Без Усика, але, кажуть, із Шевою: нокдаун Полісся від третьої команди Андорри зблизька – ЕКСКЛЮЗИВ
Катерина Бондаренко побувала на матчі другого кваліфікаційного раунду Ліги конференцій Полісся – Санта-Колома (1:2).
Дванадцятий гравець не зрадив / Фото Катерини Бондаренко
24-го я прокинулась рано – занадто рано, як на той день, коли матч планувався лише ввечері. Було ще темно, за вікном тихо, але внутрішній годинник вже не давав спокою. Заснути більше не змогла. У голові крутились думки, які не залишали змоги вирватись із цієї тривожної мильної бульбашки перед стартом: початок нового сезону, єврокубки, невідомий суперник, нове місто. Наче й не я гратиму, а серце – ніби в заявці, чекає свистка, стискається в очікуванні.
до речі
Я зібралась повільно. Зробила ковток кави, вдяглась і пішла гуляти. Було рано, місто ще дрімало. Пряшів зустрів мене тишею. Тут усе здавалося сповільненим: люди не поспішають, машини їдуть плавно, ніхто не сигналить, навіть голуби поважно переходять дорогу, а не злітають, як ми звикли. Це не туристичне місто з листівки, але воно має свою стриману чарівність. Низькі кольорові будинки, дзвіниці, вузькі провулки, де лунають лише кроки, і рівний, майже заспокійливий темп життя. Наче хтось спеціально натиснув на паузу, дозволивши світові трохи зібратись перед чимось важливим.
Я йшла пішки, не озираючись – просто вперед. До місця, де сьогодні мав статися той самий початок. Futbal Tatran Aréna. Стадіон новий, ще навіть трохи пахне свіжим бетоном і фарбою. Його офіційно відкрили лише у травні цього року після масштабної реконструкції. Побудований на місці старої арени легендарного Tatran Prešov – найстарішого клубу Словаччини. Тепер це компактна, затишна арена з характерною зеленою покрівлею, яка утримує звук. Трибуни розташовані максимально близько до поля, через що створюється ефект тиску – ніби енергія в цьому маленькому казані не має виходу й змушує кожну дію звучати сильніше.
Я трохи постояла біля поля. Було тихо, але ця тиша не мовчала – вона ніби притримувала подих. І вже зовсім скоро мала вибухнути матчем.
Повернулась на Tatran Arénu вже як журналістка – о 18:00 за місцевим часом.
Арена починала дихати – не гучно, але впевнено. Жовто-зелені кольори зʼявлялись поступово: шарфи, футболки, прапори – чимало з них привезені із дому. Було видно, що люди чекали цього вечора, готувалися – навіть якщо довелось подолати сотні кілометрів, щоб приїхати в Пряшів.
На секторі – сім'ї, молодь, вболівальники з різних регіонів. Як тільки команда з’явилася на розминку – трибуни одразу відгукнулися. Хтось вигукував прізвища гравців, хтось просто кричав "Полісся!" або "Житомир!" – по-нашому, щиро, з надривом. З першого погляду – не масово, але з душею.
Була помітна спрага за цим моментом – почати сезон, нарешті побачити своїх у грі. Загалом на матчі були присутні 1052 глядачі.
Окремо вивчала VIP-зону – роздивлялася, хто саме спостерігав за грою. У центрі уваги – президент клубу рівненського Вереса Іван Надєїн, почесний президент житомирян Геннадій Буткевич, стриманий, зосереджений, у компанії В’ячеслава Шевчука. Сидів серйозно, дивився у бік поля, рідко відволікався. Також був присутній Олег Авдиш – той самий, який не повернувся зі зборів Карпат.
До того ж, за чутками, на поєдинку побував Андрій Шевченко. Особисто його не бачила – мабуть, вміло маскувався. На трибунах – родини гравців і представників тренерського штабу: з дітьми, з емоціями, з камерною підтримкою. Долучились і футболісти, які не потрапили в заявку на гру – мовчки сиділи поруч із публікою, спостерігали.
Натомість не було Олександра Усика – цього разу боксер залишився вдома, відновлюючись після бою.
Але навіть без частини очікуваних гостей арена відчувалась живою. Тут, у Пряшеві, цього вечора виросла маленька точка сили українського футболу. Вона не кричала навмисне, але її було чути. І видно.
Гра розпочалась агресивно – саме так, як і анонсував Руслан Ротань на передматчевій прес-конференції. Полісся вийшло зарядженим, з м’ячем, з контролем, з бажанням одразу нав’язати супернику свою гру. Команда виглядала впевнено, активно, діяла вище, підтискала – і це дало результат.
У першому таймі житомиряни створили кілька гострих моментів. А кульмінацією став епізод, коли м’яч після удару відскочив у штрафному майданчику до Олексія Гуцуляка, і той вправно розпорядився шансом. 1:0 – і трибуни вибухнули. Здавалося, це початок контролю, переваги, руху вперед.
Але після голу команда несподівано розгубилася.
"Ми забили – і стали іншою командою", – скаже згодом Руслан Ротань.
Замість впевненості – надмір обережності. Цим і скористалась Санта-Колома. Спершу гравець суперників залишився неприкритий перед самісінькими воротами. А потім – красивий дальній удар від захисника із легендарним прізвищем Креспо. 1:2 – і тиша, яку пробивали лише вигуки з трибун: "Давайте, хлопці!".
Після перерви ситуація принципово не змінилася. Хіба що Ротань провів кілька замін, щоб освіжити гру – вийшли нові гравці, команда спробувала повернути темп. Але повноцінної загрози воротам андоррців довго не було. Лише під кінець матчу, немов на останньому диханні, Полісся знову заграло гостро – пішли подачі, навали, довгі м’ячі.
Вони справді вірили – і в післяматчевих коментарях гравці зізнаються: коли "прокинулись", коли знову відчули гру – вірили, що зможуть відігратись. Але часу виявилось замало.
Трибуни не зрадили. Підтримка не стихала ані після пропущених, ані в найважчі хвилини. І після фінального свистка вболівальники знову аплодували. Без ілюзій, але з розумінням.
Після фінального свистка хлопці були не надто багатослівними. Але навіть у коротких фразах – щирість, втома і відчуття відповідальності. Було видно: їм справді соромно. І перед собою, і перед уболівальниками – особливо тими, хто приїхав із Житомира, з України, з різних європейських міст, щоб підтримати команду.
"Дуже соромно перед уболівальниками. Особливо перед тими, хто приїхав сюди нас підтримати. Величезне їм дякую. Ми заслуговуємо на серйозну критику. І будемо викладатись у матчі-відповіді. Варіантів немає", – сказав капітан Сергій Бабенко.
до речі
Він визнав: команда втратила концентрацію після того, як відкрила рахунок.
"Забили – і щось пішло не так. Провалили, і все. Потім було дуже важко повернутись у гру. Було багато нервозності. Це вплинуло на всіх".
Олександр Андрієвський говорив про внутрішній розрив між планом і реальністю.
"Ми перестали виконувати те, про що домовлялись. Але недооцінки не було. Ми бачили, як вони грають, і не мали права ставитись до них легковажно".
Головний тренер Руслан Ротань визнав, що емоційна розхитаність стала критичною.
"Я шокований. Ми забили – і стали іншою командою. Не знаю, з чим це пов’язано. Можливо, з хвилюванням. Але в нас є досвідчені гравці. Такого не має бути. Я беру цей результат на себе. І маємо зробити правильні висновки".
Зараз у команді не час для гучних заяв. Але є тиша, у якій визріває наступний шанс. Усі троє – тренер, капітан і віце-капітан – завершили словами, які стали лейтмотивом вечора.
"Ми віримо. У матчі-відповіді можемо все змінити".
