Від Шахтаря втік, від Шаблія втік, але – куди? Чемпіон світу, який не поступався Мудрику, і його перспективи у Карабаху
Сергій Тищенко – про вибір, який зробив Олексій Кащук.
Олексій Кащук / Фото ФК Карабах
Я був впевнений, що першого липня Олексій Кащук підпише контракт із клубом топ-четвірки європейського футболу. Інакше просто не було сенсу затіювати всю історію протистояння зі Шахтарем та українським агентським світом.
31 червня у Кащука завершувався контракт із "гірниками". Взимку та навесні називалися дуже серйозні клуби, які проявляли інтерес до українського вінгера – ПАОК, Хайдук, Мальорка, Фортуна Дюссельдорф, Герта. Але все на рівні розмов і завершилося. Шахтар на своїх умовах шукав клуб для гравця, на якого не розраховував тренер, його контракт добігав кінця (Хайдук, Партизан), а хтось просто хотів підписати якісного футболіста "за копійки".
Кащук – вихованець Шахтаря. З ранніх років викликався до юнацьких та молодіжної збірних України. Влітку 2019 року став чемпіоном світу серед молоді. У складі "гірників" грав у Юнацькій Лізі УЄФА. Він був на виду у європейських скаутів, його знали. Юнацька Ліга УЄФА – це вітрина для талантів. А тут у нього завершується контракт. Хтось дивився Мудрика та міг звернути увагу на Олексія. У футболі такі речі працюють дуже добре. Для прикладу, Рух не грав у єврокубках, але є інтерес до Слюбика, Сапуги, Пастуха, які свого часу засвітилися в Юнацькій Лізі УЄФА. Потім цих гравців просто ведуть далі та спостерігають за їхнім розвитком.
Зараз за Кащука не потрібно було платити. Його контракт завершився. Плата за виховання теж неактуальна, бо вже виповнилось 24 роки. Був приклад Циганкова, який добре себе зарекомендував у Жироні. Інші європейські клуби шукали "нового Циганкова", перебираючи український ринок у пошуку талановитих, але недорогих гравців. Ніхто ж не хоче переплачувати.
Олексій – уродженець міста Звягель, яке подарувало нам Лесю Українку та Валерія Залужного. Невеличке місто на Житомирщині має величезні футбольні традиції. Звідти Артем Челядін, брати Блізніченки. Андрій подавав великі сподівання у Дніпрі, але новим Коноплянкою так і не став. Віктор був у системі Динамо, грав за Інгулець, Кривбас. Зараз захищає кольори Оболоні.
На юнацькому рівні Кащук виділявся швидкісними якостями. У центрі були Криськів, Судаков та Бондаренко, а на флангах – Мудрик і Кащук. Перші могли віддавати, а другі дуже швидко бігли. Не забуду, як у матчі Юнацької Ліги УЄФА проти Ман Сіті Кащука стерегли відразу два гравці "містян", бо не справлялися зі швидкісними якостями українця. Швидкість у Кащука була просто вибухова.
За своїм потенціалом Кащук не поступався Мудрику. Коли мав простір, зупинити його було дуже важко. Але завадили травми. Кащук багато пропускав та був змушений наздоганяти у власному розвитку. В один момент опинився на протоптаному маршруті із Шахтаря в Маріуполь. Там не все було гладко. Виникали суперечки із тодішнім тренером азовців Остапом Маркевичем, який має непростий характер. Кащуку в Маріуполі явно бракувало стабільності. Досвід отримав, але довіри тренера не було.
Олексій прекрасно проявив себе після початку великої війни. Маріуполь застряг у Туреччині одразу після повномасштабного вторгнення. Гравці шукали собі команди. Кащук якимось дивом опинився в Азербайджані, де дуже багато забивав. У Сабаху на рахунку українського вінгера 18 голів та 12 передач.
Завдяки такій результативності Кащук отримав шанс у Шахтарі. При ван Леувену Олексій розпочав сезон в основі, забивав. Коли прибрали Патріка, Кащук просто перестав грати за команду. Склалося таке враження, що його просто немає у складі. Якщо потрапляв до заявки, то на поле не виходив. Були розмови про травми, пошкодження. На зимові збори Пушіч його не взяв.
Насправді все дуже просто: у Кащука завершувався контракт. Без нової угоди про жодну ігрову практику мова не могла йти. У клубу були свої інтереси, до яких вони примушували гравця. Але Кащук вирішив будувати свою кар'єру по-своєму. Відмовився від послуг агента Шаблія. Залишився без футболу на пів року, щоб влітку мати можливість перейти в сильний чемпіонат та хорошу команду.
Ця історія нагадувала протистояння Циганкова та Динамо. Контракт із гравцем був чинним ще пів року. Клуб хотів непомірно багато за свого лідера. Гравець хотів у Європу. Смалійчук та Пере Гвардіола змогли довести цю справу до щасливого кінця. А от у Кащука не було таких агентів, які могли б натиснути на Шахтар.
Якщо взимку, маючи пів року контракту із Шахтарем, чи вже влітку, у статусі вільного агента, Кащук нікуди не перейшов, то тепер це було робити дуже і дуже непросто. Головна причина – відсутність ігрової практики. Виходить, що з осені минулого року Олексій не грав в офіційних матчах. Тренування тренуваннями, але коли ти не граєш, твій рівень не може бути високим.
Команди сформували склади на поточну кампанію. Серйозний клуб не братиме навіть безкоштовного гравця без підготовки до сезону. Щоб дійсно претендувати на хороші клуби та чемпіонати у Європі, потрібне дуже якісне лобі. Агент, який заведе тебе "за ручку". Такої людини у Кащука немає.
Трансфер у Карабах – не дуже позитивна новина. Навіщо було затіювати всю цю історію протистояння із Шахтарем, з агентами, щоб перейти у посередній чемпіонат, де з хорошого – тільки особисті умови. Але це не є шляхом розвитку. Кащуку тільки 24 роки. Він за потенціалом може грати на дуже високому рівні. При всій повазі, в Азербайджані важко розвиватися. Там можна віддавати свої вміння, досвід, але не набувати чогось нового. Тільки гроші. Рівень національної першості Азербайджану не дуже високий. Через кілька років ти ризикуєш залишитися мало кому цікавим. Я розумію, коли до Азербайджану чи Казахстану їдуть у 30 років. Але коли тобі 24... Потрібно думати про щось амбітніше.
Є приклад Романа Григорчука, який колись успішно працював із Чорноморцем. Реально міг претендувати на серйозні клуби Польщі, Угорщини тощо. Просто не було гарного агентського лобі. У підсумку поїхав до Азербайджану, потім у Казахстан. Ніякого тренерського розвитку там не відбулося. Усе закінчилося не дуже добре. Роман Йосипович мав хороші особисті умови, але не виріс, як наставник. Зараз показує дуже посередні результати із Нефтчі. Насамперед тому, що коли погодився повернутись в Азербайджан, рівень гравців там був невисоким.
Карабах – це гордість країни. Клуб, на який не шкодують грошей. Він представляє Азербайджан на міжнародній арені, тож апріорі має бути успішним. Місцевих гравців там не так багато. Ставку роблять на легіонерів. На результат. Для Кащука, який тривалий час не грав, не проходив з командою підготовку до сезону, буде дуже непросто завоювати місце у складі. Потрібен час та довіра. Я не впевнений, що все це дадуть українському легіонеру. Та й Азербайджан – точно не та футбольна країна, яка слугує гарним трампліном для переходу у провідні чемпіонати.
Якщо ти не маєш якихось конкретних варіантів у Європі, то краще вже спробувати себе в іншому українському клубі. Від Кащука не відмовилося б Динамо та команди другого ешелону – Полісся, Рух, Карпати, Кривбас. Ніхто зараз не тримається за футболістів. Якщо є хороша пропозиція – клуби готові продавати.
Тут у тебе є ім'я, репутація, тут ти хтось. Ось свіжий приклад Олександра Назаренка, який зараз запалює у Поліссі. У нього теж були минулого літа різні пропозиції, коли завершувався контракт з СК Дніпро-1. Він вирішив залишитися в Україні. Схоже, не прогадав. Зараз за крок до національної команди, має шанс перейти у дійсно сильний клуб за кордоном. Про Бені Макуану вже майже забули. Показуй себе, працюй, доводь – і отримаєш свій шанс. У тренерів збірної ти теж на виду. Просто потрібен один крок назад, щоб потім зробити два вперед.
