«Естадіо Сантьяго Бернабеу», більш відомий як «Сантьяго Бернабеу» (ісп. Estadio Santiago Bernabeu) до 1955 року — «Нуево Чамартин» або просто «Чамартин» (ісп. Estadio Chamartin) — футбольний стадіон у Мадриді, другий за місткістю стадіон Іспанії, домашня арена футбольного клубу «Реал» Мадрид.
Стадіон названий на честь президента клубу Сантьяго Бернабеу (на посаді 1943 — 1978 рр.). Відкритий 14 грудня 1947 року матчем «Реал» Мадрид—«Белененсеш» Лісабон, який закінчився перемогою господарів з рахунком 3:1. Стадіон приймав фінали чемпіонату Європи 1964 року, чемпіонату світу 1982 року, фінали єврокубків та численні фінали Кубка дель Рей. Має статус п'ятизіркового за шкалою УЄФА.
У 1943 році посаду президента мадридського «Реалу» посів Сантьяго Бернабеу і відразу показав себе як людина, що повинна стати знаковою в історії клубу. На початку 1944-го він заявляє про будівництво нового стадіону: старий стадіон «Чамартин» сильно застарів, післявоєнний ремонт це не виправив і його місткість (30 000) не відповідала амбіціям президента. Один з найбільших банків Іспанії, «Банко Меркантіль е Індустріаль», після наведення численних доводів президента клубу виділяє кошти на реконструкцію стадіону, разом з цим у листопаді 1944 року клуб випускає облігації на суму в 10 мільйонів песет, потім проводить ще декілька випусків. Це дозволяє дуже швидко, вже 22 червня 1944 року, почати роботи з проектування та будівництва нового стадіону «Нуево Чамартин». 5 вересня проходить виставка макетів нового стадіону, вибір було зроблено на користь проекту архітектерів Мануеля Муньоса Монастеріо та Луїса Алемані Солера. 27 жовтня ц.р. (1944) Сантьяго Бернабеу заклав перший камінь у фундамент майбутнього стадіону.
Через три роки (1947) 75-тисячний стадіон (27,5 тис. сидячих та 47,5 тис. стоячих місць) уже був збудований. У матчі-відкритті «Реал» обігрує португальський «Белененсеш» (3:1), перший гол на новому стадіоні забиває Сабіна Барінага. У першому календарному матчі «Нуево Чамартин» збирає 75 340 глядачів, які стають свідками впевненої перемоги над «Атлетиком» — 5:1, а прибуток від матчу склав півмільйона песет. Після цього, з 1948 року стадіон приймає 9 фіналів Кубку Іспанії поспіль, а протягом більше десяти років, з березня 1949 по жовтень 1959 року, є єдиною домашньою ареною для футбольної збірної Іспанії.
Але Бернабеу на цьому не зупиняється, його метою є побудова найбільшої футбольної арени в Європі, що мала вміщати 125 тис. глядачів. Будуються дві стоячі трибуни, які об'єднують перший і другий амфітеатри стадіону у кільце. 19 червня 1954 року роботи з добудови закінчені. Оновлений гігант у товариській зустрічі приймає «Атлетік» з Більбао. 125 тисяч глядачів розміщуються наступним чином: 31 228 сидячих місць (7 149 під дахом), 93 772 стоячих місць (19 000 під дахом). 4 січня 1955 року на зборах акціонерів клубу вирішено змінити назву стадіону, Бернабеу пропонує декілька варіантів, але прийняте було одноголосне рішення назвати стадіон на честь президента — «Сантьяго Бернабеу».
Наступна реконструкція відбулась перед чемпіонатом світу 1982 року, фінал якого власне відбувся на «Сантьяго Бернабеу». На початку 90-х стадіон знову почали розширювати, але після вимоги УЄФА скасувати стоячі місця, його місткість впала до 75 тисяч. Наприкінці 2003 року після побудови фасаду східної бокової трибуни, де розмістилися нові офісні приміщення, зал преси та VIP-ложі, стадіон отримує п'ятизірковий статус.
На «Сантьяго Бернабеу» пройшло чотири фінали Кубку європейських чемпіонів. На цій арені пройшло також і два фінальних матчі Кубку УЄФА, ще за тих часів, коли фінали складалися з двох матчів і проходили на полях суперників. У 1985 році «Реал» після перемоги в Угорщині над «Відеотоном» (3:0), дозволив собі програти вдома — 0:1, але все-одно виграв кубок. А наступного року вже у першому матчі на рідному стадіоні забезпечив собі перемогу у турнірі — 5:1, другий матч у Німеччині закінчився з рахунком 2:0 на користь «Кельну».
