"Постаті рівня Мхітаряна у нас немає": Єгіше Мелікян очолив збірну Вірменії, стартує проти Роналду і сумує за Україною
Інтерв'ю "Футбол 24" з колишнім наставником ФК Львів, який у серпні здійснив вагомий кар'єрний стрибок, очоливши національну збірну своєї країни.
Єгіше Мелікян (праворуч) / Фото Футбол 24
Під час розквіту українського футболу в наш чемпіонат приїжджали багато легіонерів. Якщо не помиляюся, то тільки один із них, вже в ролі тренера, досягнув рівня національної збірної. Колишній захисник донецького Металурга, Зорі, Кримтеплиці та Говерли Єгіше Мелікян очолив національну збірну Вірменії.
Тренерську кар'єру Мелікян також розпочинав в Україні. Спочатку працював із дублем МетаДону, потім у системі Сталі із Кам'янського, очолював ФК Львів.
– Єгіше, які у вас були емоції, коли очолили збірну Вірменії?
– Весь час, коли займався футболом, мріяв грати за збірну Вірменії. Моя мрія збулася. Коли почав робити перші кроки тренера, то мріяв очолити національну команду своєї країни. Також моя мрія збулася. Я дуже щасливий, що мені поталанило грати за збірну, а тепер тренувати її.
– Наскільки різні відчуття – грати за збірну і тренувати збірну?
– Коли ти граєш, то життєвого досвіду не так багато за плечима. Усе життя попереду. Зараз вже більше по-дорослому відчуваю. Величезна відповідальність за свою роботу. Завжди важко працювати тренером своєї національної команди, коли за тебе вболіває вся твоя країна, весь народ у різних куточках світу.
Коли я був футболістом, то хотів померти на полі у складі національної команди заради результату. Зараз, як тренер, відчуваю гордість, відповідальність та патріотизм. Потрібно бути раціональним, щоб досягти результату зі збірною, коли за тебе вболіває вся країна.
– Хто входить до вашого тренерського штабу у збірній Вірменії?
– У мене в штабі є Роман Монарьов, із яким я працюю багато років. Разом отримували ліцензію Pro. Іспанський фахівець Хав'єр Мінаро відповідає за фізпідготовку. Він працював із Вісенте Дель Боске. За воротарів відповідає вірменський тренер.
Пропонував Володимиру Єзерському приєднатися до штабу збірної Вірменії. Я особисто телефонував йому, але він відмовився їхати, поки йде війна в Україні. Ми разом працювали в структурі юнацьких збірних України.
– Збірна Вірменії жодного разу не грала на чемпіонатах Європи та світу. Наскільки великий тиск за результат?
– У будь-якій країні тренер збірної відчуває тиск. Для мене тиск удвічі більший. Я приймаю збірну, коли немає результату. Його потрібно збудувати. Одна справа, коли команда на ходу, має позитив, перемоги. Є інша ситуація, коли немає результату, багато поразок. Тому у мене відповідальність величезна.
– Яке завдання перед вами стоїть у відборі на ЧС-2026?
– Конкретного завдання немає. Є довіра. Багато років працюю у національному чемпіонаті. Керівники вірменського футболу знають мої можливості, мої амбіції. Потрібно вирішити загальні проблеми. Зробити збалансовану команду, поставити гру, а тоді вже думати про результат. У керівників збірної є розуміння побудови сильної команди. У мене є час працювати.
– В Україні про збірну Вірменії знають не так багато. Свого часу у Шахтарі грав Генріх Мхітарян. Що собою являє сьогоднішня збірна?
– У часи Мхітаряна більшість гравців представляли національний чемпіонат. Зараз навпаки – багато легіонерів. Є гравці хороші. Є проблеми на окремих позиціях. Потрібно проводити селекцію і будувати хорошу команду. Всі можливості для цього у мене є.
– Хто зараз є лідером збірної Вірменії?
– Постаті рівня Генріха Мхітаряна зараз у вірмен немає. Є кілька гравців, які можуть претендувати на статус лідера. Але сенсу їх виокремлювати нема.
– Ви багато працювали в чемпіонаті Вірменії. Який зараз рівень національної першості?
– Коли я тільки приїхав з України, то рівень не був таким високим, як зараз. Багато чого змінилося на краще за останній час. Зросли бюджети. Зросла якість легіонерів. Велика конкуренція. Є 3-4 команди, які борються за чемпіонство. Клуби із нижньої частини таблиці також можуть дати бій провідним командам. Дуже конкурентний чемпіонат. Добре, що є люди, які готові вкладати у футбол. Є талановиті хлопці. Потрібно їх чекати один-два роки для національної команди.
– Чи слідкуєте за УПЛ?
– Звичайно, дивлюся. Є друзі, колеги. Хтось грає, хтось тренує. Я багато років грав, працював. Отримував весь тренерський досвід в Україні. Став тренером завдяки українській школі і саме дякуючи цим знанням мені довірили національну збірну Вірменії.
– Ви себе вважаєте українським та вірменським тренером?
– Усі знання та досвід мені дала Україна, але я вірменин. Я вдячний тому, що міг грати та вчитися, стати кимось завдяки українському футболу.
– Що скажете про рівень чемпіонату України?
– На цьому важкому етапі, на якому перебуває країна, чемпіонат цікавий. Добре, що є люди, які готові вкладати в український футбол у такий складний період. Мені дивитися УПЛ цікаво.
– Хто з тренерів на вас справив найбільше враження? У кого взяли найбільше?
– Когось одного виокремити не можна. Від кожного щось є хороше.
– Як вам суперники по відбору на ЧС-2026?
– Група відбору – Угорщина, Ірландія та Португалія. Всі суперники дуже високого рівня. Розпочинаємо двома матчами вдома – проти португальців та ірландців. Це велика відповідальність.
Моя остання гра за збірну Вірменії була якраз проти Португалії. Матч завершився з рахунком 1:1. Тепер я розпочинатиму, як тренер, проти португальців. Сподіваюся, що результат буде не гіршим.
– Чи було б цікаво зіграти проти збірної України?
– Складно сказати. Збірна України дуже сильна. Я не хотів би грати проти українців.
– Коли востаннє були в Україні?
– Останні п'ять років я працював у Вірменії. Після ФК Львів повернувся на батьківщину. З 2020-го працюю тут. Відповідно, з того часу не приїжджав в Україну.
– Сумуєте за Україною?
– Так. Я жив у різних містах. Мої діти – громадяни України. Вони народилися в Україні. Сумую за своїми друзями. Дуже вдячний Україні за те, що дала мені можливість стати тренером.
