Страховий менеджер, бізнесмен, м’ясник: Карпати-1969 – як склалися їхні долі?

16 серпня 12:00 6545 Читать на русском
Страховий менеджер, бізнесмен, м’ясник: Карпати-1969 – як склалися їхні долі?
Карпати із Кубком СРСР-1969 / Фото з архіву Олександра Паука

Любомир Кузьмяк про тріумф Карпат у Кубку СРСР – 17 серпня виповнюється 50 років з моменту кришталевої перемоги "левів".

В історії українського футболу радянської епохи було кілька великих команд. Можна з ностальгією згадувати про Зорю-1972 Зоніна, Чорноморець-1974 із Шепелем, Шахтар-1979 імені Старухіна, Дніпро-1983 Ємця і Жиздика, Динамо-1986 Лобановського і Блохіна, Металіст-1988 Лемешка. Кожна з цих команд мала своїх героїв, колорит і власну історію успіху. Проте тріумф Карпат у Кубку є унікальним, неповторним і певною мірою парадоксальним.

"Ватага Мікльоша і Юста" на старті турніру була всього лиш однією з 265 команд-учасників. На той момент львів’яни виступали не в елітному дивізіоні і в підсумковий успіх повірити було просто нереально. На шляху до фіналу Ернесту Юсту довелося боротися з кадровими проблемами, суперниками і ще й радянською бюрократичною системою, елементи якої функціонували і в самому клубі. Карпати виграли не "завдяки", а "всупереч" і навічно записали ім’я зелено-білої команди в історію.

Віктор Турпак

турпак

Герой чвертьфіналу у Воронежі. На 88-ій хвилині парирував пенальті і дозволив Карпатам пройти далі. На відмінно зіграв і у вирішальному матчі з ростовським СКА. У Кубку-1969 пропустив лише один гол – та й той у фіналі.

Володів надзвичайною пластикою і стрибучістю. Очевидці розповідали, що Турпак, взутий у чоботи, перестрибував спиною гімнастичного козла. Мав особливу харизму і специфічну манеру висловлювання. Став гравцем Карпат після запрошення з хмельницького Динамо від Євгена Лемешка. Після львівського етапу кар’єри змінив кілька команд: чернігівську Десну, Шахтар з Кадіївки, миколаївський Суднобудівник та харківський Металіст.

Згодом повернувся до Львова. Важко занедужав, лікарі діагностували гангрену, Віктору Івановичу ампутували ногу. 18 квітня 1998-го його не стало. Поховали легендарного кіпера у Львові на Голосківському цвинтарі.

Михайло Лупол

лупол

Сім’я Луполів переїхала з Вінниччини у Тбілісі, де й з’явився на світ Михайло. Одним з перших тренерів Лупола був Карло Круашвілі, який через багато років обслуговував той самий фінал 1969-го! "Радий, що ти досягнув таких висот", – привітав рефері свого вихованця. У Карпати Лупол потрапив після рекомендації Антона Ідзковського, воротаря київського Динамо довоєнних часів.

Юст у своєму розпорядженні мав двох рівноцінних голкіперів, які, власне, й зіграли рівну кількість матчів у переможному турнірі. У першому поєдинку в Жданові на промерзлому полі, схожому на асфальт, грав Лупол, а на фінал вийшов Турпак. Незадовго до фіналу Михайло пошкодив зв’язки коліна і Турпак беззаперечно вважався №1. У 1971-му Лупол покинув Львів не з власної ініціативи, а через протиріччя з тренерами – далі були Суднобудівник та макіївський Шахтар.

У команді його називали "Генералом". "Я був дуже великим і сильним, а ще командувати любив. Якось ми дивилися фільм "Генерали піщаних кар’єрів", де одним із персонажів був генерал – після того хлопці мене й назвали Генералом", – розповідав він. Значна частина архівних фотографій – справа рук Лупола у прямому значенні. Майже в кожну поїздку воротар брав із собою фотоапарат. Нині він мешкає в окупованій Макіївці. Багато років Лупол працював м’ясником на місцевому ринку. Попри часті обстріли і активну фазу війни неподалік міста, Михайло Костянтинович навідріз відмовлявся залишати свій дім.

Іван Герег

герег

У його житті було лише дві професіональні команди. Уродженець Хуста і вихованець закарпатського футболу розпочинав свій великий шлях у хмельницькому Динамо, звідки у 1968-му разом із Турпаком та Булгаковим на запрошення Лемешка перебрався до Львова. У своєму гаманці Іван Дмитрович завжди носив фотографію із Євгеном Пилиповичем, якого по-особливому називав "Тренером".

Зіграв понад 200 матчів за Карпати, входить за цим показником до топ-10 футболістів в історії клубу. Вважав дату здобуття Кубка більш важливою навіть, ніж власний день народження. Після завершення футбольної кар’єри у 1977-му зосередився на менеджерській діяльності, протягом 10-ти років успішно очолював СДЮСШОР "Карпати". Наприкінці 80-х повністю залишив футбол і розпочав великий бізнесовий шлях. Тривалий час жив за кордоном у Польщі, Британії та Угорщині. Останні роки провів у Львові, який вважав рідним для себе.

Помер після важкої хвороби у селі Конопниця. Прощання з Іваном Дмитровичем відбувалося у місцевій церкві, яку було збудовано на його пожертви.

Ростислав Поточняк

поточняк

Улюблений гравець Євгена Лемешка. Тренер часто згадував про свого надійного оборонця, якого тренував у Львові, а потім і в Харкові. У кар’єрі Поточняка теж було дві великі команди, де він залишив дуже вагомий слід. Чимало вболівальників Металіста зі стажем вважають Ростислава одним з найкращих футболістів в історії команди.

Після здобуття Кубка ще багато років був незмінним виконавцем основного складу Карпат. Викликався в олімпійську та молодіжні збірні СРСР. У 1978-му, коли йому виповнилося 30 років, зважився на переїзд у Харків. Проте віковий оборонець поїхав у Металіст не догравати – протягом 6-ти сезонів був ключовим захисником. Загалом провів понад 600 офіційних матчів у кар’єрі.

"Где сине-желтые флаги, если вы такие смелые?" Армія, міліція, Дячук-Ставицький ночує в офісі – як відроджували Карпати

Попри народну любов у Харкові, повернувся до Львова, де на початку 90-х навіть встиг очолити Карпати. Зараз працює тренером-методистом у ЛСДЮШОР-4.

Петро Данильчук

данильчук

Найстарший гравець кришталевої команди. На момент завоювання Кубка Петру Андрійовичу виповнилося 29 років. Беззаперечний авторитет і велика постать у ватазі Мікльоша і Юста. Вихованець івано-франківського футболу приїхав до Львова завдяки армійському обов’язку у 1964-му, коли став гравцем місцевого СКА.

У Карпати перейшов наприкінці 1966-го і одразу став господарем лівого флангу. Провів у футболці "левів" понад півтори сотні матчів і цілком заслужено вважається одним з найкращих флангових захисників Карпат в історії. Разом з тим, після завершення кар’єри футболіста у 1972-му не знайшов себе у повсякденному житті. Останні роки провів у Львові на самоті та в забутті. Похований на Сихівському цвинтарі.

Валерій Сиров

сиров

Мабуть, найжорсткіший гравець Карпат-1969. Сам футболіст жартував, що повз нього може пройти або м’яч, або суперник – проте в жодному випадку не разом. Народився в Новосибірську, розпочинав кар’єру у Зеніті. До Львова переїхав у 1968-му і отримав максимальну довіру від Юста. Один з чотирьох виконавців, які в Кубку 1969-го відіграли усі матчі від дзвінка до дзвінка.

Двічі залишав Карпати – спершу у 1973-му з паузою на СК Луцьк та запорізький Металург, а вдруге і востаннє після топових сезонів 1976-го, коли львів’яни двічі зупинялися за крок від п’єдесталу у чемпіонаті. Багато років живе у Миколаєві, хоча у 2010-му перебував у тренерському штабі Олега Кононова в Карпатах.

Михайло Сарабін

сарабін

Одна з найбільш загадкових і таємничих постатей тих Карпат. Джокер у колоді Юста, який при першій нагоді міг вийти на заміну чи підстрахувати гравців основи. Партнери відзначають його класну гру головою і веселу вдачу.

Вихованець Карпат до 1969-го дуже мало грав за головну команду і лише у 1970-му частіше почав отримувати ігрову практику. У 1973-му на запрошення Лемешка перебрався у Суднобудівник, а закінчував в Океані (Керч). Життя обірвалося трагічно. На могильній плиті у рідному селі Стільсько вказано, що це сталося 29 березня 2000-го.

Юрій Бондаренко

бондаренко

Наймолодший карпатівець-володар Кубка – на момент завоювання трофею йому було лише 19 років. Вихованець львівського футболу не міг пробитися до основи зіркової команди, тому спочатку поїхав у Десну, а потім у казахський Семипалатинськ (нині – Семей). До Львова повернувся у 1974-му і зумів закріпитися в основі, носив капітанську пов’язку Карпат. На початку 80-х став провідним оборонцем вінницької Ниви, а завершував кар’єру в Молдові.

Активною тренерською кар’єрою на професіональному рівні не займався і знайшов себе за межами футболу. Дотепер працює менеджером в одній з львівських страхових компаній і сором’язливо відмовляється від інтерв’ю.

Лев Броварський

броварський

Рекордсмен Карпат за кількістю проведених ігор. Найближчим часом ніхто з гравців "зелено-білих" не досягне позначки у 412 матчів. Це він згадував, що перед матчем на Лужниках на очі від хвилювання і невідомості наверталися сльози. Ще б пак – Левкові на той момент було лише 20 і він став наймолодшим карпатівським футболістом у фіналі.

Всю кар’єру на професіональному рівні після фіналу Броварський присвятив Карпатам, відіграв 14 сезонів і майже десятиліття виводив партнерів на поле з капітанською пов’язкою. У 1971-му зіграв за національну збірну СРСР. У його тренерській діяльності були не лише Карпати, які він очолював кілька разів, а й екзотична робота в Камеруні.

В обідній час 4 червня 2009 року Левка Рудольфовича не стало. Похоронна процесія розпочалася на місці земної слави спочилого – стадіоні Україна. Рельєфна плита на могилі Броварського на Личаківському цвинтарі містить герб Карпат. Клуб вилучив з обігу 6-й номер у пам'ять про людину, яка багато років носила футболку з цим номером на спині. Львівська міська рада назвала його іменем вулицю неподалік Арени Львів.

Роман Покора

покора

Народився на Тернопільщині, проте є вихованцем львівського футболу. Сумарно в Кубку-1969 не зіграв навіть 10-ти хвилин. У 1974-му залишив Карпати, де не мав достатньо ігрової практики. Два сезони провів у Металісті, був гравцем стартового складу. Завершував активні виступи в івано-франківському Спартаку.

Тренерська діяльність була більш насиченою. Один з найкращих періодів припав на олександрійську Поліграфтехніку. Чотири роки тренував у Азербайджані, також мав досвід роботи в Грузії. Нині проживає у Львові, рідко з’являється на публіці, має проблеми зі здоров’ям.

Ігор Кульчицький

Капітан кришталевих Карпат. Максимально активний, рухливий і енергійний. Здається, жоден футбольний івент у Львові не відбувається без його присутності. "Куля" – це візитна картка та уособлення тієї перемоги Карпат. Ігор Євстахович не проти такої уваги – він її просто обожнює.

Кульчицький: Іскра української Незалежності спалахнула, коли "Карпати" здобули Кубок СРСР

Єдиний з-поміж усіх переможців Кубка, який грав за Карпати з першого дня заснування. Всю свою професіональну кар’єру провів у цій команді. У 1971-му зіграв за національну збірну Союзу (ставши там першим карпатівцем), а вже у наступному році завершив активні виступи. Потім працював у Карпатах на багатьох керівних посадах. Проживає у Львові, ні на мить не випадає із швидкоплинного спортивного життя міста.

Володимир Булгаков

булгаков

Автор переможного голу у фіналі. Співрозмовники згадують, що Булгаков ніколи не акцентував на цьому увагу. Провів за "левів" понад сто матчів. Вже у 1972-му став гравцем СК Луцьк. Далі були незначні періоди у провідних командах Миколаєва, Харкова та Херсона. Володимир Петрович бачив себе у футболі, тому обрав тренерський шлях і закінчив ВШТ у Москві. Багато років асистував Лемешкові у Металісті, згодом зайнявся самостійною тренерською діяльністю. Після злиття Карпат та СКА очолював СКА Карпати. Кажуть, саме його ідеєю був оригінальний розіграш пенальті – такий фокус кілька разів витворяли Лендел та Рафальчук. Крім того очолював відновлені Карпати у 1989-му.

Серце Володимира Булгакова перестало битися на 57-му році життя 18 травня 2003-го. Похований на Брюховицькому кладовищі.

Богдан Грещак

грещак

Уродженець Тернополя розпочав свою львівську кар’єру з місцевого СКА, з яким став чемпіоном УРСР. Далі був переїзд у Москву і виступи за ЦСКА Сергія Шапошникова пліч-о-пліч з українською бандою: Істоміним, Багричем, Капличним, Варгою і Секечем. У 1967-му Грещака запросили Карпати (кажуть з ініціативи Степана Петровського, керівника "Електрону" – куратора зелено-білого клубу), де він провів решту свого футбольного шляху.

У 1969-му через травму на поле виходив нечасто і фінальний матч провів на лаві запасних, хоча відіграв важливу роль у двобоях початкової стадії турніру. Через два роки зіграв кілька матчів за олімпійську збірну Союзу. З футболом Грещак попрощався доволі рано – йому не було ще 30-ти. Валентин Бубукін, який у 1974-му очолював Карпати, не бачив Богдана у команді. Згодом був тренером у клубній структурі. Нині працює заступником директора ЛСДЮШОР-4.

Янош Габовда

габовда

Король повітря. Людина, про яку і сьогодні у Львові ходять легенди. Його удари "головом" (кажуть, саме так Янош характеризував свій стиль) – це символ Карпат. Футболіст із геніальним гольовим чуттям і непростим характером.

До Львова перебрався з вінницького Локомотива, де був беззаперечним лідером. Хоч і не забив у вирішальному матчі на Лужниках, проте зіграв ключову роль в обох гольових атаках. У чемпіонаті в 1969-му Янош забивав порівняно небагато, якщо брати до уваги попередній 1968-й і наступний 1970-й. Тоді форвард відзначався частіше, ніж у кожному другому матчі. Це не заважало Габовді часто спілкуватися з міліцією і потрапляти у цікаві історії.

"Затримали літак, бо Янош звечора загуляв і проспав виліт"

Львів більше ніколи не бачив такого форварда, який би збирав стадіони і викликав захоплення у десятків тисяч. Залишив Карпати у 1972-му і повернувся до знайомої йому Вінниці, а завершував кар’єру в Буковині. Дата смерті Габовди є суперечливою – більшість джерел свідчать про 21 жовтня 1986-го. Похований у селі Ключарки на Закарпатті.

Володимир Данилюк

данилюк

Найкращий бомбардир Карпат в історії з показником у 88 забитих голів, хоч в розіграші Кубка-1969 забив лише раз. У фінальному матчі при рахунку 0:1 ще до перерви влучив у штангу. У складі Карпат виступав аж до 1979-го, коли перебрався у нікопольський Колос. Досвідчений нападник під час прощального матчу передав футболку з дев'яткою на спині Степану Юрчишину, який готувався встановити рекорд результативності у Першій союзній лізі.

Проживає у Львові, багато років передає досвід і знання у Львівському училищі фізичної культури, де виховав чимало відомих футболістів і отримав звання Заслуженого тренера України.

Геннадій Лихачов

лихачов

Уродженець російського Саратова, який відмінно адаптувався до Карпат у ментальному плані і став своїм. Забивав у шести (!) матчах поспіль, починаючи з 1/32 фіналу. У вирішальному поєдинку вразив ворота Лева Кудасова, давнього друга і земляка.

Залишив Карпати у 1978-му, коли став гравцем Металіста. Закінчував кар’єру у херсонському Кристалі. Після цього повернувся до Львова. Зовсім трохи працював дитячим тренером, однак залишив футбол і з того часу спостерігає за ним лише, як вболівальник. Принципово не спілкується з журналістами і, здається, не дав жодного великого інтерв’ю. Разом з тим, у вузьких колах радо розповідає про перипетії історичного матчу на Лужниках. Традиційно відвідує ветеранські матчі Карпат.

Юрій Басалик

басалик

Корінний львів’янин, справжній патріот. На думку багатьох його партнерів – за потенціалом найкращий футболіст Карпат в історії. Таке судження може здаватися максимально оціночним і суб’єктивним, проте кажуть, що гра Басалика була неймовірною. Партнери відзначають його авторитет – Юрій був тим футболістом, який представляв інтереси колективу у стосунках з керівництвом клубу.

У Карпати потрапив лише у 1967-му, зігравши до цього за київське Динамо та маючи за спиною три сезони в московському ЦСКА. За свідченнями преси – один з перших голів Басалика за Карпати відбувся після прямого удару з кутового. Попри неймовірний талант, мав непростий характер і часто не міг знайти спільної мови з тренерами. У Кубку-1969 особливим чином не проявив себе і навіть не поїхав на фінальний матч. Залишив цей світ першим з усіх героїв Кубка – у 40-річному віці. Ймовірно, причиною стали проблеми з серцем, через які Басалик доволі блідо грав у спекотну погоду. Похований на Янівському цвинтарі.

Ернест Юст

юст

Найвидатніший і водночас найскромніший тренер в карпатівському літописі народився на території Словаччини. Батько Ернеста був прикажчиком, управителем в маєтку, а дід по маминій лінії греко-католицьким священником. Коли хлопцеві виповнилося 13, його тата не стало і сім’я переїхала до Ужгорода. Далі була війна, втеча до Німеччини, повернення в Ужгород, а тоді переїзд до Києва.

Юст відіграв 9 сезонів за Динамо і виграв Кубок СРСР у 1954-му. Через 15 років він зробив це у якості тренера. Особлива фішка Ернеста Ервіновича – пристрасть до цигарок. Кажуть, він почав палити у 14-річному віці і навіть на тренерській лавці не розлучався з "Верховиною" без фільтру. Ключова риса характеру – неймовірний спокій. Деякі підопічні згадували, що за багато років тренерської діяльності Юст ніколи не лаявся і не зривався на крик. Спокій, закритість у собі і консервативність (навіть у виборі стартового складу) – суха характеристика образу тренера.

До Юста не завжди прихильно ставилися львівські чиновники. Попри усі підводні камені, йому вдалося досягти небувалого. Сімейне життя Юста наповнене трагізмом та драматизмом. На початку 70-х Тренера звільняють з Карпат, втім він залишається у Львові до 1987-го. Після розлучення з дружиною Юст їде в Угорщину. Навесні він традиційно працював у власному саду. Невеличкій застуді чоловік не надав уваги, та згодом медики діагностували проблеми з легенями. 21-го квітня 1992-го, в день 29-ї річниці з моменту першого матчу в історії Карпат, Ернеста Ервіновича не стало. Спочиває у місті Печ, де за його могилою бережно доглядає зять Федір Чорба, зірковий футболіст Карпат 70-х.

Карло Мікльош

мікльош

Футбольний функціонер, у 40-х роках був відомим футболістом, а згодом суддею. Мав надзвичайно потужні організаторські та менеджерські здібності. Обійняв посаду начальника команди за рік до кубкової перемоги. У 1972-му залишив Карпати. У 1990-му повернувся в улюблений клуб в якості президента.

Саме за його ініціативою стадіон Дружба було переіменовано в Україну. Похований на Янівському цвинтарі. Одна з вулиць, що веде до Арени Львів, має ім’я видатного функціонера.

Жодного матчу в Кубку-1969 не провели Анатолій Шидловський та Петро Андрейчик, втім перебували у запасі на Лужниках і брали участь у тренувальному процесі. Шидловський по-справжньому розкрився в якості футболіста та тренера у Вінниці. Андрейчик скромно зазначає, що не має стосунку до тріумфу: "Мабуть, потрапив у команду не в той час", – казав Петро Петрович, який зараз мешкає у Челябінську. Слід згадати і про Юрія Суслу, найстаршого футболіста в історії Карпат – у 1969-му він входив до тренерського штабу, адміністратора Володимира Ільченка та лікаря Анатолія Картиша, який мешкає у Києві і не бажає спілкуватися з журналістами. Він – доктор медичних наук, багато років працював на керівних посадах у МОЗ.

Фото – з архіву Олександра Паука

Карпати – "стара школа": бандерівці в Кубку СРСР, Маркевич засмучує Лобановського, Кононов і валідол для Клоппа

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
17
год
:
57
хв
Торіно
21:45
Лечче
Вгадай результат матчу
Залиште відгук