Срна пішов у народ, Туран без ейфорії, штормовий вітер і моторошна сирена не зупинили Шахтар – ЕКСКЛЮЗИВ із Дубліна
Катерина Бондаренко повертається зі столиці Ірландії з повною валізою вражень від матчу 4-го туру Ліги конференцій Шемрок Роверс – Шахтар (1:2).
На матчі / Фото Катерини Бондаренко
Шахтар грав проти Шемрок Роверс у матчі, що мав особливу вагу: перемога де-факто виводила "гірників" у плей-офф. Та інколи шлях до важливої гри починається задовго до першого свистка – ще в дорозі, ще в русі міста, яке живе своїми турбулентностями.
У середу я дісталася стадіону за звичні 30-35 хвилин. Вчора ж витратила на це понад годину. Дублін у цей день був паралізований: місто жило в ритмі страйку таксистів, які оголосили акцію протесту проти політики Uber, що, на думку місцевих водіїв, поступово "підминає під себе" весь ринок перевезень. І таксі цього дня стали недоступним видом транспорту – служби не виходили на лінію, замовлення не приймалися, а пересування містом перетворювалося на справжній виклик.
До стадіону можна було дістатися або пішки, або власним авто, або автобусом, який у години пік і без того працює на межі можливостей. Дорога розтягнулася, ніби саме місто зависло між робочим днем і вечором великого футболу – у передчутті події, яка мала розфарбувати ці прохолодні ірландські сутінки іншими барвами.
А я, як і кілька журналістів, яких Шахтар запросив працювати на матчі, їхала медіатрансфером клубу – невеличким автобусом, що віз нас крізь затори до стадіону важливого дійства. Тож прибула за дві години до гри. Саме стільки потрібно, щоб увійти в атмосферу: відчути, як змінюється настрій міста, як з’являється футбольний пульс, як пориви вітру несуть перші звуки майбутнього матчу.
Біля стадіону не виникало відчуття аншлагу – радше спокійна передматчева картинка. Невелика група вболівальників чекала на приїзд команд, хтось тримав у руках телефон, хтось прапор. Шахтар під’їхав доволі швидко: гравці спокійно вийшли з автобуса й без зайвої помпи попрямували до роздягалень – зосереджені, але без напруженої театральності, просто у своєму робочому режимі.
Після цього я встигла зазирнути до фан-шопу. Він невеликий, але не без цікавих дрібниць, з доволі демократичними, як для Ірландії, цінами на атрибутику. Кілька хвилин серед шарфів і футболок Шемрока й знову дорога нагору, на трибуну.
Сам стадіон Tallaght – компактний, трохи "домашній" на вигляд, відкритий до вітру. Щойно я піднялася зі зони для медіа сходами вгору, порив вітру буквально загнав назад у тунель. Вдень у Дубліні було по-осінньому тепло й майже безвітряно – місцеві казали, що це рідкість. На матч уже повернулася традиційна ірландська погода: сильний, рваний вітер, від якого плутається волосся, злітають шапки й добре відчувається, що на полі футболістам буде непросто.
Особливо це могло стати викликом для Шахтаря, який до таких умов не звик: вітер впливав і на навіси, і на простріли, і на роботу воротарів, яким доводилося вгадувати траєкторію м’яча в повітрі. Але вже за кілька хвилин стане зрозуміло, що в цьому хаосі стихій команда все одно намагатиметься диктувати свої правила гри.
Після того, як я піднялася зі сходів і нарешті зайняла своє місце у медіазоні, стало видно, як стадіон поступово прокидається. Українських прапорів було не так багато, але самих українців – помітно, дуже помітно. А загалом арена виглядала заповненою десь наполовину нашими уболівальниками, наполовину місцевими. У секторі було кілька порожніх рядів, але загальна картинка все одно створювала відчуття хорошого, живого футболу – без порожнечі.
Цікаво, що українці спершу поводилися дуже стримано – тихо, уважно, ніби економили емоції. А от коли команди почали виходити на поле, ця стриманість зникла миттєво. Сектори ожили, і над стадіоном одразу злетіло перше: "Шахтарііі! Нам потрібна перемога!"
У цей момент стався ще один епізод, який точно запам’ятався: коли футболісти вже вишикувались і почали рукостискання, над стадіоном раптом пролунала сирена. Для українців реакція могла бути лише одна – короткий ступор і внутрішній спазм, адже такий звук у нашому досвіді означає зовсім інше. Але за секунду стало зрозуміло, що це лише частина місцевого передматчевого супроводу: щось на кшталт інтригуючого музичного вступу, яким Шемрок Роверс створює атмосферу перед стартом гри.
Погляд мимоволі зачепив знайому фігуру: Даріо Срна сидів не в окремій ложі, не на VIP-місцях, а просто на звичайній трибуні – позаду лави запасних Шахтаря. Це виглядало дуже по-людськи: поруч із уболівальниками, у самому серці матчу, без дистанції.
Старт першого тайму вийшов жвавим. Шахтар тримав м’яч, намагався грати через фланги, а Шемрок відповідав окремими спробами вирвати простір. І саме в цій фазі вперше стався момент, який привернув мою увагу: Арда Туран різко зняв рукавиці. Не як жест спокою чи жарту, а навпаки – як реакцію на невдоволення. На той момент команда доходила до останньої третини, але в завершенні атаки бракувало точності: був задум, були підходи, але не вистачало реалізації. І його реакція стала дуже читабельною – емоція тренера, який хоче більшого.
Трибуни в цей час перегукувалися. Наш сектор час від часу вигукував "ЗСУ!", а місцеві фанати відповідали своїми ритмічними співами. Атмосфера була чесна, справжня, без "футбольної ворожнечі" – радше дуель у голосах.
На 23-й хвилині стався ключовий момент тайму. Ірландці саме співали щось різдвяне – легкий, святковий мотив – і в цей час Шахтар нарешті реалізував свою перевагу. Еліас пробив точно – і наші сектори вибухнули. Стадіон ніби поділився на два світи: гучні українці й коротка, помітна пауза з боку Шемрока. Вони затихли буквально на кілька секунд, але це була тиша, яку запам’ятовують.
Після гола Шахтар не зменшив інтенсивність, але й без нервів не обходилось. На 29-й хвилині сталася помилка Матвієнка, яка могла закінчитися катастрофою – вихід "один в один". І тут Фесюн зробив один із найважливіших кроків вечора: вийшов уперед, прочитав ситуацію й врятував ситуацію. Наші трибуни відреагували хвилею оплесків, а ірландські – коротким шумом, який швидко зник.
Та найгостріший момент для Шемрока стався на 32-й хвилині. М’яч рикошетом пішов у напрямку воріт, Фесюн уже не міг врятувати, і саме тоді Бондар виніс його майже з лінії. Захисник одразу вибухнув емоціями – кричав на партнерів жорстко, без прикрас. І це було заслужено: момент "на межі".
У першому таймі Шемрок мав два реально небезпечних епізоди – і обидва були нівельовані. Але важливо: це були окремі удари, а не тиск, не домінація. Шахтар контролював гру більшу частину тайму, а ірландці лише ловили момент.
Другий тайм почався помітно гостріше, ніж перший. Шемрок Роверс вийшов агресивнішим, і вже з перших хвилин було видно: господарі хочуть швидко відігратися. Два ранні підходи до штрафного, кілька навісів – і Шахтар опинився в ситуації, коли потрібно було витримати стартовий тиск.
Саме тут проявився Фесюн. Кілька разів він грав так сміливо, ніби це не воротар, а польовий гравець, який узяв на себе роль плеймейкера. В одному з епізодів він добіг по м’яч майже до бокової – настільки далеко, що опинився за кілька метрів від Турана й лави запасних. Виносив, грав у пас, страхував центр, реагував на найменшу загрозу. Це була чиста самовіддача, без пафосу – просто робота воротаря, який вирішив не чекати біди, а гасити її на корені.
Поступово Шахтар повернув собі трохи контролю – кілька виходів через фланги збалансували гру, але ірландці продовжували огризатися. Один із моментів закінчився небезпечним ударом після скидки з правого флангу – Фесюн врятував знову, цього разу на лінії.
Середина тайму принесла хвилю замін. Шемрок освіжив атаку, а Туран відповів глибокою ротацією одразу кількох позицій. І цей крок спрацював: свіжа енергія Шахтаря миттєво відчулася, команда пішла вперед сміливіше.
Другий гол став символічним – Назарина пробив, м’яч рикошетом пірнув у ворота, і український сектор вибухнув. Це був той момент, коли матч ніби зрушив з місця й став грати на Шахтар. Туран емоційно реагував, підганяв, але вже без того нерву, що був на старті тайму.
Третій гол міг усе закрити – Еліас красиво замкнув кутовий, але VAR повернув гру назад. І саме це рішення завело трибуни господарів. Через хвилину Шемрок скоротив рахунок ударом з гострого кута – і матч знову перейшов у фазу напруги.
Кінцівка видалася важкою. Ірландці йшли всіма силами, але Шахтар тримався. Були моменти, коли Фесюн знову залишав ворота, аби зустріти м’яч першим, – один вихід майже в центральну зону захисту, ще один глибокий ривок, щоб підчистити. Ці епізоди примушували лаву і Турана жестами стримувати темп, але в реальності саме така сміливість воротаря допомогла команді пережити найнапруженіші хвилини.
Фінальний свисток гравці Шахтаря зустріли радше з полегшенням. Це була непроста перемога. Але це була перемога, зліплена з характеру та взаємної роботи – і з великим внеском воротаря, який грав так, ніби поле було його особистою територією.
Попри перемогу, на післяматчеву прес-конференцію Арда Туран прийшов зібраним і доволі стриманим. Він говорив короткими, зваженими фразами – без ейфорії, без зайвих емоцій. Лише робота, лише висновки.
Туран наголосив, що команда втратила контроль у певних відрізках другого тайму й мусить вміти закривати матчі значно впевненіше. "Ми самі дали супернику шанс повернутись у гру", – сказав він. Додав також, що деякі рішення в обороні та переходах потребують корекції вже найближчим часом: "Добре, що виграли. Але я бачив кілька моментів, які не мають повторюватися".
Далі пролунали більш чутливі та контекстні запитання. Зокрема – про можливе підсилення складу гравцем ЛНЗ Проспером, тема якого активно кружляла в інформаційному полі. А також про іншу гучну подію футбольного дня – відставку Шовковського та тренерського штабу Динамо. Було відчутно, що медіапростір повністю поглинули київські новини, і навіть єврокубкова перемога Шахтаря сприймалася крізь тінь цього резонансу.
Туран відповів стримано та професійно. Трансферні питання – не тема вечора, сказав він: команда має думати про свою гру, а не про чутки. Щодо ситуації в Динамо, Арда підкреслив лише повагу до колег та їхньої роботи – без коментарів на тему кадрових рішень іншого клубу.
Після цього прес-конференція завершилася напрочуд швидко – пролунали всього три запитання. Схоже, цього вечора всі поспішали. Тим часом гравці Шахтаря вже встигли вийти з роздягальні, пройти коридором і зайняти місця в автобусі. У мікст-зоні журналісти нікого не застали – команда покинула стадіон ще до того, як медіа повернулись з конференції.
Цей вечір дав Шахтарю не лише три очки, а й низку уроків. Перемога в холодному, вітряному Дубліні показала характер, але також оголила моменти, які потребують термінових рішень. І хоча результат вивів команду ближче до євровесни, за настроєм Арди Турана стало зрозуміло: святкування буде коротким. Бо поки трибуни стихають, а автобус рушає у темряву, справжня робота лише починається.
