Дарина Апанащенко: На чемпіонаті Європи вболіваю за Хаві та Іньєсту
Форвард жіночої збірної України ігнорує Кріштіану Роналду, збирається приміряти голкіперські рукавички і вважає, що чоловікам є чому повчитися у футболісток.
Дарина Апанащенко
Поки серця чоловічої половини населення б'ються в унісон з чемпіонатом Європи, у жіночої збірної України - свої клопоти. У розпалі - відбірковий турнір до Євро-2013, який відбудеться у Швеції. Власне, вчора українки поступилися на власному полі лідеру групи - збірній Фінляндії (1:2), тож після шести турів перебувають лише на третій сходинці. Попереду фінки та білоруски, позаду - футболістки Словаччини та Естонії.
"Футбол 24" поспілкувався з Дариною Апанащенко - форвардом "синьо-жовтих", яка збірній країни Суомі забити не змогла, але регулярно це робить в складі російського клубу "Зірка-2005".
- Дарино, на що розраховувала збірна України в матчі з лідерами групи?
- Ми налаштовувалися тільки на перемогу, звісно. Я особисто також вважала, що нам це вдасться. Про інший варіант навіть не думалося...
- У який футбол грають фінки?
- Вони також сповідують атакувальний футбол. Гості не зачинилися в обороні, адже потребували очок, як і ми.
- У розпал чемпіонату Європи інтерес до цього матчу, напевно, був невеликим. Чи не прорахувалися, бува, в УЄФА, звівши матчі чоловічих і жіночих команд в один час?
- Ми грали в Чернігові, де вболівальники завжди ходять на жіночу збірну. Цього разу підтримка дванадцятого гравця нам не допомогла. Збіг у календарі не вважаю прорахунком. Просто так склалися обставини.
- Чому збірна проводить домашні матчі, як правило, в Чернігові? Є ж у нас великі і сучасні арени...
- Мені ще дуже сподобалося, коли ми в Сімферополі грали. Там хороший стадіон, та й глядачі на нашу гру прийшли. Звісно, хотілося б зіграти у всіх великих містах України. Якби не Євро, то може б навіть зараз деінде провели матч, а не в Чернігові.
- 90 відсотків ваших партнерок по збірній представляють чемпіонат Росії. Невже він настільки кращий за українську першість? В чому полягає принципова різниця?
- Різниця справді є. Насамперед вона проявляється в рівні команд - у росіян він на порядок вищий. До того ж, в Росії до жіночого футболу значно серйозніше ставляться, вкладають чималі гроші. Там не ідеально, зрозуміло ж, але національна першість достатньо цікава і непередбачувана, є чимало сильних команд. А в Україні що? Одна-дві команди, які можуть поборотися за золото. От ми всі й переїджаємо в Росію. Там, до всього, ще й зарплата вища.
- У "Зірці-2005" вас одразу п'ятеро. А це вже невелика українська діаспора. Як вам живеться в Росії? Напевно, і на дискотеки, і в крамницю - всюди гуртом?
- В Росії нам живеться добре. Трохи раніше тут виступали ще й інші українські футболістки, тому діаспора сформована вже давно. Хоча... Тренування тренуванням, матч матчем, а дозвілля кожен облаштовує, як йому заманеться. Ми ж дорослі люди. Загалом, звичайно, намагаємося триматись вкупі.
- Як опишете Пермь?
- Пермь мені до впдоби, насаперед, своєю природою. А якщо виїхати за межі міста і проїхатися по області, то можна натрапити на дуже красиві і мальовничі місця. Це Урал! Ось Чернігів, до прикладу, дещо відстає в розвитку, як на мене. В Росії більшість міст мають європейський вигляд.
- Одні анкети стверджують, що ви - форвард, інші відводять вас у півзахист. Універсальний гравець?
- Так! У збірній я граю в нападі і в півзахисті. В клубі, в основному, в центрі поля. Пригадую, кілька разів навіть у захист мене ставили. І нічого - я впоралася із завданням (Сміється). Ще залишилося хіба голкіпепром побути. Начебто, в рамці також непогано стою.
- Свої голи підраховуєте?
- Останнім часом не роблю цього. За збірну забиваю регулярно - навіть у товариських поєдинках, але щоб рахувати... Такого немає.
- Побутує думка, що жіночий футбол не настільки видовищний та естетичний, як чоловічий...
- Жіночий футбол є навіть цікавішим за чоловічий! У чоловіків лише швидкості вищі, зате ми краще мислимо на полі. У нас більше конкретних комбінацій, ходів, тактики. Ось нещодавно транслювали матч Ліги чемпіонів між французьким "Ліоном" і "Турбіною". Ця гра дуже показова тим, що там ще й високі швидкості були.
- А що скажете про матюки? Вони нікого не прикрашають, а надто жінку...
- Так-так, трапляється, що й футболістки лаються. Ми ж емоційні люди. Програвати не любить ніхто, а тому "гострого" слівця не уникнути.
- Чи багато глядачів ходить на матчі вашої команди?
- В Пермі невелику аудиторію збираємо. Є в нас фанати - осіб 50, все решта - звичайні глядачі. А от в Європі до жіночого футболу ставляться, як до чоловічого. На Лізі чемпіонів іноді понад 25 тисяч глядачів збирається. Росія про таке може хіба що мріяти.
- Які суми фігурують при трансферах футболісток? Чи поступаються вони "чоловічим" сумам?
- В нас гравець може перейти в іншу команду безкоштовно, якщо в нього закінчився контракт і йому виповнилося 23 роки. Я в Пермі вже багато років, тому навіть не знаю, які суми зараз фігурують... Але цікавий факт. В нашому місті існує чоловічий футбольний клуб "Амкар", середняк чемпіонату. То там рівень зарплат набагато перевищує наш. А ми, до слова, ведемо боротьбу за бронзові медалі.
- Ще одна паралель... Хто в жіночому футболі максимально відповідає образу Кріштіану Роналду?
- Навіть не знаю...Мені Кріштіану Роналду не подобається, тому я не можу його порівнювати з кимось. Вболіваю за інших. У складі збірної України є Людмила Пекур - так ось вона найбільш відповідає образу Роналду. Розкута така, впевнена в собі.
- А чи є захисниці, які грають настільки брутально, як Пепе з "Реалу"?
- А як без них? У збірній це Олена Ходирєва, яка не знає такого слова, як поступитися в одноборстві. Хоча мені до вподоби творча гра, як от у Мессі. А ще Хаві та Іньєста імпонують. З українських - це Тимощук, з російських Зирянов, Широков...
- Широков? Ви, до речі, схвалюєте його стиль спілкування з вболівальниками?
- Я навіть не знаю (Сміється). Його інтерв'ю не читала. Я звертаю увагу на гру. Як з людьми спілкується - не знаю.
- Чи є у вас персональні шанувальники, які після матчу просять футболку?
- Є, наші пермські фанати просять регулярно. Футболки даруємо вже після закінчення чемпіонату. Коли грає збірна, то хлопчаки благають про автограф або ж просто підходять з проханням: "Подаруйте щось".
- Не шкодуєте, що обрали футбол? Тут непросто себе реалізувати...
- Як і більшість дівчат, я розпочинала з дворового футболу. Захопилася цією грою в шестирічному віці. Згодом ніким іншим не змогла себе уявити, тож коли мрія збулася, була найщасливішою людиною. В жіночому футболі досягнути успіху навіть легше, ніж в чоловічому. От пермська команди грає в Лізі чемпіонів. Зі збірною України один раз потрапили на чемпіонат Європи, зараз знову хочеться...
- Думки про сім'ю виникають?
- Наразі на першому місці - робота. В нас є дівчата, у яких вже і чоловік, і дитина, а вони продовжують грати. До адреналіну, який дає футбол, звикаєш... Для себе вирішила: поки не закінчу з футболом - жодної сім'ї (Сміється).
Розмовляв Олег Бабій
