Уткін: Коли ми з друзями збираємося, я обов'язково співаю "Червону руту"

15 жовтня 2015 6960 10 Читать на русском
Уткін: Коли ми з друзями збираємося, я обов'язково співаю "Червону руту"
Василь Уткін / Фото Марини Кулагіної

Найвідоміший російський коментатор у гострому інтерв'ю для "Футбол 24" - про любов до української мови і зневагу до Степана Бандери, історичний гол Шеви на "Лужниках" і матч "Динамо" - "Шахтар".

"Бандера - військовий злочинець"

- Василю В'ячеславовичу, зовсім недавно ви побували в Одесі. Чи важко наважитися на такий вояж у зв'язку з політичними подіями останніх двох років?

- В Одесі я був у своїх близьких друзів. Ні для кого не секрет, що ми дуже тісно дружимо. Мої друзі - актори театру "Квартет І". Вони, наскільки я знаю, практично щороку проводять серпень і початок вересня в Одесі, у себе на батьківщині. Ми просто вчергове зідзвонювались, вони мене завжди кликали і тут я раптом зрозумів: а чому б мені не приїхати? Тим більше, що у Славіка Хаїта було новосілля, а ми розмовляли після новосілля Нонни Гришаєвої - теж чудової одеситки і артистки "Квартету І". Я просто купив квиток і прилетів. От і все. Слава Богу, що життя все ще дозволяє мені, в разі чого, зібратися і приїхати.

- Тим не менше, дорога далася вам не без пригод. Чому вас, цитую ваш же твіттер, "посадили біля сортиру"?

- Біля сортиру чи ні - це неважливо. Мене посадили там, де садять всіх, кого саджають. Я вже й не знаю, чи близько там був сортир. Я навіть не пам'ятаю, що я говорив про сортир. Просто так вийшло, що весь літак пройшов, а мене чомусь затримали і півгодини мурижили. Причому я розумію прекрасно, що є свої особливості нашого часу. Тому був здивований, що лише мене одного затримали. І найголовніше, що здивувало: мене 20 хвилин запитували, на що я збираюся жити в Одесі. Хоча у мене був квиток туди і назад проплачений, проплачений готель, але все одно всім хотілося знати, що у мене достатньо грошей на рахунку, щоб прожити два дні в Одесі (Посміхається). Знову-таки, я розумію, що запитання могли бути будь-які, але це запитання було абсолютно ідіотським, звичайно. Я їм казав: в крайньому випадку в готелі є сніданки, повірте - я проживу (Сміється).

- Коли ви востаннє приїжджали до Одеси? Чи змінилось місто за цей час?

- В Одесі побував вдруге в житті. Вперше я був (можу назвати абсолютно точні числа) у дні між півфіналами і фіналом чемпіонату Європи 2012 року. Ми тоді великою бригадою працювали в Києві: з колегою Розановим коментували на каналі "Україна", а мої товариші працювали для нашого каналу. І ось були два вільні дні, ми сіли в мою машину і поперли в Одесу. До речі, прекрасна траса. Провели там два абсолютно незабутні дні. На мій погляд, з того часу Одеса не змінилася. Хоча можу судити досить поверхово: був там один раз два дні і другий раз два дні. Самі розумієте - тут не до глибоких висновків.

- Чи вдалося зустріти в Одесі справжніх бандерівців?

- Цілком можливо, але вони ніяк себе не проявили. Знаєте, це якби мене запитали, чи зустрів я там сексуальних маніяків. Я можу вам тільки сказати, що до мене ніхто не докопувався. Але, можливо, вони проходили повз, я не знаю. Взагалі жодних проблем, при тому, що я, ви ж розумієте, людина досить впізнавана, працював на українському телебаченні. У мене було дуже багато розмов на вулицях з абсолютно незнайомими мені людьми. Не виникло жодної проблеми. ЖОДНОЇ! Крім ось тієї, що була на кордоні. Я абсолютно не розумів, через що вона виникла. Гаразд, якби мене підозрювали в чомусь серйозному. Але чому я 20 хвилин мав відповідати, що у мене є засоби для дводенного проживання в Одесі - ось це незрозуміло.

- До речі, яке ваше ставлення до Степана Бандери?

- Моє ставлення до Степана Бандери - презирливе. Я вважаю його військовим злочинцем.

"Українську полюбив завдяки Шеві"

- В Україні багато хто вважає вас українофобом. Чи відповідає це дійсності?

- Ви знаєте, я не довіряю цій оцінці. Ще раз кажу: я провів в Україні два прекрасних дні (і навіть більше - три ночі, умовно кажучи), і жодного разу не зіткнувся ні з чим, що можна було б назвати русофобією або українофобією. Жод-но-го! Я ходив по вулицях, по Привозу, мене впізнавали, ми спілкувалися, зокрема і на слизькі теми. Я не знаю, хто і чому мене вважає українофобом. Можливо, хтось мене вважає мурахофобом або кимось ще. Але в житті я з цим не стикався.

- Якось ви сказали, що є дві мови, створені для музики - італійська та українська. Коли дійшли до такого висновку?

- Можу вам сказати, що я дійшов до такого висновку, коли близько зійшовся з Андрієм Шевченком. Він тоді починав грати в "Мілані". Ми провели кілька днів практично разом і я здивувався, наскільки співзвучні українська та італійська мови. Зрозуміло, є нюанси у вимові, зрозуміло, вони самі по собі одна на одну не схожі. Але ось ця співоча інтонація - вона цілковито спільна. Мені здається, я тоді зрозумів, чому Шева настільки добре і швидко заговорив по-італійськи. Я дійсно вважаю, що це дві наймузичніші мови в Європі. Мені дуже шкода, що для італійської мови написано таку величезну кількість опер, а для української - так мало.

- Все ще попереду, напевно. До речі, невже Шева українською говорив у Мілані? Адже ми звикли, що він спілкується російською...

- Ні. Ви розумієте, я ж про інтонації в першу чергу. Коли я раніше приїжджав до Києва (зараз, мабуть, до цього по-іншому будуть ставитися) мені казали, що я говорю з московським акцентом. Наскільки мені відомо, і Андрій сам цього не приховує, що він не розмовляє українською мовою. Він - російськомовний українець. Але, тим не менше, він говорить по-російськи так, як говорять українці. Ось що я маю на увазі. Кажу про інтонації. Я ж по-італійськи теж не розмовляю, оцінюю лише інтонацію.

От ви бачили цю чудову сцену, коли у фільмі "Втеча з Шоушенка" людина ставить платівку? Так-так-так! Хіба ви вникаєте в слова? Ви просто слухаєте співочу, прекрасну мову. Ну що я можу сказати? З мого боку це буде в даному випадку примітивний приклад, але вже багато років, коли ми з друзями збираємося, я обов'язково співаю або "Ніч яка місячна", або "Червону руту". Я розумію прекрасно, що це абсолютно попсові хіти, але, тим не менше, зокрема і це для мене - символ дивовижної співочості української мови.

Уткін

"Жодного разу не дивився в Росії український канал"

- Приблизно рік тому ви висловили побоювання, що в Росію на чемпіонат світу ніхто не приїде. Щось змінилося за цей час?

- Ви помиляєтеся. Я не висловлював такого побоювання.

- Добре. Як ви тоді оцінюєте темпи підготовки Росії до Мундіалю? Вас усе влаштовує?

- Мені важко стверджувати конкретно, але назагал - так.

- З якими проблемами стикається Росія в процесі?

- О, послухайте, ви добре знаєте всі ці проблеми. Тому що це ті ж проблеми, з якими стикалася Україна під час підготовки до чемпіонату Європи (Сміється). Враховуючи, що ми дуже схожі, проблеми абсолютно одного роду.

- Чи є у вас відчуття морального комфорту в сучасній Росії? Запитую, тому що багато росіян, зокрема й журналісти, воліють зараз емігрувати з країни...

- Я, чесно кажучи, не стикався з проблемою еміграції журналістів. Навіть не знаю, про кого ви говорите.

- Іван Яковина, приміром, з Lenta.ru, у Львові зараз.

- Іван, пробачте? Яковина? Я ніколи в житті не чув про Івана Яковину. Вважаю, в цьому випадку мова йде не стільки про еміграцію, скільки про те, що людина, яка не знаходить собі місця в країні, шукає для себе інше, користуючись мовою, якою володіє. От і все. Я, чесне слово, вперше в житті почув про журналіста Івана Яковину. Дай Боже Івану здоров'я усілякого. Я йому бажаю удачі.

А з приводу комфорту ви запитували... Знаєте, найбільший дискомфорт я відчуваю від співіснування із самим собою. У порівнянні з цим жоден дискомфорт державний, урядовий, який завгодно, на жаль, ще жодного разу не склав серйозну конкуренцію.

- У вас є досвід співпраці з українським телеканалом "Футбол". Можливо, українці намагалися скористатися вашим конфліктом із Канделакі і запросити до себе вдруге?

- Я з легкістю і задоволенням працював в Україні під час чемпіонату Європи. Мені суто житейські обставини перешкодили попрацювати на казахському телебаченні - не буду вдаватися в подробиці, тому що це особисте. Вважаю, були б гроші в білорусів, я б і з ними співпрацював. Тому не бачу тут особливої ​​проблеми. Ми працюємо в галузі спорту. Як не смішно це прозвучить, але ви знаєте, спорт - він поза політикою. Для ще одного запрошення до Києва не було жодних передумов. Жодного натяку. Та я б і не став.

- Чому?

- Тому що це не відповідало моєму розумінню розвитку власної кар'єри.

- Кого з українських коментаторів ви знаєте? З ким особисто знайомі?

- Я знаю багатьох коментаторів. Ми чудово спілкувалися три роки тому, на Євро. Але розумієте, в чому справа. Фокус в тому, що я їх більше знаю по іменах, аніж по прізвищах. Адже я їх не по телевізору дивився, а в житті бачив. Вони хороші хлопці, молоді. Ви краще про це з Юрою Розановим поговоріть, він працював з ними два роки. Я безумовно знаю Вітю Вацка і я сподіваюся, що Олександр Сопко нарешті почне, якщо вже не почав. Я завжди вважав, що Сопко - потенційно прекрасний коментатор. Коли я від'їжджав з України, Вацко припинив коментувати і збирався працювати у футбольному клубі спортивним директором.

Розанов, Уткін

- Був такий момент, але Віктор, трохи попрацювавши у "Карпатах", повернувся до улюбленої справи.

- Я, чесно кажучи, не знаю: до добра це чи ні. Можливо, він хотів працювати спортивним директором і далі, але я його відмовляв. Мені здається, він прекрасний коментатор. Але ви зрозумійте: ми в Росії не дивимося українське телебачення. Особисто я не дивлюся його з тієї ж причини, з якої не дивлюся молдавське телебачення або грузинське. У мене просто немає такої можливості. І, найголовніше, немає такої необхідності. Футбол показують той же, в кращому випадку. Ось я вам клянусь: жодного разу в житті не дивився в Росії український канал. Ні! Був випадок - я дивився інформаційний український канал. Але це було пов'язано з тим, що я перебував, якщо не помиляюся, у вареничній. Тобто, цілеспрямовано я не дивився.

"16 років голу на "Лужниках"? Для мене це - ніщо"

- Чи стало для вас сенсацією, що збірна України не змогла напряму пробитися у Францію? 

- Для вас це, можливо, стало сенсацією. А я вам зізнаюся чесно, що за цим особливо не слідкував. Те, що Україна програла Іспанії в останньому турі... Скажемо прямо: Україна повинна програвати Іспанії. Іспанія зовсім нещодавно в Україні стала чемпіоном Європи, тож навіщо дивуватися? 

- Тут здивування скоріше полягає в загальній картині: збірна України не зуміла посісти одне із "прохідних" місць...

- Я, звісно, можу з цього приводу пороздумувати, але чесно скажу: це проблема, яка мене не турбувала жодної секунди упродовж останніх двох років. Не вийшли, що вдієш. Вийшли б - я б точно так само поставився до цього. Шанси в "стиках" - це шанси проти конкретного суперника. Що зараз можна сказати? Та нічого.

- Що ви тоді скажете про збірну Росії? Вона не дуже впевнено стартувала, але потім прийшов Слуцький і - вуаля, є путівка до Франції. На які ще звершення здатна ваша команда?

- Наша команда за своїм рейтингом, за своїм розумінням, якщо нею правильно керувати (а прихід Слуцького виявився правильним рішенням), безумовно має грати на чемпіонаті Європи. Але вихід з групи - це вже конкретний успіх, а далі все залежить від жеребкування. У принципі, ми можемо хоч у півфіналі грати - залежить від стану форми, стану суперника. Тим більше, що турнір проходитиме в новому форматі, якого поки ніхто толком не розуміє, тому що вперше. Якщо збірна Росії потрапить до півфіналу, я не буду здивований - я буду в захваті. Якщо збірна Росії вийде у фінал, я обіцяю поголитися налисо. А якщо вона виграє чемпіонат Європи, то я буду готовий до найнесподіваніших і найнеформальніших вчинків. Однак думаю, що збірна зупиниться між виходом з групи та півфіналом.

- Кілька днів тому виповнилося 16 років голу Андрія Шевченка на "Лужниках". Наскільки добре пам'ятаєте той день і власні емоції?

- Ні, хлопці, це - ваше свято. По-перше, я зробив усе, щоб його забути. А по-друге, що це за подія - 16 років голу на "Лужниках"? Що це, їй-Богу? Якісь ви ущербні, чесне слово! Ви лише всього навсього потрапили у стикові матчі завдяки цьому голу. Для чого згадувати? Це все одно, якби ми святкували річницю відступу Багратіона десь в Австрії під час війни з Наполеоном. Сміхотворна річ! Хочете - святкуйте. Якби було 100 років, або хоча б 15. А так - 16. Можливо, для вас це дата, для мене це - ніщо.

Шевченко

- У п'ятницю - українське "Класіко" "Динамо" - "Шахтар". Чи збираєтеся дивитись цей матч?

- Ви мене спіймали, на жаль (чи на щастя) в такий момент, коли мене відправляють у відрядження - до Бразилії. Я буквально зараз туди вилітаю. Якщо я там знайду матч "Динамо" - "Шахтар", то, звичайно ж, його подивлюся. Я намагаюся дивитися ці матчі, але це ніяке не Класіко. У вас немає підстав називати це словом "Класіко". Ви користуєтеся словом "Класіко", як якимось статусом, синонімом. Але справа в тому, що Класіко - це суто іспанське поняття. Матчі так називаються не тому, що вони круті, а тому що Класіко - це матчі, які були завжди. Це матчі між трьома командами, які ніколи не вилітали. І більше жодного сенсу в цьому немає. Ви мене вибачте, "Шахтар" вилітав неодноразово, київське "Динамо" - також. Наскільки я пам'ятаю, в СРСР тільки московське "Динамо" ніколи не вилітало. Тому, це ніяке не Класіко. Його можна назвати "супердербі" або ще як завгодно - тільки не Класіко.

- Раніше, пам'ятаю, ви планували приїхати до Львова. Цей намір досі в силі?

- У мене є 15-20 міст, в яких я мрію побувати, але конкретних планів у мене немає. Львів я хочу відвідати в першу чергу тому, що там знімався фільм "Три мушкетери". Це фільм мого дитинства. Звичайно, я хочу це коли-небудь зробити. Сподіваюся, вдасться.

Олег Бабій, Футбол 24

Follow me on Twitter

Читайте також:

Дудь: Мене цікавить Коломойський, а з Мілевським поговорив би, бухаючи і не вимикаючи диктофон

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
5
год
:
48
хв
Інтер
19:55
Славія Прага
Вгадай результат матчу
Залиште відгук