Інтерв’ю "Футбол 24" із Денисом Олійником – екс-хавбеком Металіста, Дніпра та збірної України, який вже не перший рік розриває чемпіонат Фінляндії.
У нашому інформаційному просторі знову багато фінського футболу. Збірна Фінляндії – прямий конкурент "синьо-жовтих" у боротьбі за путівку на ЧС-2022, команди зіграють між собою вже 9 жовтня. Фінський КуПС вибив Ворсклу із Ліги конференцій. А тут ще й Денис Олійник роззабивався у Вейккауслізі!
Чемпіонат країни Суомі – першість рівних можливостей. Традиційний гранд лише один – ГІК. Багато інших клубів можуть вистрелити, потрапивши на п’єдестал і здобувши путівку у єврокубки. Сейнайокі, за який виступає Олійник, якраз дуже близький до мети. Чемпіон Фінляндії-2015 наразі посідає четверту сходинку, але за втраченими очками випереджає третю команду – Інтер Турку.
Український легіонер – на куражі і в прекрасній фізичній формі. А ще життя у Європі підштовхнуло його стати зовсім іншою людиною.
"Гол у стилі Мессі"
– Дев’ятого жовтня Фінляндія прийматиме збірну України. Збираєтеся на цей матч?
– Так, хочу. Старатимуся поїхати. Поки не знаю, як у мене буде з графіком. У нас зараз дуже багато матчів, адже сезон у Фінляндії триває максимум до листопада. Тож у вересні поєдинки – через кожні три дні. У жовтні – ще 5-6 матчів. Чемпіонат не зупиняється на ігри збірних. Але якщо календар дозволить, то підтримаю Україну обов’язково.
– Цього літа збірна Фінляндії вперше в історії виступила на чемпіонаті Європи. Чи відбувся в країні характерний для таких випадків футбольний бум?
– Звичайно. Атмосфера тут хороша. Люди приділяють футболу більше уваги, ніж раніше. Як відомо, футбол для фінів – не основний вид спорту. Вони більше люблять хокей і зимові види спорту. Але зараз футбол прогресує, тутешній чемпіонат – достатньо хорошого рівня. У цьому можна було переконатися, наприклад, коли Ворскла грала проти КуПСа – кваліфікованої команди, яка сповідує хороший футбол. Фінська ліга зростає, тут чимало добротних футболістів. За 2-3 сходинку борються 4-5 клубів. Чемпіонат – достатньо рівний, він прогресує з кожним роком.
– Тобто, успіх КуПСа проти Ворскли вас не здивував?
– Зовсім не здивував. Я знав, що Ворскла матиме більше шансів. Але я бачив КуПС, бачив, як вони грають, і розумів – у Полтави виникнуть великі проблеми. Звісно, Ворсклі не пощастило, український клуб був ближчим до того, щоб пройти у наступний етап. Але я мав переконання, що КуПС дасть бій і ця гра не стане прохідною для команди Максимова. Знаю, що тренерський штаб Ворскли також це усвідомлював.
– У чемпіонаті Фінляндії вас нарешті прорвало – забили у двох турах поспіль. Вийшли на пік форми?
– Так. У принципі, упродовж сезону мав багато моментів, але м'яч не ліз у ворота. Всі штанги відбив і так далі. Назагал, дякувати Богу, цілий рік почуваюся добре, як і вся наша команда. Ті завдання, які перед нами стоять, нам під силу виконати. Сейнайокі набрав пристойний хід і не збирається зупинятись. Маємо хороші шанси поборотися не лише за друге-третє місце, а й навіть за чемпіонство. Попереду – розподіл команд на шістки, а там очки губитиме кожен.
– Гол у ворота Хаки – дуже ефектно ви познущалися над обороною суперника. Які епітети викликав цей шедевр серед ваших одноклубників та місцевих журналістів?
– Одноклубники казали, що цей гол – у стилі Мессі. Зрештою, ще коли я прийшов у команду, деякі хлопці жартома почали мене називати "українським Мессі". Бачили, що люблю повозитися з м'ячем, це стиль моєї гри, тож прізвисько не забарилось.
– Капітаном Сейнайокі залишається Мехмет Хетемай?
– Так, він капітан. Але зараз не грає через травму, тож його обов'язки виконує віце-капітан.
– Свого часу Мехмет виступав за Реджину та інші італійські клуби. Відчувається топ-клас?
– Хетемаїв, насправді, двоє. У нього є брат Перпарім, який відіграв 300 матчів у Серії А. Обидва виступали за збірну Фінляндії. Мехмет у Сейнайокі – вже 5 років. Лідер команди, легенда клубу. Помітні клас і майстерність. Але хлопець він уже немолодий, надокучають постійні травми.
– Як опишете свій колектив? Чи стоять гравці один за одного горою?
– Тутешній менталітет трохи відрізняється. Немає такого, як у нас, в Україні – ми любимо зібратись, десь посидіти. А тут усі по своїх сім'ях, у власних клопотах. Приїжджають лише на тренування та матчі. Аналогічно було в Нідерландах та Німеччині, де я виступав раніше.
Ці хлопці – великі професіонали. Кожен ретельно стежить за своєю формою. Зараз, коли ми виходимо на поле, відчувається єдиний колектив. Заводимо, підбадьорюємо один одного. Розуміємо, що все у наших руках – маємо хороший шанс вибороти путівку у єврокубки і потрапити, як мінімум, у трійку призерів. Колектив із хорошим балансом: є молоді гравці, по 18 років, які постійно виходять на поле, а є досвідчені виконавці. Доповнюємо одні одних.
"У перші три місяці пересувався велосипедом"
– Тут ви проводите вже четвертий сезон, а Сейнайокі – місто невеличке. На вулицях впізнають постійно?
– Звичайно, впізнають, бо місто дійсно маленьке. Але тут немає такого, що до тебе біжать фотографуватися. Все дуже спокійно. Я ось люблю вечорами прогулятися. І за час прогулянки можу зустріти дуже мало людей. Всі після роботи, в основному, сидять вдома. Рано лягають спати, рано прокидаються.
– Знайшов цікавий факт: у 2007-12 роках Сейнайокі визнавалося найнебезпечнішим містом країни для велосипедистів. Зараз із цим проблем немає?
– Якщо чесно, я не знав про це. Зараз велосипедистів багато, для них розбудовано хорошу інфраструктуру, окремі доріжки. У перший рік свого перебування тут я також пересувався велосипедом. Було дуже комфортно. Ні разу не чув, щоб із велосипедистами ставалися якісь неприємні ситуації. Можливо, щось таке трапляється, але дуже рідко.
– Тепер ви пересіли в авто?
– Спершу я сюди приїхав на три місяці. Ось у той час користувався велосипедом. А потім продовжив контракт ще на рік – там прописав, щоб у мене була машина.
– А ще у Сейнайокі відбувається щорічний рок-фестиваль.
– Так, якраз недавно, буквально тиждень тому, відбувся. Людей зібралось не так багато. Мабуть, це пов’язано із коронавірусом. Я також не пішов, хоча відвідував його раніше – тоді й аудиторія була значно масовішою. Людям такий фестиваль дуже подобається, вони отримують масу задоволення.
– А ви? Слухаєте рок?
– Я б не сказав, що цей стиль мені подобається. Слухаю будь-яку музику, але не рок.
"Мілевський знайде себе у житті"
– Вам – 34. Припускаєте варіант, що гратимете за Сейнайокі аж до завершення кар’єри?
– Важко сказати. У мене невдовзі закінчиться контракт. Все може бути, побачимо. Я почуваюся у прекрасній фізичній формі. Це підтверджує моя статистика – за кожну гру пробігаю більше 13 кілометрів. Планую пограти ще мінімум 2 роки. Кондиції це дозволяють. Ставлюся до себе дуже професіонально. Упевнений, що ще можу проявити себе у футболі, відігравши кілька наступних років. Не знаю, де – побачимо. Я ще не визначився. Думаю, варіант залишитися у Сейнайокі – буде точно.
– Олександр Ярославський стрімкими темпами відновлює Металіст, команда близька до виходу в УПЛ. Вам пропонували повернутися у Харків? Чи був якийсь контакт?
– Ні, такої розмови з клубом у мене не було. Я слідкую за Металістом, контактую з людьми із Металіста, радію їхнім перемогам. У мене там друзі грають, спілкуюся із Євгеном Олексійовичем Красніковим. Бажаю їм лише успіхів.
– За кілька років ультрас Дніпра не змінили свого негативного ставлення до СК Дніпро-1. А як до цього клубу ставитеся ви?
– Для мене СК Дніпро-1 – це інша команда. Той Дніпро, який був колись, і той, який є зараз – дві великі різниці. Того Дніпра, на жаль, немає.
– З ким із екс-партнерів по цих клубах, київському Динамо, збірній України ви підтримуєте тісні стосунки?
– Насамперед – зі своїми кумами. Із Женею Коноплянкою регулярно на зв’язку, із Миколою Морозюком дружимо дуже близько. Володя Лисенко. Із Сергієм Кравченком зідзвонюємося. Не настільки часто, але періодично – з Андрієм Ярмоленком.
Можливо, когось забув назвати, адже стосунки хороші – з багатьма. Можливо, тепер не настільки часто виходимо на зв’язок, як колись, – часи змінюються, я давно поїхав. Але з найближчими друзями – завжди в тісному контакті.
– Ви не згадали про Артема Мілевського, з яким на зорі кар’єри проводили вечірнє дозвілля у Києві.
– З Артемом також спілкуюся. Переписуємося періодично. Якраз недавно контактували. У нас хороші стосунки.
– Днями була інформація, що Артем Володимирович вішатиме бутси на цвях. Знаєте про це щось більше?
– Я з ним на таку тему конкретно не розмовляв, але для мене це не стало новиною. Я це розумів. Думаю, Артем знайде себе у житті. Він – цікава публічна особистість, харизматична людина. Він приваблює публіку, тож проявить себе в тій сфері, якою хоче займатись. Головне – аби робив те, що йому подобається.
– З 2014 року, за невеликим винятком, ви живете і граєте у країнах Євросоюзу. Наскільки змінилися за цей час як особистість? Чи зазнали корективів життєві принципи?
– Я дуже сильно змінився. Якщо порівнювати, яким я поїхав, і який я зараз – це небо і земля. Відбулася переоцінка цінностей, по-іншому на життя почав дивитись, по-іншому ставлюся до себе та до футболу. Маю бачення, чого хочу досягнути. Знаю, куди я йду. Професіонально підходжу до кожного тренування.
Радію, що вдалося поїхати у той момент, коли переживав труднощі. Належало розібратися в собі. Зараз я – абсолютно інша людина. Багато працюю над собою, розвиваюся. Намагаюся не марнувати жодного дня.