий період у Другій лізі). Війна, яка розпочалася 2014-го, заскочила його у Донецьку, де він займався філіалом Шахтаря на Смолянці. До кінця 2016-го працював у гуманітарному штабі на Донбас Арені. Далі – опинився без роботи.
Рідне місто Рубіжне, де жила сестра Погодіна і поховані його батьки, з травня 2022 року також перебуває під російською окупацією. Як і де зараз живе Сергій Погодін, вашому автору на момент написання цього матеріалу не відомо.
