У матчі проти Словаччини головний тренер збірної України Андрій Шевченко шокував схемою з трьома центральними захисниками. Для реалізації плану забракло і виконавців, і грамотних дій.
Схема з трьома центрбеками проти Словаччини провалилася – тут жодних сумнівів. Погану гру без м'яча можна пояснити різкою зміною формації. Брак часу на вивчення нових вимог спричинив провали при обороні та відсутність збалансованого пресингу. Це об'єктивні причини невдачі в захисній роботі.
Чому ж такою слабкою була атака, де за весь перший тайм українці 4 (!) рази зустрілися з м'ячем у чужому штрафному майданчику? Декілька очевидних висновків, що стосується останнього пасу та завершення:
– Дуже бракувало Марлоса, який в кожному з 3 попередніх матчів Ліги націй видавав по 3 ключові передачі та взагалі був креативним мозком команди. В гостях у Словаччини жоден гравець "синьо-жовтих" не віддав більше за 2 ключові паси.
– Погано відіграв в центрі атаки Борячук. Він жодного разу не опинився з м'ячем у чужому штрафному майданчику.
– Розчинився Циганков: 0 вдалих спроб дриблінгу, 1 неточний удар, 1 загострювальна передача та 3 втрати. Гра в парі нападників справа явно не розкриває його сильних сторін. Важко уявити, щоб Андрій Ярмоленко був настільки непримітним на полі.
Повернемося трішки до першопричин слабкої атаки. Для створення моментів потрібно доставляти м'яч творчим футболістам. З цим були проблеми.
Перехід на гру з "back 3" може здійснюватися лише тоді, коли захисники володіють хорошим першим пасом. Якщо при грі з двома центрбеками в глибину для розіграшу опускається один з півзахисників, то за такої схеми за просування м'яча в середню лінію дбають виключно беки.
У збірній України за початок атак завжди відповідав Ярослав Ракицький, який у 3 попередніх матчах Ліги націй незмінно потрапляв у топ-2 за кількістю передач у складі "синьо-жовтих". На цей збір його не викликали через спад форми, а роль Ярослава у Трнаві приміряв на себе Микола Матвієнко.
Матвієнко вчора віддав найбільше передач (101). Що цікаво – це найкращий показник для гравців збірної України протягом Ліги націй. Вся гра з глибини будувалася через Миколу. Він спрямував в останню третину поля 18 передач, тоді як Кривцов і Пластун на дзеркальній позиції справа в сумі спрямували туди лише 1 таку.
Теплові карти Матвієнка (зліва) та Пластуна (справа)
Передачі в останню третину від Матвієнка (зліва) та Пластуна/Кривцова (справа)
Захисник Шахтаря відпрацював на нормальному рівні – 90% точності. Так, він не змінював вектор атаки у стилі Ракицького і просував м'яч прямолінійно, часто вибираючи найпростіший варіант пасу вперед. Однак очікувати від Миколи більшого було нерозумно – він не виконував подібних функцій у такій кількості раніше.
Виникає логічне питання – чому для розподілу обов'язків з Матвієнком в дзеркальній позиції (для Миколи з його універсалізмом не було б проблемою зіграти правого центрального) не вийшов на поле Віталій Миколенко, який "на папері", судячи з останніх матчів, найкраще б підійшов для такої роботи? Оборонець Динамо у складному матчі з Шахтарем віддав 7 передач у фінальну третину, 5 з яких були точними.
Оскільки правого центрального оборонця грали футболісти, які розлучалися з м'ячем без будь-якого загострення (Кривцов – 4, Пластун – 20), центрхави розміщувалися з явним клином вліво (Маліновський – 8, Степаненко – 6), а правий форвард Циганков (15) був занадто відрізаним попереду і рідко опускався в середину поля за сферою, то вся схема вийшла асиметричною:
Середні позиції гравців збірної України у матчі проти Словаччини
За такої ситуації мав би проявити себе лівий латераль Олександр Зінченко (17), чию зону партнери намагалися перевантажувати. Однак навички, здобуті в Манчестер Сіті, йому вчора майже не допомогли.
Умови роботи в Трнаві мало походили на ті, які він має у Сіті на лівому фланзі. Цифри це підтверджують. За клуб Зінченко у цьому сезоні видає в середньому понад 100 передач за гру з точністю понад 93%. Вчора він віддав лише 49 пасів з точністю 77%.
Система Гвардіоли передбачає, що Олександр завжди має 2-3 пропозиції для передачі в дотик і ще один варіант для діагоналі. Він не прив'язується до флангу, зміщуючись в опорну зону та півфланг, "вище" за нього практично завжди створює ширину вінгер, центральні хавбеки обмінюються з ним місцями, а на протилежному кінці поля на зміну вектора чекає ще один партнер.
На полі Словаччини все виглядало абсолютно не так. Коноплянка рідко зміщувався у фланг, а завдання створювати ширину лягало на плечі самого Зінченка. В найкращому випадку гравець Ман Сіті мав один варіант для швидкої передачі, партнери були менш динамічними за суперників, через що він опинявся відрізаним на фланзі (хоча, судячи з білд-апу, така ситуація мала б бути взагалі виключена). Всі скілли, здобуті під керівництвом Гвардіоли, тут не працювали. (Хрест на Зінченку-латералю ставити точно не можна. Ставка на його вміння не зіграла з об'єктивних причин)
Зінченко навряд чи перейде в Бетіс – відома причина, яка гальмує трансфер
У підсумку Матвієнко та Зінченко були загнані у складні умови, в яких вимагалося видати максимум, коли команда, попри задум тренера, не допомагала належним чином.
Борячук взагалі не розумів, куди і як бігти, Циганков не мав підтримки з середини. Маліновський і Степаненко вдвох не впоралися з центром поля та не зуміли зв'язати фланги, а також оборону з атакою. Коноплянка працював, пропонував себе у глибині та виконував чимало не своїх функцій, за що отримав найкращу оцінку від InStat, але знову перетримував м'яч і не був ефективним попереду, за винятком красивого гола.
Схема з трьома захисниками має перспективу для збірної України, але для цього потрібен ще один центрбек з пасом, якісніша робота хавбеків і центральний форвард, який розумів би, як потрібно рухатися у схемі. Вихід Миколенка, Яремчука та правильні висновки з вчорашнього матчу для Маліновського та Степаненка можуть змінити перше враження від нової схеми вже у грі з Туреччиною.