Тім Халль, захисник збірної Люксембурга, не дочекався відновлення сезону і покинув Карпати. У відвертому інтерв'ю він розповів, що пішло не так.
Центральний захисник Тім Халль приїхав із Люксембурга до Львова наприкінці літа 2019 року і швидко став гравцем основного складу, перш ніж оголосив про від'їзд у травні 2020-го. В інтерв’ю Тім розповідає про свої враження від Львова, від роботи в колективі та свої подальші плани.
"В Україні ми опинялися в таких містах, де просто нічого не було"
– Я прочитав, що Карпати стали для тебе другим клубом за кордоном. Якими були найважливіші причини поїхати в Україну?
– Насправді це вже мій четвертий клуб за кордоном. Першим був Саарбрюкен, де я вперше грав із професіоналами. Потім я переїхав до Ельверсберга, де спочатку був у дублі, але потім Міхаель Візінгер, тодішній тренер, взяв мене у першу команду. Звідти я переїхав у Льєрс із другого дивізіону Бельгії. Після цього рік перебував у Люксембурзі, а потім – у Карпатах.
Рішення поїхати до Львова виявилося насправді легким. Звідти у мене була єдина на той час конкретна пропозиція, і я прагнув залишатися у Люксембурзі якомога менше, аби швидко повернутися до професіонального футболу. Мені це видалося хорошою можливістю – ліга цікава, за тобою спостерігають багато розвідників, що може слугувати відправною точкою, щоб піднятися на вищий рівень.
– Україна – абсолютно чужа для тебе країна. Чи посприяв тобі клуб, щоб було простіше оселитися там?
– Клуб у цьому плані зробив небагато. Але я мав свого перекладача, який працював у клубі. Він був дуже привітним і вельми допомагав мені. Крім того, там уже перебував Марвін [Мартінс], який на той час добре орієнтувався на місцевості. Також ми багато комунікували з іншими легіонерами команди. Загалом це був чудовий досвід.
– Яким виявився твій вступ у команду та лігу?
– У клубу, звичайно, було багато проблем. Перед початком сезону дуже покладалися на молодих гравців. На жаль, вийшло не так, як хотілося. Крім того, деякі іноземні гравці не встигли виступити, як у попередніх сезонах.
Ось так пройшов увесь сезон. В атаці ми знову і знову просто не встигали забити той вирішальний гол, а потім ще й пропускали зовсім необов'язковий м'яч. Було багато невезіння, та й рішення арбітрів не завжди були зрозумілими. Але добре, що з часом ти звикаєш до цього, тобі доведеться звикнути, інакше не зможеш вийти на поле з ясною головою.
– Ти мешкав у Львові з родиною чи дівчиною? Колеги по команді – навколо тебе?
– У місті я жив на квартирі сам. Спочатку моїм сусідом виявився Крістіан Понде. Але незабаром звільнилася квартира Жоао Діого Дженнінгса, який був сусідом Марвіна Мартінса. Після зимової перерви я туди переїхав і став сусідом Марвіна. У тому ж будинку мешкали також Олексій Ковтун та Олексій Хахльов. Будинок, де я жив спочатку, був відносно старим, але добре відремонтованим. Після переїзду я опинився в абсолютно новому будинку.
– Як відбувалося спілкування?
– Це було насправді найбільшою проблемою, оскільки люди часто не розуміють ні німецької, ні англійської, практично лише українську. Спершу було дуже важко. Чесно кажучи, я багато працював з google translate. Це часто було єдиною опцією, коли я перебував у ресторані і належало якось порозумітися. Меню зачасту були лише українською мовою. Але з google translate це спрацювало.
З часом я навчився декількох слів і фраз, наприклад, як замовити воду. Це працювало краще. Люди також дуже раді, коли ти можеш вимовити кілька слів їхньою мовою.
– Яке твоє враження від Львова та життя в Україні?
– Треба сказати, що місто Львів мені сподобалось, там завжди відбувалося щось цікаве. Я не можу нічого поганого сказати про місто. Звичайно, я побував у кількох інших містах, у Києві кілька разів зупинявся, там мені теж сподобалось. А ще ми опинялися на іграх у таких містах, де просто нічого не було. Це такі місця, де ти не хотів би жити.
Щасливий, що потрапив до Львова – класного міста, де я зустрів чимало цікавих людей. Там я не почувався самотнім.
– Чи сподобалася тобі українська кухня? Яка улюблена страва?
– Я насправді їв багато суші! Був здивований, що там роблять по-справжньому класні суші. З української кухні мені дуже подобається борщ. І загалом їжа у Львові та загалом в Україні була смачною. У Львові є чудові ресторани, але я найбільше любив суші та борщ.
"Санжар трохи під обстрілом"
– Озираючись назад, ти шкодуєш, що поїхав до Львова?
– Ні! Абсолютно ні. Цей крок відчинив для мене багато дверей, і це було моєю метою. Перед тим, як поїхати до Львова, я знав декілька фактів. Наприклад, що у клубу були проблеми, але також він грав у Лізі Європи, має багато вболівальників і власні традиції.
Я мав чітку мету: грати у Львові протягом року, виступити там добре і зарекомендувати себе для наступного кроку. Це насправді могло статися вже у січні. Шльонск Вроцлав зацікавився мною і також зробив пропозицію. Ми вже вдарили по руках, усе було підписано. Але потім виникла проблема з цим правилом ФІФА: мені, як гравцеві, не дозволяється мати більше двох клубів у одному сезоні. Адже влітку я зіграв у кваліфікації Ліги Європи за Нідеркорн, потім приїхав у Карпати. Тож Шльонск був би моїм третім клубом.
– Чи залишилися контакти з людьми у Львові?
– Я досі контактую зі своїми товаришами по команді. У нас були гарні стосунки, там я зустрів чудових людей. Вони були дуже розчаровані, що я не повернусь, але, звичайно, усе розуміють. У мене ще багато контактів з моїм перекладачем – справді класним хлопцем, який дуже допоміг. Я сподіваюся, що ми будемо підтримувати зв’язок протягом наступних кількох років.
– У Карпатах ти працював з двома тренерами – Олександром Чижевським і Романом Санжаром. Які відмінності ти помітив? Які речі особливо цінував у кожному з них?
– На це запитання мені дуже важко відповісти, оскільки я працював з Чижевським упродовж дуже короткого часу. Я щойно зіграв у кваліфікації ЛЄ з Нідеркорном проти Глазго Рейнджерс, а наступного тижня поїхав до Львова. Це був третій чи четвертий тур, коли Карпати вдома грали з Маріуполем.
Після цього у мене було лише дві-три гри зі старим тренером – перемога в гостях над Олімпіком, потім домашня поразка від Зорі та нічия з Десною. Можу сказати, що Чижевський був дуже зосередженим хлопцем, але також і веселою людиною. Моє враження від тренувань було позитивним, але він працює зовсім інакше, ніж Роман Санжар.
Карпати – пекло для тренерів. Топ-5 Європи за перестановками та 15 матчів на одного фахівця
Санжар чимало працює над роботою з м’ячем, надає великого значення тактиці. Його ідеї дуже хороші щодо того, як має відбуватися гра. Мені також шкода його. Я чув, що коли він прийшов, то хотів підписати певних гравців, яких так і не отримав. Тоді у нас був дуже молодий склад, з якого багато людей пішло, та й під час сезону Гуцуляк, Понде та Ді Франко також пішли. Ставало все важче.
Вважаю, хоч би якого тренера не призначили зараз – це не покращило би становища. Санжар трохи під обстрілом, і я вважаю це зайвим, він цього не заслуговує. Він – добра людина і хороший тренер. Це стосується всієї тренерської команди – дуже добрих і приємних людей, які точно знають, що роблять з нами і чому. Всі ці люди працювали зі 100-відсотковою віддачею від початку до сьогодні і докладали всіх зусиль, щоб збільшити нашу результативність. Зрештою, колективу просто не вистачає якості і, перш за все, звичайно, досвіду.
– Порівняно з попереднім сезоном, коли під керівництвом Фабрі Гонсалеса команда інколи грала абсолютно в хаотичній манері, під орудою Чижевського гра стала дисциплінованою у тактичному плані. Тому багато хто у Львові виявився розчарованим його звільненням.
– Чижевський справді був тренером, який багато працював над обороною. Санжар – хлопець, який просто хоче грати у футбол. І якщо ти дивишся деякі наші ігри, траплялися якісь справді хороші виступи – гарний комбінаційний футбол, ми домінували над своїми суперниками, але лише до останніх 20-30 метрів, далі чогось не вистачало.
Санжар – більш атакувальний тип, у Чижевського ж на першому місці була безпека, а далі “буде видно”. На сьогоднішній день це було б найкращим варіантом для цієї команди. Але ти, звичайно, не можеш цього знати раніше. Якість футболу, безумовно, у команди присутня, що ми довели в деяких матчах.
– Були також поєдинки, у яких приймалися сумнівні суддівські рішення, як от пенальті у матчі проти Олександрії.
– Погане полягає в тому, що це ніколи не були заслужені пенальті. І це тривало протягом року, знову і знову рішення проти нас.
– Проти кого ти особливо не любив грати в Україні?
– Конкретного гравця насправді немає, скоріше це команда – Олександрія. Вони були неймовірно спритними та потужними, дуже незручно проти них грати.
– У Карпатах ти грав за системою і з трьома, і з чотирма захисниками. У якій формації почувався найбільш комфортно?
– Однозначно, краще задні чотири. Під Чижевським ми кілька разів грали схемою із трьома центральними захисниками. Мені це не подобається, тому що там ти часто стоїш 1:1 із суперником. Я розташовувався ліворуч у потрійному ланцюжку і часто опинявся дуже далеко. Гра в потрійному ланцюжку коштує великих зусиль та роботи, і все повинно бути підлаштоване від першого до останнього гравця: таймінґ під час пресингу, все має працювати. Якщо піде добре, тоді все гаразд. Але я пам'ятаю, як після перших матчів команда була просто повністю розбитою.
Однак я віддаю перевагу грі у четвірці не через навантаження. Мені подобається володіти м'ячем і визначати гру. Це моя сила, і я можу зробити це краще з центрального розташування, ніж коли стою далеко ліворуч.
– У таких випадках я помічав, що в ігровій системі крайні гравці весь час повинні бігати вгору-вниз по флангах, і якщо в якийсь момент вони не справлялися, тил був абсолютно відкритим.
– Це воно. Я завжди грав поруч із Дубою [Дубінчаком]. Дуба – дуже атакувальний тип гравця, який любить йти вперед – напористий, біжить, огризається і бореться. Він мав багато довіри до мене і залишав наодинці в багатьох ситуаціях. Завжди казав мені: "Я знаю, що ти можеш це зробити сам!". Але іноді ти виграєш всі дуелі, крім однієї, і тоді ти програєш матч. Це не його провина, від нього є користь у нападі, але це також ризик.
– Якою мовою ти послуговувався на полі?
– Звичайно, що переважно англійською. Але з часом я засвоїв найважливіші команди, які ти повинен дати позаду, також і українською мовою – лише невеликі речення.
"У Німеччині я звик до іншого"
– Як ти почуваєшся з приводу того, що сталося з клубом? Шокований?
– Ще до мого переходу мене поінформували про кілька моментів. Наприклад про те, що деякі речі бувають не зовсім коректні. Тоді я подумав собі: подивлюся, як воно буде. Але, звичайно, я був дуже здивований деякими ситуаціями.
Для прикладу – зміна тренера. Коли мені належало виїхати до національної збірної (незабаром після мого приїзду до Львова), ми насправді були дуже хорошими, набрали п’ять очок у чотирьох іграх та опинилися в середині таблиці. А потім раптом, без попередження, я побачив на клубній сторінці в Instagram, що у нас є новий тренер. Спершу я зателефонував своєму перекладачеві і запитав його, що відбувається і чому ми, як гравці, не були поінформовані. У Німеччині я звик до іншого, там все було дуже коректно. А тут я помітив, що деякі речі відбуваються зовсім по-іншому.
– Очевидно, що керівництво клубу хотіло бачити більш атакувальний футбол.
– Це було єдине, що нам сказали. Але все ж таки: ми щойно провели виїзну гру з Десною, нічиєї 1:1 ніхто не очікував, вона дійсно була по-справжньому успішною для нашої команди.
– Чи можеш уявити себе колись в іншому українському клубі?
– Важко сказати. Однією із проблем, звичайно, є відстань – сім'я не може просто так швидко приїхати, все трохи складніше. Але хтозна, я ніколи не кажу "ніколи".
– Які твої міркування щодо того, де будеш грати в наступному сезоні?
– Чесно кажучи, я насправді ще не знаю. Є кілька зацікавлених клубів. Але поки ще нічого не можна сказати, адже через поточну ситуацію всі перебувають в режимі очікування. Кожен чекає до кінця, оскільки ще не знає, в якому фінансовому становищі опиниться. Тоді, звичайно, важливо, чим закінчиться поточний сезон: ти будеш грати в Лізі Європи чи ні? Ти піднявся чи опустився?
Зрештою, від цього залежать ймовірні зарплати. Якщо вони зараз укладають контракт із тобою і розуміють, що взагалі не можуть профінансувати, це, звичайно, погано для всіх. Тож всі повинні почекати і подивитися, що буде далі. Після сезону з'явиться більше руху в трансферній діяльності, тоді ми також будемо знати більше.
Розмовляв Мартін Діце, karpaty-lviv-nachrichten.com
Переклад з німецької від Мартіна Діце, спеціально для Футбол 24