Маяк уже багато років є однією з головних футбольних гордостей Рівненщини. Клуб, заснований 1980 року, за цей час встиг зібрати чимало трофеїв на обласному рівні. Вісім разів ставав чемпіоном Рівненщини, пʼять разів вигравав обласний Кубок і ще чотири – Суперкубок. Останніми роками команда взялася за новий для себе рівень – регулярно виступає в аматорських всеукраїнських змаганнях і поступово підбирається до професійного футболу.

"Зараз я кайфую": Кулач – як стати тренером у 33 і оформити гучну сенсацію Кубка України

Останнім часом про Маяк заговорили ще більше. Перемога в Кубку України над Полтавою, яка ще минулого сезону виступала в УПЛ, привернула увагу до команди далеко за межами Рівненської області.

Журналістка Футбол 24 Анастасія Прокопчук завітала до Сарн, щоб ближче познайомитися з Маяком, побувати на тренуванні та поспілкуватися з керівництвом, тренерами і футболістами. Повернулася із об'ємним матеріалом. Вмощуйтеся зручніше!

Тренування Маяка / Фото Анастасії Прокопчук

...У Сарни я приїхала, коли команда вже проводила розминку. Біля стадіону мене зустрів спортивний директор Маяка Олександр Жданюк. Познайомилися, трохи поспілкувалися – і одразу вирушили до команди.

Перше, що впадає в очі на стадіоні, – для аматорського футболу тут доволі пристойні умови. Арена вміщує до 3500 глядачів, є трибуни, поле виглядає непогано. Поруч – сучасний спортивний комплекс. Дещо на самому стадіоні вже демонтують, щось поступово приводять до ладу. Роботи тривають без поспіху, але видно, що інфраструктура тут не стоїть на місці.

Та, якщо чесно, найбільше запам'ятовується інше.

Відкритість!

Приїжджаєш на тренування команди, а тут немає відчуття, що треба чекати десь осторонь, поки хтось звільниться. Жданюк провів мене до хлопців, паралельно вирішував свої справи, щось пояснював, спостерігав за футболістами. Навіть під час нашої розмови його увага постійно поверталася на поле. Я відійшла щось для вас відзняти – і спортивний директор уже вигукує вказівки футболістам.

Один Кулач – дві ролі

Тренування відбувається звично та у позитивній атмосфері: спочатку розминка, далі вправи з м'ячем, а потім двостороння гра.

На полі – практично вся команда. Видно і тих, хто прийшов до Маяка зовсім недавно, і футболістів, яких у професійному футболі знають далеко не перший рік.

Серед них – Владислав Кулач. Він розминається разом з усіма, бере участь у вправах. На перший погляд – звичайний футболіст, який готується до тренування. Але щойно починається повноцінна робота з м'ячем, його роль змінюється. Він уже не просто виконує вправи, а постійно підказує партнерам, дає вказівки, стежить за тим, що відбувається. У руках – нотатки.

Кулач лише нещодавно отримав нову для себе роль – став головним тренером Маяка. Хоча до Сарн спочатку приїжджав саме грати у футбол. Можливість спробувати себе у тренерській роботі виникла вже безпосередньо в команді. Сам Владислав каже, що разом із Жданюком вирішили скористатися цією можливістю.

"Для мене це велика нагода теж працювати, поєднувати і набиратися того ж досвіду, тільки в іншій сфері. Тому дуже цікаво, дуже переживаю, трошки інші емоції вже, постійно думаю, як краще, як покращити нашу гру. Але кайфую, чесно, зараз я кайфую", – зізнається Владислав.

Поєднувати дві ролі поки непросто. Коли Кулач виходить на поле, він насамперед футболіст. Сам визнає, що в цей момент складно одночасно думати як тренер. А вже під час тренувального процесу та поза грою може повністю переключатися на наставника.

"Коли на полі, ти повинен думати про футбол як футболіст. Коли за полем, звичайно, як на тренуванні, ти вже обмірковуєш як наставник. Тому ось так. І я думаю, що воно все одно якось буде легше з кожною грою", – розповідає Кулач.

При цьому досвіду йому точно вистачає. За плечима Кулача – роки професійного футболу, виступи в Україні та за кордоном. Тепер частину цього досвіду він намагається передати футболістам Маяка, до якого, як зізнався, він потрапив після розмови з Андрієм Тотовицьким. Владислав розповів, що про команду він знав і раніше, а пропозицію спробувати себе ще й у тренерській роботі прийняв досить швидко.

Владислав Кулач / Фото ФК Маяк Сарни

Історія з Кулачем взагалі почалася не зовсім за планом. Жданюк раніше сам очолював команду, але отримав річну дискваліфікацію після конфліктної ситуації з арбітром. Потрібно було шукати рішення, яке дозволило б команді нормально продовжувати підготовку.

Кандидатів на тренерську посаду обговорювали. Але врешті Кулач сам проявив ініціативу.

"Владислав проявив ініціативу щодо підготовки команди до ігор і проведення тренувального процесу. Ми все обговорили, погодили, розібрали, як він це бачить. Нам дуже підходять його манера тренувань і бачення гри на полі", – розповів Жданюк.

Для Кулача це не просто вимушена заміна. Він зізнається, що давно думав про тренерську роботу після завершення кар'єри футболіста, а тепер отримав можливість спробувати себе в новій ролі ще під час виступів на полі.

Сам Жданюк після зміни амплуа не став людиною, яка просто сидить в офісі. Його обов'язки значно ширші: організаційні питання, адміністративна робота, побут команди, умови для футболістів.

Олександр Жданюк / Фото ФК Маяк Сарни

До Маяка Олександр Леонідович приєднався ще 2006 року як футболіст і відтоді залишається частиною клубу. Нині ж його завдання – подбати, щоб усе за межами поля працювало так само, як задумано на ньому.

Різні історії – одна команда

Сьогоднішній Маяк помітно відрізняється від команди кількарічної давнини. Раніше основу переважно складали місцеві футболісти та гравці з найближчих районів, або іноді сусідніх областей. Тепер до Сарн приїжджають люди з досвідом виступів у професійному футболі.

Серед найвідоміших – раніше згадані Владислав Кулач та Андрій Тотовицький, а також Михайло Сергійчук.

Дехто хто з них має безпосередній зв'язок із Сарнами або Рівненщиною. Сам Жданюк розповідає, що частина гравців самотужки виходила на контакт із Маяком, а частину клуб запрошував. Деякі футболісти, за словами спортивного директора, фактично поставили професійну кар'єру на паузу, щоб грати за аматорський клуб.

Є тут і зовсім нетипові історії.

ФК Маяк Сарни

Наприклад, Сергій Заєць має за плечима досвід не лише у футболі, а й у баскетболі – грав за Будсервіс, Хмельницьку Політехніку та БК Ужгород.

Є у складі Іван Борисенко, який був військовим. Микола Коляда свого часу виступав за Інгулець, а також грав за кордоном – у Словаччині. Окрема історія – Андрій Беженар, який нещодавно покинув Епіцентр і приєднався до Маяка. При цьому він продовжує працювати у структурі "будівельників" тренером.

У Сарнах поступово збирається дуже різношерста компанія. Тут можуть опинитися поруч футболісти з УПЛ, люди з міжнародним досвідом, місцеві вихованці, тренери та гравці. І саме це, здається, одна з головних змін Маяка останніх років.

Жданюк говорить про це прямо: нові футболісти змінили не тільки якість гри, а й саме ставлення до тренувального процесу. Досвідчені гравці задають тон, а молодші мають можливість у них вчитися.

Михайло Сергійчук це теж відчуває. Він у Маяку приблизно рік. Для нього рішення залишитися в Сарнах було пов'язане і з місцем, адже футболіст родом звідси, і з бажанням уже не проводити життя в постійних переїздах.

"У нас хороший колектив, це по-перше. І додаються люди, які, скажімо так, його не псують. До того ж зараз приходять, як ви бачите, люди з хорошою кваліфікацією. Завдяки цьому, можливо, буде кращий результат, ніж минулого року. Будемо на це сподіватися", – розповів Михайло.

Також Сергійчук зізнається, що цей етап може стати для нього останнім, але поки гратиме "скільки коліщатко буде крутитися".

Найвідданіший сарненчанин

Андрій Тимошицький на цьому фоні виглядає людиною іншої історії. Він у Маяку з 2010 року. Шістнадцять років – достатній термін, щоб побачити, як один клуб змінюється практично до невпізнання.

Андрій Тимошицький / ФК Маяк Сарни

Тимошицький виріс у Сарнах. Тут зробив перші кроки у футболі, тут працювали його перші тренери. За всю кар'єру він лише на один сезон залишав рідне місто – виступав за Ярунь із Житомирщини. В іншому ж його футбольне життя майже повністю пов'язане з Маяком.

Він пам'ятає команду зовсім іншою. За словами голкіпера, змінився і підхід до футболу, і якість виконавців. Якщо раніше гра була більш фізичною, то зараз стала технічнішою та тактично складнішою. За час перебування Тимошицького в клубі змінилися вже три президенти.

Були й можливості піти на вищий рівень, але Тимошицький залишився. Жданюк навіть називає його символом нинішнього Маяка.

"Життя так склалося, що він, слава Богу, у нас", – з усмішкою сказав спортивний директор.

Сам Тимошицький, втім, не говорить про себе як про людину, яка вже поставила крапку в амбіціях. Якщо з'явиться справді хороша пропозиція, готовий спробувати. Але поки йому добре в Сарнах – подобається колектив, керівництво і те, що навколо нього.

А ще саме він став одним із головних героїв тієї самої перемоги над Полтавою. У серії пенальті Тимошицький вгадав напрямок удару "паненкою" й забрав м'яч. Цей сейв допоміг Маяку пройти екс-представника УПЛ і продовжити кубкову казку, потрапивши до 1/16 фіналу.

YouTube video thumbnail for video ID: qfMPRcuHw5w

Сам воротар не робить із цього подвигу:

"Пенальті – це завжди, будемо говорити, десь 90% – треба фарту. Вийшло, що вгадав кут, м'яч на дуже комфортній висоті летів. З моїми даними, з моїм зростом, з моєю довжиною рук вийшло так, що зловив і допоміг команді пробитися далі".

Саме тут варто додати, що для Маяка це був не дебют у Кубку України. Минулого сезону, коли УАФ лише запровадила новий формат, на першій стадії сарненській команді трапився харківський Металіст. Маяк поступився 0:2.

Кубковим досвідом серед аматорів команда вже може похизуватися, хоча він і не бездоганний. У сезонах 2024/25 та 2025/26 Маяк двічі поспіль доходив до фіналу Кубка України серед аматорів. Щоправда, обидва рази вирішальний матч завершувався без трофею.

Сарни хочуть більшого

Маяк поступово підбирається до професійного футболу. У Сарнах уже не приховують, що хотіли б спробувати себе на цьому рівні, хоча поки не поспішають називати конкретні терміни.

"Ми зараз у розквіті сил, я б так сказав. Є серйозні амбіції на майбутнє, але будемо все робити поступово. Спочатку аматори, а далі вже будемо дивитися. Звичайно, думаємо і про професійну лігу, але поки не на сто відсотків на цьому зосереджені", – пояснює Жданюк.

У Маяка наразі немає чіткого плану, коли саме команда має стати професійною. Керівництво не хоче забігати наперед. Завдання простіше – продовжувати розвивати команду, виступати в аматорських турнірах і спробувати нарешті виграти те, чого поки бракує.

"Якщо щось виграємо, тоді вже будемо дивитися, чи заходити в професійну лігу. Там багато факторів, тому зараз важко щось прогнозувати", – підкреслив Олександр Леонідович.

Усі ці питання обговорюють із президентом клубу Віталієм Пителем.

Жданюк розповідає про Пителя без зайвого офіціозу. Каже, що президент фактично живе футболом 24/7. Може телефонувати пізно ввечері, щоб обговорити ситуацію з футболістом, організаційні моменти чи будь-яке інше питання, пов'язане з командою. Він відвідує матчі, за можливості вирушає із Маяком на виїзди, а остаточні рішення щодо ключових клубних питань залишаються за ним.

Свою роль у житті Маяка має й міська влада. Жданюк окремо відзначає підтримку міста та Руслана Серпенінова. Для Сарн футбол залишається частиною місцевого життя, а Маяк – командою, яка є для міста рідною. Не обходять у клубі увагою й ЗСУ, адже футбол у місті сьогодні існує завдяки тим, хто захищає нашу країну.

Новий суперник – нові обставини

Професійний футбол – це те, що залишається в майбутньому. А є той шлях, який Маяк переживає саме зараз – Кубок України. Після перемоги над Полтавою сарненчан чекає новий виклик – у наступному раунді команда має зустрітися з Базисом. Жеребкування визначило Маяк господарем, однак ще за кілька днів до мого візиту в Сарни команді повідомили, що матч доведеться проводити на полі суперника.

Команда готується до майбутніх викликів

У Маяку з таким рішенням не погоджувалися – під час розмови Жданюк зізнавався, що керівництво планує його оскаржувати, адже за результатами жеребкування саме Сарни мали приймати гру. Однак, з огляду на подальші публікації команди у соцмережах, хлопцям таки доведеться їхати до Умані.

І хоч Базис об'єктивно є слабшим суперником за Полтаву, ніхто в Маяку не збирається ставитися до наступного суперника легковажно. Щоправда Кулач зізнався, що на той момент ще не встиг детально розібрати майбутнього суперника. Команда була зосереджена на найближчій грі, тому до Базиса мала перейти пізніше.

Однак коротку оцінку стану команди тренер все ж дав, зазначивши, що розслаблення через інший рівень суперника порівняно з попереднім бути не може.

"Ми на тому ж рівні, можна сказати, як і ця команда. Ми не у Другій, не у Першій лізі, ми граємо майже на одному рівні, тому розслаблення не може бути. Ми будемо готуватись так само, і це потрібно казати і хлопцям, що треба готуватись як до кожної гри. Тому я не думаю, що в цьому плані будуть проблеми".

Уболівають не лише вдома

Ще одна особливість Маяка – ставлення міста до команди. На виїзди за нею регулярно їздять уболівальники. Іноді клуб навіть віддає великий автобус фанатам, а команда вирушає на матч меншим.

Вболівальники Маяка / Фото ФК Маяк Сарни

Під час розмови Жданюк не раз повертається до теми людей навколо Маяка. Президент, міська влада, футболісти, тренери, уболівальники – кожен має свою роль у побудові амбітного колективу.

Маяк продовжує рух

Маяк уже пройшов довгий шлях – від команди, яка багато років була одним із лідерів Рівненщини, до колективу, який двічі поспіль доходить до фіналу Кубка України серед аматорів і перемагає команду, яка донедавна мала статус учасника УПЛ.

Поки Маяк залишається аматорською командою, яка намагається використати свої можливості максимально. Зараз тут немає остаточної відповіді, коли саме Маяк може стати професійним клубом. Немає і гарантій, що це станеться найближчим часом.

Але є команда, яка тренується серйозно. Є Кулач, який одночасно бігає на полі й записує щось у блокнот. Є Жданюк, який навіть під час розмови не випускає тренування з поля зору. Є Тимошицький, який уже 16 років залишається в цьому клубі. Є Сергійчук та інші футболісти з професійним минулим. Є президент, який, за словами спортивного директора, може думати про команду цілодобово. І є вболівальники, заради яких іноді навіть доводиться віддати клубний автобус.