"Скоріше віслюки пролетять над дахами": чемпіон світу, який забивав Динамо і Шахтарю в ЛЧ, Англія вважала його "своїм"
"Футбол 24" пригадує Сімоне Перротту – зірку європейської авансцени 2000-х.
Сімоне Перротта з дружиною / Instagram
Цьогорічне падіння київського Динамо з Ліги чемпіонів аж у Лігу конференцій – безпрецедентне. Але вболівальники з досвідом не дадуть збрехати: провали, які змушували червоніти, траплялися в історії столичного клубу й раніше. Щоправда, навіть у найчорніші дні рівень турніру і клас команди "біло-синіх" все ж були вищими, ніж зараз.
до речі
Вересень 2007-го. Динамівці, яких тоді очолював Анатолій Дем’яненко, прибули на Стадіо Олімпіко, щоб зіграти матч першого туру ЛЧ проти Роми. Спекотно біля воріт Шовковського стало з перших хвилин. І не встигла секундна стрілка зробити десять повних обертів, як господарі обстукали передачами в дотик швидку атаку, а подачу на ближню стійку завершив ударом головою чинний чемпіон світу – Сімоне Перротта.
Коли роком раніше Італія обіграла збірну Франції у фіналі Мундіалю, британська преса написала: "Нарешті через 40 років англієць став чемпіоном світу". Справа у тому, що Перротта народився в Аштоні – передмісті Манчестера. Його батьки Франческо та Анна Марія – італійські мігранти, які ще в 70-х прибули на Туманний Альбіон і відкрили тут піцерію. Британці екзотику не оцінили, тому приїжджим рестораторам швидко довелося робити ребрендинг під паб. Справи пішли веселіше.
рекламна інформація
HLIBNY DAR. Витримана мʼякість. Тобі справжньому!
Малий Сімоне заговорив англійською навіть швидше, ніж рідною італійською. Коли йому виповнилось п’ять років, сім’я повернулась на батьківщину. Але на Альбіоні одразу ж не без гордості згадали про місце народження Перротти, коли він подорослішав і став зірковим футболістом. Приїжджаючи з Ромою на єврокубкові матчі в Англію, хавбек бачив зворушливі банери "Ласкаво просимо додому, Саймоне!". Кажуть, фани МЮ та Ман Сіті чубилися, намагаючись довести, що у дитинстві Сімоне вболівав саме за їхній клуб. Насправді ж йому було байдуже до обох манчестерських грандів, адже в серці пломеніла любов тільки до Наполі.
Шлях до вершин Перротта розпочав зі школи Реджини. Тринадцятирічному хлопчаку довелося відстоювати не лише місце під сонцем у складі команди, але й обороняти власну гідність. Тут існувало щось на кшталт дідівщини – старші вихованці знущалися із молодших, тож нерідко в хід ішли кулаки. "Я міг би вдруге відслужити в армії, але побувати в тій школі ще раз – нізащо, – здригається від спогадів Сімоне. – Та й свого сина я б туди ніколи не віддав".
Талант проростає навіть крізь асфальт. Перротта виявився єдиним зі свого класу, кого запросили в юнацьку команду Реджини, а невдовзі запропонували перший професійний контракт. "Амаранто" були звичайним середняком Серії В, але на юне дарування грошей не шкодували. Коли він у 18 з копійками набрався нахабності і поставив босам ультиматум – збільшуєте зарплату у 20 разів, або я йду геть – клуб задовольнив його каприз. Майже всі гроші Сімоне відправляв батькам, тож тепер вони вже могли не пітніти біля духовки, щодня випікаючи чергову партію пепероні та карбонари.
Паралельно амбіційний хавбек поступив в економічний університет. Але поєднувати навчання з футболом виявилось надто важко. Перротта завалив першу ж сесію та забрав документи. Тепер ним зацікавилась армія – через пів року він отримав повістку. А разом із нею – ще й запрошення від самого Ювентуса. У липні 1998-го Сімоне приміряв чорно-білу футболку фіналіста ЛЧ і чинного чемпіона Італії.
З конкурентами, звісно, пацану круто не пощастило. Центр поля належав трьом суперзіркам – Зідану, Дешаму і Конте. Тож армійські черевики довелося взувати частіше, ніж бутси. З понеділка по п’ятницю Перротта ніс строкову службу, а часу на тренування майже не залишалося. Та й головний тренер Марчелло Ліппі, як і згодом Анчелотті, не звертали на солдатика особливої уваги. У 1999-му його спихнули до Барі. Не такий вже й поганий варіант, враховуючи, що "півні" комфортно почувалися у Серії А.
Однак у 2001-му команду, за яку Перротта встиг зіграти майже 60 матчів, спіткало гучне фіаско. Барі вилетів з еліти, посівши останнє, вісімнадцяте місце. На заміну невдахам у Серію А вже мчав енергійний К’єво.
"Скоріше віслюки пролетять над дахами, ніж К’єво проб’ється у Серію А", – кепкували тіфозі Еллас Верони, головного клубу міста, проте спіймали облизня. Тренер Луїджі Дельнері сформував бойовий та голодний до сенсацій колектив. В атаці – Бернардо Корраді і Массімо Марацціна, у середній лінії – Крістіан Манфредіні та Еріберто, в захисті – Нікола Легротальє. Перротта гармонійно вписався в цю банду, яка в першому ж елітному сезоні посіла п’яте місце (!) і вийшла в Кубок УЄФА. До кваліфікації в Лігу чемпіонів забракло одного очка.
Наступні два сезони були для веронського клубу теж цілком пристойними – сьоме та дев’яте місце. "Чи сумую я за К’єво? Скажу більше – К’єво мені іноді сниться. Команда була чудовою", – зізнався Сімоне журналістам через кілька років. До речі, саме тут він зустрів свою майбутню дружину. "Ми з одноклубниками часто збиралися разом на вечірки, ходили один до одного в гості. Того вечора зібралися у мене. Лорена прийшла разом із подругою – дівчиною Маттео Феррарі. А потім допомогла мені прибрати зі столу, помити посуд. Ось так і закрутився наш роман, який переріс у щось більше", – каже Перротта.
У серпні 2004-го Сімоне підписав контракт із Ромою, а "вовки" виклали за його трансфер понад сім мільйонів євро. Але вибаглива публіка Курви Суд не одразу прийняла новачка. Тут Перротту хейтили ще з часів "летючих віслюків" і вважали його заслабким для амбіцій Роми. Це при тому, що хавбек вже мав понад десять матчів за Скуадру Адзурру, зокрема зіграв на Євро-2004, де забив у ворота Болгарії.
Ситуацію ускладнювала тренерська чехарда. Пранделлі, Фьоллер, Дельнері, Конті – ніхто надовго не затримувався у клубі. Груповий етап ЛЧ 2004/05 Рома завершила на останньому місці свого квартету із ганебним одним очком. Зокрема, двічі поступилася київському Динамо. Перротта серйозно роздумував над варіантом переїзду в АПЛ, проте все змінив прихід Лучано Спаллетті. Бритоголовий алленаторе перевів Сімоне ближче до воріт суперників, тож тепер замість опорника Рома отримала вправного атакувального хава.
Змінила гнів на милість і Курва Суд. Тіфозі розтанули, коли в матчі з Емполі травми зазнав ікона команди Тотті, а Перротта повів за собою партнерів і забив переможний гол. "Після травми Франческо кожен із нас повинен бути трішки капітаном", – заявив Сімоне після гри. З ізгоя він перетворився в одного з вожаків вовчої зграї. І залишався вірним Ромі аж до свого останнього матчу в кар’єрі, датованого 2013 роком.
На римський щит цього гладіатора нанесені такі цифри: 326 матчів, 48 голів. Між іншим, у Лізі чемпіонів він засмутив не тільки Динамо, а й Шахтар, якому забив (також головою) в 1/8 фіналу (2011 рік). "Гірники" тоді, попри все, вивезли з Олімпіко перемогу 3:2.
Ряд принципових кар’єрних цілей Перротти залишився у списку його рожевих мрій, які не здійснилися. Він не приміряв блакитної футболки улюбленого клубу, освяченої Марадоною. Йому не підкорилося Скудетто. До фіналу Ліги чемпіонів Рома теж не доповзла. Але не нарікає він на Бога. Титул чемпіона світу дається лише обраним. Коли ж до твого успіху примазується величезна нація самих родоначальників футболу, це виняткові емоції.
