"У Бельгії дівчата тренуються разом із хлопцями": Пятенко – про збірну України, плей-офф Євро і 10-річний вакуум
"Футбол 24" поспілкувався з головним тренером жіночої збірної України Володимиром Пятенком про сьогодення і перспективи національної команди.
Володимир Пятенко / Фото УАФ
Жіноча збірна України зупинилася за крок до виходу на Євро-2025. У другому раунді плей-офф наші дівчата поступилися збірній Бельгії – 0:2, 1:2. Ця невдача стала вже п’ятою в стикових матчах після історичного і поки що єдиного виходу до фінальної частини 2009 року.
Чи могла збірна України подолати вирішальний раунд і що цьому завадило Футбол 24 запитав у головного тренера національної команди Володимира Пятенка.
– Володимире Миколайовичу, Бельгія в рейтингу ФІФА – 18-та, Україна – 33-тя. Різниця досить відчутна. Тим не менше, ми вийшли на поле по перемогу і за певних обставин могли розраховувати на успіх.
– Рейтинги, звичайно, відображають різницю команд у класі. Проте вони оновлюються після певного ігрового періоду, а матч відбувається в конкретний момент – деякі гравчині можуть бути відсутні через травми, як у нас легенда українського футболу Даша Апанащенко, інші чинники можуть впливати на гру. Звичайно, збірна Бельгії – хороша команда, з досвідченими майстринями в складі. Вона була фаворитом у нашій парі, хоча наша збірна могла зачепитися за позитивний результат у плей-офф. Ми могли пройти бельгійок.
– Чого не вистачило?
– Головного – забитих м’ячів.
– Моменти для взяття воріт у нас були. Дівчата часом не тремтіли перед грою з більш іменитим суперником?
– Ми проводили розмови з футболістками. Звісно, ігри – вирішальні, хвилювання було присутнє. Так не тільки в жінок. Коли сам виходив на поле в принципових матчах, теж переживав. Але тривога минає з першим дотиком до м’яча. Головне, щоб не було почуття страху. Такого в нашій команді немає. Ніхто не виходив на поле з опущеною головою. Прагнули подолати сито плей-офф.
– Вже на першій хвилині домашнього матчу в Туреччині Ольга Овдійчук не використала вихід віч-на-віч. Забий вона, і гра пішла б за іншим сценарієм.
– Момент, звичайно, був хороший. Я б не говорив, що вона перенервувала. Скоріше, їй завадила відкрити рахунок недостатня впевненість. Такі нагоди зазвичай реалізовуються.
– І в першому, і в другому матчах ми мало чим поступалися бельгійкам. Завдяки пресингу суперниці іноді не знали, що з м’ячем робити. Тим не менше, два з чотирьох голів збірна України пропустила на останніх секундах. Що це – втома, втрата концентрації?
– Це говорить про те, що ми намагалися змінити рахунок. У першій зустрічі хотіли відігратися, щоб на матч-відповідь їхати з нічийним результатом. У другій зустрічі, коли забили м’яч, десь відчули, що можемо перемогти.
– Ризикували?
– А як без цього, коли поступаєшся і треба рятувати матч? Дівчата бігли вперед, треба було забивати.
– Що відчули, коли опинилися на стадіоні, де на трибунах десять тисяч глядачів?
– Наче опинився в минулому. Згадав, що означає грати вдома. Нас, звичайно, підтримували на стадіоні і в Туреччині, і в Бельгії. Але так, щоб майже повний стадіон глядачів, то, звичайно, додає адреналіну. У таких випадках діє фактор свого поля. Навіть коли сил уже немає, а трибуни женуть гравців уперед.
– Якщо порівняти нашу збірну з бельгійською, у чому ми поступаємося?
– У школі. А школа – це дитинство, футбольна секція з дитячим тренером. Хлопцям простіше, ДЮСШ і академій вистачає. А що робити дівчатам, яких небагато, але вони хочуть грати у футбол, а в місті таких охочих на команду не збирається? Де і з ким тренуватися і грати? Так, є в Києві Олімпійський коледж, де функціонує відділення футболу для дівчат. Але ж не завжди батьки згодні відпустити дитину з дому в ранньому віці. Та й один чи кілька спеціалізованих закладів освіти на країну проблему не вирішать. Треба комплексний підхід.
Подивіться на рік народження гравців збірної. Грають, і добре грають, 30-річні, 20-річні. А де футболістки середнього віку? Їх немає. Порожнеча.
– Щоб заповнити цей вакуум, треба ті ж десять років, чи можна форсувати підготовку?
– Необхідна масовість, зацікавленість, секції. Візьміть за приклад ту ж Бельгію. Там дівчата в багатьох клубах до 14 років тренуються разом із хлопцями. Потім, у п'ятнадцять, іде розподіл цих змішаних груп, а попервах їм дають змогу займатися, навіть якщо немає дівочої команди. І грають вони разом із хлопцями в турнірах. П’ять дівчат і п’ять хлопців. І коли вони підростають, то вже тренери професіональних клубів мають з кого вибирати. Звідси й результат.
Ось якраз жеребкування відбору на Євро відбулося для команд U-17 і U-19. Вгадайте з одного разу, хто нам потрапив?
– Ви жартуєте.
– Ні, і там, і там – Бельгія. Мені дуже цікаво буде подивитися, порівняти. (WU-17: Іспанія, Бельгія, Ісландія, Україна; WU-19: Австрія, Бельгія, Англія, Україна. На Євро виходять переможці груп, – прим. Футбол 24).
– Свого часу Павло Яковенко створив окремий клас для футболістів, звідки вийшли Алієв з Мілевським. Може і з дівчатами не завадить піти таким шляхом?
– Це – хороший приклад. Спеціалізовані класи, звичайно, потрібні, і в чоловічих футбольних клубах їх чимало. Усі мають дитячі команди, плюс ДЮСШ ще працюють в райцентрах. Тільки на дівчат це не розповсюджується. У нас 11 жіночих команд у Вищій лізі і 15 – у Першій. І не всі мають команди різних вікових груп. Тоді як у Польщі… Ви пам’ятаєте Вікторію Дудку, яка свого часу капітаном була в моєму Динамо? Вона зараз там працює. Так у Польщі в клубах є команди всіх вікових груп.
– Пам’ятаю, ви нерідко з жіночим Динамо грали проти хлопців.
– Спаринги – частина тренувального процесу. Загальну проблему вони не вирішують. Нам треба переймати досвід тієї ж Бельгії. Наразі готуємо пропозиції Жіночому комітету УАФ як адаптувати такий підхід до наших реалій. Бо в командах майстрів у нас грають з 15 років. А секцій, де б займатися футболом до цього часу, немає. Приклад. У київському Атлеті тренували дівчат до 14 років. А потім все – на вихід. І що робити в такому випадку? Звідти Софія Юрченко, вона вже в збірній U-15. Добре, що я її помітив і батьки відпустили в коледж, де вона пройшла за конкурсом. А якщо б ні, то, ймовірно, покинула б футбол. Багато талановитих дівчат втрачаємо.
– Змішана система, про яку ви розповідаєте, для нас дещо незвична.
– Мова про те, щоб дівчатам було де і з ким тренуватися. Не треба змушувати команди обов’язково випускати дівчат на поле в календарних матчах. Через конкуренцію тренер сам вирішить, хто кращий. Достатньо спочатку дати змогу заявляти футболісток в ту ж ДЮФЛУ – там у нас Еліт-ліга, Вища, Перша. А в 15 років, коли вже можна грати за команди Вищої й Першої ліг, то вони знайдуть свої команди. Я бачу в цьому перспективу.
– Володимире Миколайовичу, якщо повернутися до збірної. За рік, що ви біля керма команди, що змінилося?
– Вона виросла. В ігровому плані ми зробили хороший крок уперед.
– У чому? У пресингу, швидкості? Адже школи, як ви кажете, нашим гравчиням не вистачає.
– На прикладі ігор з Бельгією ви бачили, що ми не поступилися в інтенсивності, вмінні відбирати м’яч. Наведу цифри. У матчі-відповіді дві наші гравчині набігали більше 12 км, троє – більше 11-ти, і решта польових – за 10 км. У чоловічих футбольних командах такі показники не часто фіксуються.
– Вже у лютому збірна розпочне участь у жіночій Лізі націй. Яке завдання перед вами стоїть?
– Я ще не знаю, чи працюватиму з командою. Угода з Асоціацією футболу в мене завершується в грудні. Як буде далі – побачимо.
– Але ж ви, напевно, оцінювали шанси.
– До всіх суперників треба ставитися дуже серйозно. Албанія виграла групу в Лізі С і тепер виступатиме серед тих команд, де перебуваємо і ми. З Хорватією ми були в одній групі відбору, обмінялися перемогами. Чехія грала в Лізі А, а в плей-офф до Євро-2025 поступилася Португалії. У групі вона грала з тією ж Бельгією – нічия і поразка. Я бачив їх у справі, коли готував команду до фіналу плей-офф. Хороша, міцна збірна. У чомусь вони сильніші, але й у нас є свої переваги. Не люблю, коли порівнюють сильніший-слабкіший. Усі збірні розвиваються, змінюються. Є сьогодні і зараз. Треба виходити, віддавати всі сили і реалізовувати моменти.
– Наша збірна показала свій максимум, чи є резерви?
– У певних моментах гравчиням не вистачає впевненості. Вони про це знають. Це – психологія. Щоб її змінити, потрібні перемоги.
