"Коли працював у "Дніпрі", мені пропонували очолити збірну України". Правила життя Олега Протасова
"Футбол 24" упорядкував чотири десятки яскравих цитат знаменитого форварда "Дніпра", "Динамо" і збірної СРСР, який став не менш успішним тренером.
Олег Протасов
У мене батьки – інженери, необхідний мінімум завжди був. Найболючіше згадувати, що м'ячі не могли купувати, коли потрібно.
М'яч 9 рублів коштував – такий зі шнурівочкою, потім вже ніпельні пішли. Доводилося чекати хлопців з м'ячами. Свого не мав – це було боляче.
Поклав у програвач гру 83-го року – на себе подивитися. Непоганий хлопчина бігає, я б такого нападника взяв до себе. Але в те, що це я, не віриться. Там худенький патлатий хлопчак бігає, старається.
За чемпіонство у "Дніпрі" по кольоровому телевізору точно подарували. А конкретні преміальні не можу назвати. Це не "військова таємниця", просто з роками багато забулося.
Лобановський, звичайно, хотів взяти нас із Литовченком, але не так, щоб кожного дня. Просто тоді армія замаячила, плюс ми самі хотіли піти в більш іменитий клуб.
Пригадую поїздку в Берлін одразу після того, як Радянський Союз збив південнокорейський "боїнг". За нами постійно ходили мужики в цивільному. Мабуть, охороняли таким чином, щоб нам не помстилися за літак. Але відчуття були неприємними. Тому ми придумали таку схему: знайшли великий торговий центр, піднімалися на п'ятий поверх, "розсипалися" там і спускалися різними шляхами, щоб знову всім разом зустрітися. Вдавалося відшивати їх.
Я раніше і на чемпіонаті Європи грав, і в Кубку чемпіонів, а потім знову їхав у якусь Тьмутаракань на чемпіонат або Кубок. Це життя таке.
Коли ми виграли у голландців в групі (Євро-1988, – "Футбол 24"), я подумав, що нам пощастило. Пам'ятаю той матч як найскладніший у житті. Ми з Райкардом мало не один на один грали, набігалися і наштовхалися так, що я не міг ні сісти, ні лягти всю ніч.
Перед відправленням на чемпіонати Європи та світу нас возили в Мавзолей і в Кремль.
Яка ностальгія за Радянським Союзом?! Ностальгують за чимось хорошим.
Я задоволений своєю кар'єрою. Єдине, про що іноді шкодую, – так і не пограв у сильному європейському чемпіонаті, в складі якого-небудь іменитого клубу. У той час вибратися із Союзу було складно. У Грецію нас бурхливо проводжали, в газетах публікували гнівні викривальні статті.
Із тестем, відомим футбольним тренером Євгеном Пилиповичем Лемешком, можемо перекинути по парі чарок горілки. Потім він мені годинами різні байки розповідає. Тесть – справжнє джерело історій.
"Приїхав до мене майор НКВС, арештував і забрав у "Динамо". Безсмертні цитати Євгена Лемешка
Тренером став випадково і несподівано. У 1998 році догравав у Греції в одній командочці з другої ліги, збирався зав'язувати, і раптом подзвонили з "Верії" – клубу, в якому провів кілька сезонів у другій половині 90-х. У мене там залишилися знайомі, вони і запросили на тренерську посаду. Спробуй, кажуть, подивимося, що вийде.
Щоб тебе помітили, треба бути на виду, потім до тебе звернуться.
Треба працювати, працювати і отримувати задоволення. Я молодий тренер, у мене попереду є чого навчитися, дізнатися. Для цього треба працювати. Якщо я буду сидіти вдома і читати книжки, не прогресуватиму.
Схема повинна бути гнучкою. Зараз модно говорити, що тренер підбирає схему під наявних у нього виконавців.
Я дотримуюся тактики: нікого і ніколи не ображати. Хоч я і тренер, а вони – гравці, я ніякого права не маю їх принижувати. Вони дорослі й талановиті люди. Якщо вони щось роблять не так, я можу вказувати, скеровувати.
Іноді гравців доводиться жорстко спрямовувати за допомогою штрафів. Це трапляється рідко, коли по-іншому вже ситуацію змінити неможливо.
Тільки завдяки гучному імені у моїй команді грати ніхто не буде. Такі мої тренерські принципи.
Вибачте за банальність, але поразки вносять у наше життя негативні емоції. Після них ми хворіємо кілька діб. Після цього ламаю собі голову: що робити, що міняти.
Коли я працював у "Дніпрі", мені пропонували очолити збірну України.
При мені у "Дніпрі" розпочинав Коноплянка? Так. Начебто худенький і невисокий, але техніка і удар приголомшливі. Взагалі, якщо говорити про молодь, я не ставлюся до неї так: "О, ось цей – футболіст, цей – ні". Мені потрібен час, щоб дати людині шанси в складних ситуаціях.
Часто згадую тренування Лобановського. І не один я такий. Думаю, більшість українських тренерів, які в різний час пограли у "Динамо" чи збірній, намагаються йти стопами Лобановського. Його уроки не пройшли безслідно.
Банери, дудки, димові шашки – все це сучасні атрибути, раніше такого не було. Однак залишилися люди, які цінують саме гру.
Хочу, щоб, приходячи на футбол, фанати пишалися своєю командою.
Насіння їм. Але я не на людях. Я тихенько. Напевно, несолідно це – ходити і плювати.
Якщо немає потрібного результату, і відчуваю, що для команди буде корисна моя відставка, не вагаючись, піду з роботи.
З радістю відстежую інформацію на сайтах своїх колишніх команд, не байдужий до клубів, у яких працював.
Я – сова. Пізній вечір мені подобається – в цей час і думається краще, і працюється.
Зараз я не в тому віці і становищі, щоб перебирати пропозиціями. Готовий поїхати навіть в далеку країну. З подорожами проблем у мене немає. Головне, щоб цікаво було працювати, команда мала цілі і стабільність.
Японські діти – маленькі і темненькі, тому на нас із дружиною – високих і білих – озиралися. Хихикали, пальцем тицяли. Для них це те ж саме, що по нашому селу негр пройде.
Я звик до хорошого клімату, а він у Греції просто приголомшливий.
Я – любитель фети і грецького салату. Фета – це дуже хороший сир, і я звик до нього. У нас вся сім'я їсть багато салатів, і грецький – один із головних пунктів у нашому меню.
Років 10 тому до нас у Греції в будинок залізли. Спрацювали професіонали, адже, поки ми вночі спали на другому поверсі, вони зібрали все внизу: телефони, комп'ютери, готівку. Викрали дві машини з гаража. А сім-карти витягли і викинули в басейн. Розуміли, що по супутнику їх можна виявити.
У рейтингу найкрасивіших дівчат я б Україну на перше місце поставив.
Коли в Росії і Україні ще були казино, міг поклеїти дурня і зайти. На годинку, сто доларів програти.
У мене оригінальне життя: я всюди іноземець. У Греції я – українець, в Україні – грек, в Росії – не знаю, хто, українець, напевно.
Я – людина світу, і мені затишно скрізь.
"Рикуна принесли побитого. Я хотів його шандарахнути". Невмирущі правила життя Євгена Кучеревського
