"Додому не приїжджав через війну". Уродженця Луганська відшукали в Іспанії і запросили в збірну України
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Богданом Міловановим, 21-річним захисником хіхонського Спортінга, середняка іспанської Сегунди.
Богдан Мілованов із коханою
Всі інсайди про зірок збірної України.
Ерік Шуранов, Ярослав Мейхер, Ерік Кушнір, Максим Різьє, Богдан Мілованов – представники абсолютно нового покоління українських футболістів, імена яких тільки вивчають українські вболівальники. Значна частина з цих хлопців давно залишила Україну і більшість своєї футбольної кар’єри проводить за кордоном. Можливо, дехто у подальшому зробить остаточний вибір не на користь Батьківщини і віддасть перевагу Німеччині, Іспанії, Угорщині чи Словаччині. Проте зараз ще кожен із них отримує виклики до "синьо-жовтих" команд різного віку.
Сім’я Богдана Мілованова змінила Луганськ на Мадрид на початку нового тисячоліття. Знайомство з м’ячем, футбольна освіта і перші успіхи на полі – все це відбулося у житті Богдана на території Іспанії. Однак тренерський штаб молодіжної збірної України (U-21) вже двічі запрошував хлопця на тренувальні збори. Той радо відгукується і відвідує землю своїх предків. Каже, що вважає себе українцем.
"У Шевченка – серйозний підхід до справи"
– Богдане, ваші взаємини з Україною є особливими, зважаючи на ряд різноманітних факторів. І все ж – що відчуває гравець, коли отримує виклик до збірної?
– Це справжня мрія – до цього року я ніколи не грав у збірній, тому такі відчуття є особливими. Кожен футболіст хоче грати у головній команді своєї країни. Тому для мене це супер, це "вау" (Усміхається).
– Як саме ви дізналися про запрошення?
– Першим про це мені сказав аналітик молодіжної збірної України. Він раніше попереджував і писав у Facebook, що мене можуть викликати. Крім того, сказав, що за мною слідкують. А згодом ще й в клубі, у Спортінгу, повідомили, що мене запрошують у збірну України.
– На початку літа ви тріумфували з молодіжною збірною України на турнірі Лобановського. Для вас це був не перший виклик у табір "синьо-жовтих"?
– Так, кілька місяців тому у складі "молодіжки" я брав участь в Antalya Cup. В Іспанії на моїх матчах ніхто не був присутній, але з сучасними технологіями проблем не виникає – всі поєдинки можна переглядати в мережі. Тому тренерський штаб збірної мав достатньо інформації про мене.
– Руслана Ротаня знають в Україні, як класного футболіста. Який він тренер?
– В Україні трохи інший футбол, ніж в Іспанії. Мені дуже подобається підхід Руслана, його стиль. Головна вимога – не втрачати м’яч, багато уваги приділяти контролю. Всі вправи на тренуваннях проходять з м’ячем – це цікаво і мені до душі такі методи. Загалом мені в Україні сподобалися умови для тренувань, тут хороший рівень. Усі поля, на яких ми грали – натуральні і досить хорошої якості. Також мені сподобався колектив у "молодіжці", хлопці добре прийняли мене.
– Андрій Шевченко, наставник національної збірної, запросив на збір до Харкова кількох виконавців "молодіжки", у переліку яких були і ви. Які враження від роботи з командою, яка через кілька днів розтрощила сербів?
– Я провів тиждень з головною командою. Це було цікаво і пізнавально. Цікаво було зустрітися з Шевченком – у нього дуже серйозний підхід до справи.
– Нещодавно до переліку українців в Іспанії долучився Орест Лебеденко, який став гравцем Луго. Ротань викликав до "молодіжки" вас обох. Ви вчили його іспанської, а він вас – української?
– (Усміхається) Орест спілкується українською, але мені ще важко повністю розуміти мову. Тому він трохи намагався російською спілкуватися. Я ж допомагав йому з іспанською, він якраз починає її опановувати. Відтак наше перебування у збірній було ще й корисним в плані вивчення мов. Відстань від його Луго до мого Хіхону – приблизно три години їзди. Ми ще в Іспанії не зустрічалися, але обов’язково плануємо.
"Про події в Луганську мені розповідають батьки"
– Цьогоріч збірна України здобула трофей турніру Лобановського вперше за десятиліття. Що ви знали про Валерія Васильовича?
– Скажу відверто – у мене було зовсім мало інформації (Великий Тренер залишив цей світ, коли Богдану було лише 4 роки – Футбол 24). Я почав шукати інформацію, читати про цю людину, щоб дізнатися більше – мені було цікаво. В Іспанію приїхав, коли мені було 5 років – чесно кажучи, навіть починаю забувати російську мову.
– Буває так, що люди на чужині втрачають будь-яку ідентифікацію та зв'язок з Батьківщиною. Як гадаєте, у вашому характері є трохи "українського"?
– Мої батьки родом з України, бабця та дідусь ще й зараз живуть в Україні. Думаю, вже цього достатньо, щоб бути українцем. Безперечно, в мені є частина України.
– Слова гімну знаєте?
– Повністю не знаю, але перед приїздом у збірну вчив текст. Потрохи вчу слова і сподіваюся, що до наступного виклику знатиму весь гімн. Востаннє відвідував Україну давненько, років 5-6 тому. Війна суттєво вплинула на це і я не мав нагоди приїхати в Україну.
– Ви знаєте, що зараз відбувається на сході України?
– Зізнаюся, не особливо стежу за новинами. Про події в Луганську мені розповідають батьки – вони більше за цим слідкують. Також моя бабця живе у Замківці, це територія Луганської області (селище розташоване поруч з містом Брянка – ці території окуповані терористами з самого початку російської агресії – Футбол 24).
– Ви народилися в Луганську. Хоч якась деталь про перші п’ять років життя збереглася у вашій пам’яті?
– Трішки пам’ятаю дитинство. Коли ми повноцінно переїхали з батьками в Іспанію, то все одно періодично навідувалися в Україну. У Луганську ми мали свій будинок. Друзів у мене там немає. Вони, мабуть, вже зовсім не пам’ятають про мене (Усміхається). Моєму старшому братові 27 років, тому у нього там достатньо товаришів. Вони навіть приїжджали до Києва на турнір Лобановського.
– Чому батьки вирішили залишити Луганськ?
– В Іспанії жила наша тітка, яка і запросила нас. Наша сім’я не мала багато грошей, тому ми вирішили поїхати за кордон. Батьки знайшли роботу, щоправда, тато зараз живе і працює у Німеччині. Нам сподобалося, ми вирішили залишитися. Так почали нове життя.
"Починав у мадридському Атлетіко"
– Кажуть, у вас є болгарське громадянство. Це правда?
– Ні, це вигадки. Я теж про це в інтернеті десь читав. Не знаю, звідки це взялося.
– Нещодавно збірна України (U-20) здійснила подвиг і стала чемпіоном світу. Ви слідкували за турніром, що відбувався в Польщі?
– Так, у цій команді грав мій знайомий – Максим Чех. Він з нами тренувався ще в Анталії. Тут показували всі матчі – я дивився їх. Дуже щасливий, що моя країна перемогла. Приємно, що цей тріумф бачив весь світ.
– Футбольну освіту ви здобували вже в Іспанії. У Хетафе навіть тренувалися під керівництвом Рубена да ла Реда, чемпіона Європи та екс-гравця Реала.
– Так, я починав у мадридському Атлетіко, де провів рік, далі був Алькобендас. Після трьох років мене запросили в Хетафе, де я грав за другу команду. Де ла Ред – дуже сильний гравець. Сподобалися і його тренерські методи – мені було цікаво працювати.
– У складі Алькобендаса ви стали найкращим захисником меморіалу Луїса Арагонеса. Що це за змагання?
– О, це було давно, ще у віковій категорії U-16. У нас були хороші суперники: Мілан, Атлетіко, Реал, Ювентус, Барселона. Алькобендас – це передмістя Мадриду, тут Арагонес провів останні роки життя. У дитинстві я займався футзалом – діяв у атаці на правому фланзі. Проте в дорослому футболі майже відразу почав грати в обороні. Мені сподобалася ця позиція. Також маю зовсім невеликий досвід гри у центрі захисту.
– У 2017-му ви грали за Сан-Себастіан-де-лос-Рейєс разом з екс-футболістом Карпат Борхою Гомесом. Розмов про Україну було не уникнути?
– Безперечно, Борха навіть українською зі мною розмовляв. Принаймні, він частенько вживав якісь слова чи то українські, чи російські. Борха зізнавався, що йому подобалося в Україні. Не пригадую, скільки часу він в Карпатах грав, але згадував про цей період з позитивом.
– Нинішня ваша команда – хіхонський Спортінг. Однак до основи ви ще не пробилися і в минулому сезоні були основним виконавцем другої команди. Настав час боротися за вищі позиції?
– Мені подобається життя в Хіхоні – це красиве, компактне портове місто. Тут чудова погода – не спекотно і не холодно, відмінні натуральні поля. Зараз у нас завершується відпустка і ми от-от повинні сісти за стіл переговорів. Поки мені важко спрогнозувати, що буде далі. Лише після розмови з керівництвом зможу сказати, як буде розгортатися моя кар’єра. Звичайно, я хочу розвиватися і прогресувати.
