"Я припустився двох помилок": резонансне інтерв'ю Луніна для MARCA – про рішення Анчелотті, майбутнє в Реалі та Куртуа
Андрій Лунін дав чи не найбільше інтерв'ю за 6 років у мадридському Реалі. Авторитетна Marca спіймала нашого кіпера одразу після відпустки.
Лунін розповів усе / Marca
"Я був не у найкращій формі. Пережив стрес, мені було погано"
– Що ви робите в Мадриді, адже ваша участь на Євро щойно завершилась? Не берете відпустку?
– Я провів кілька днів, байдикуючи на пляжі з родиною, трішки відволікся. Але годі вже.
– Що було цією точкою "відключення" Луніна?
– Провів тиждень у Марбельї і кілька днів у Римі.
– Футболісти їздять на Ібіцу, Мальдіви... А ви ні?
– Ібіца – це багато шуму і дискотеки. Не мій стиль. А Мальдіви, наприклад, дуже далеко. Мене це не приваблює. Один день туди, інший – на повернення. Мені до вподоби щось ближче. Ми ніколи не були в Марбельї, тож вирішили спробувати. Нам дуже сподобалось.
до речі
– Торік ви були у Бенідормі.
– Так, між Бенідормом і Аліканте. Невелика вілла в селищі. Було добре, тому що поруч розташовувався пляж.
– Ви схожі на дуже сімейну людину.
– Весь вільний час присвячую сім'ї, сину і дружині. Намагаюся проводити з ними багато часу, адже протягом місяця перебував у таборі збірної через Євро.
– Вам вдалося відволіктися від футболу?
– Так, у мене вийшло. Я багато працював і подорожував протягом усього сезону, тому кілька разів на рік доводиться перемикатися. Тоді ти повертаєшся зі ще більшим бажанням грати у футбол. Після десяти днів без м’яча це бажання загострюється.
– Ви сказали, що були у відпустці з родиною. Вони мешкають тут чи в Україні?
– Моя родина, крім батька, в Україні. Він переїхав до мене шість років тому, хоча живе окремо. Інші в моєму місті, в Україні. У відпустці ми були з дружиною, сином і свекрухою, яка живе з нами, тому що вона виїхала з країни через війну.
– Як вам вдається зосереджуватися на футболі з усім, через що проходить ваша країна?
– Перші два місяці були дуже складними. Пам'ятаю першу ніч, коли все почалося... Було дуже важко. І перші два місяці нам з дружиною було дуже важко. Чесно кажучи, я більше був поза командою, ніж у ній. Адже коли ваші близькі та друзі перебувають там, і ви бачите, як вони (росіяни, – Футбол 24) бомбардують, чинять усі ті звірства... Я був не в найкращій формі. Пережив стрес, мені було погано.
Минає час, і ви звикаєте до того, що відбувається, а це ненормально. Ми вже не усвідомлюємо, скільки часу минуло з початку війни. Люди, які перебувають там – теж. Це дивує.
Я намагаюся цього не забувати тут. Коли викладаю якісь речі в соцмережах, роблю це для того, щоб люди бачили, що відбувається, щоб вони знали правду… Намагаюся допомагати, простягаю руку людям, які приїжджають звідти до Іспанії. Ми допомагаємо їм у пошуках роботи, з оформленням документів, з житлом... Є багато матерів, які приїжджають одні з маленькими дітьми, і ми допомагаємо з одягом, харчуванням... Наш розпорядок такий.
– Скільки часу витрачаєте на це?
– Багато, особливо моя дружина. Перш за все вона допомагає тим матерям, які приїжджають одні з дітьми, але ми намагаємося робити все, що в наших силах. Відправляємо туди багато речей.
"У перших двох матчах чемпіонату все було чудово, але потім тренер ухвалив рішення, і мені довелося бути другим воротарем"
– Чемпіонат Європи був особливим для України.
– Так, відколи почалася війна, футбол для країни став особливим, тому що мільйони українців стежать за нами і хочуть відчути трохи радості. Перед іграми нам надсилали відео, фото, аудіо, прапори... Також ми бачили, як солдати у камуфляжі під землею, зі зброєю, переглядали матчі. Ми дивилися ці відео, чули бойові вигуки та постріли, але вони переглядали матч! Це схвилювало нас, викликало у мурашки по шкірі, але також посилило тиск.
Спочатку нам потрібно було пройти плей-офф у березні, і ми це зробили. І тоді ми хотіли подарувати людям радість виходу у 1/8, подякувати бійцям, які нас захищають... Нам дуже прикро через те, що не вдалося. З тим футболом, який ми продемонстрували у другому і третьому турі, команда заслуговувала більшого.
– Ви просили вибачення після першої гри...
– Це те, що я відчував. Очевидно, що я припустився двох помилок. Перша – технічна, думаю, такі речі трапляються, але це помилка. Розумію, що означає помилка воротаря і форварда. Помилка голкіпера – це 90% голу. З другим м’ячем не пощастило. Я не бачив момент удару, потім втратив м’яч з поля зору на півдорозі, тому що захисник намагався його заблокувати... Стрибнув наосліп, але промахнувся. Тому після гри перепросив – це найменше, що міг зробити. Попросив вибачення і продовжив працювати.
Було прикро, адже це вперше команда з чотирма очками не проходить до 1/8 фіналу. Вирішальним став перший матч.
– Як тренер пояснив, що ви не будете грати у другій грі?
– Ніяк, пояснень не було. Ми не діти. Я також аналізую поєдинки і розумію, як зіграв. Морально був готовий, що не гратиму, та однаково тренувався на сто відсотків.
– Дізналися про це безпосередньо перед грою?
– Так, але це мене не здивувало, тому що я вже кілька днів морально готувався до цього. Налаштовувався на обидва варіанти. Був готовий допомогти поза полем. Очевидно, мені боляче.
Це вже у минулому, але два місяці я грав з дискомфортом у колінах і ліктях. Приймав таблетки, виконував спеціальні вправи, щоб продовжувати грати... Очевидно, я не хотів зупинятися, адже це був мій рік і час, щоб показати клубу і тренерам, що я справді заслужив. Я зробив усе, щоб подолати біль і добре завершити рік. Хотів допомогти і приїхати у збірну на піку, подарувати людям радість у цій війні... Та я не хочу сказати, що це сталося через дискомфорт. Зовсім ні. Намагаюся пояснити, що мені було сумно, адже попри усі зусилля, я не провів якісніше перший матч і більше не грав.
– Чому ви говорите, що на Євро хотіли довести свою цінність? Вам не здається, що ви вже достатньо продемонстрували у минулому сезоні?
– Євро – це завершення року, найвищий рівень, де збираються найкращі. Після сезону, який я провів, хотів завершити його на позитивній ноті.
– Сезон був дуже складним у психологічному плані?
– З погляду на ментальність, Мадрид вимогливий до всіх. Морально я налаштовувався на роль другого воротаря, але хотів бути готовим, якщо у Тібо виникне якийсь дискомфорт. Згодом Куртуа отримав травму – це найгірше, що могло з ним статися. Було прикро, адже він завжди надихав і підтримував мене. У той момент я також підтримав його, тому що він заслуговує на це, як ніхто інший. Хоча для мене це могла бути можливість.
Відтоді намагався зробити все, щоб продемонструвати, що зі мною теж можна перемагати, що я можу бути основним, що зі мною теж можна бути спокійним. У перших двох іграх чемпіонату все було чудово, але потім тренер ухвалив рішення, і мені довелося бути другим воротарем. Знову довелося працювати і чекати. Мені дуже допомогла дружина. Завдяки їй я ніколи не був у депресії... Тому, коли Кепа травмувався на розминці, я був готовий. І того дня мені пощастило, тому що я парирував пенальті. Це додало мені впевненості. Відбувся викид адреналіну. Намагався показати, що зі мною можна вигравати важливі матчі, що я готовий до великих речей. Це те, чого я хочу, над чим працюю щодня.
– Чи була гра проти Сіті найбільш напруженою у вашій кар'єрі?
– Найкраще грається у матчах за титули. Але мені було добре, наприклад, проти Лейпцига, Баварії... Також проти Браги, коли я відбив пенальті, і ми не пропустили. І фінал Суперкубка. Я також пам’ятаю про гру з Севільєю: нам не забили, ми багато атакували… А в кінці матчу, не маючи багато роботи, я не дозволив їм реалізувати момент.
– Коли ви зрозуміли, що не гратимете у фіналі Ліги чемпіонів?
– У мене була лихоманка. Почувався дуже погано два дні, думав, що помру. На третій день стало краще, і я захотів тренуватися з командою. Поїхав у Вальдебебас, але мені зробили тест і сказали, що я заразний. Мене відсторонили у вигляді запобіжного заходу, але слава Богу, що врешті-решт я зміг бути там (на Вемблі, – Футбол 24), розім’ятися з командою, побути на лаві запасних, святкувати на полі... Я б хотів не проходити через це і готувався до фіналу з моїми товаришами по команді. Прагнув виступити у фіналі, адже пройти настільки довгий і складний шлях, а потім не зіграти…
– Мабуть, думки про неможливість зіграти у фіналі були нестерпними.
– Коли хворів, то не думав про це. Сподівався, що зможу тренуватися, коли мені стане краще. Провести два дні вдома і тренуватися чотири перед грою – це нормально. Та коли мені сказали, що я повинен залишитися вдома...
– Ви справді вважали, що грали б, якби не грип?
– Не знаю, Анчелотті мені нічого не сказав, тому що його там не було. Можете запитати у тренера.
– Лунін залишиться у Мадриді на наступний сезон?
– Подивимось, подивимось... Залишилося вже не так багато часу, аби дізнатись.
– А ви хочете залишитись?
– Очевидно, але... Можу лише сказати, що з Мадридом все пройшло добре. І що тепер це в руках Реала. Ось що я можу сказати про своє майбутнє.
– Що означає в руках Реала?
– Ну, я сказав те, що хотів сказати. Скоро дізнаємось, хоча я теж не знаю, що буде. Замість того, щоб відпочивати, починаю підготовку з командою в понеділок, 15 липня. Хочу бути з командою з першого дня. Якби я не хотів бути тут, використав би усю відпустку. Але я хочу повернутися зараз і продовжити, тому що перебуваю в найкращій команді світу.
"Я хотів би відкрити для себе Мбаппе як особистість"
– Лунін такий же холодний у роздягальні, як здається?
– Я не дуркую... Під час матчів намагаюся контролювати свої емоції, бути спокійним, щоб зосередитися. Можливо, якби був більш темпераментним, хвилювання могло б мені завадити. Зосереджуюсь на грі, і все. Я спокійна людина, без особливих емоцій, хоча з дитиною це трохи змінилося, особливо в сімейному колі. Хоча я такий з дитинства, мені зручніше бути таким, ніж співати чи танцювати. Також не ходжу на вечірки, волію залишитись вдома. Не хочу обманювати танцями чи співами, я однаково щасливий. Але на вечірці з нагоди перемоги у Ла Лізі та Лізі чемпіонів я стрибав і танцював з усіма. Я робив це там, але протягом сезону – це не те, що мені подобається.
– А ви не вважаєте, що це перешкоджає вашому визнанню?
– Я не женуся за обкладинками чи визнаннями. Це те, що вас супроводжує, якщо ви добре виконуєте свою роботу. Мої мрії пов’язані з футболом, розвиватися як особистість через цей вид спорту, завойовувати трофеї... Найголовніше – добре виконувати свою роботу і перемагати з командою. Я задоволений двома обкладинками MARCA і трьома титулами. Думаєте, десять обкладинок і один титул зробили б мене щасливішим? Звісно, що ні, я жадаю більше трофеїв і менше обкладинок. Мені подобається, що на перші шпальти потрапляють Віні, Джуд, будь ласка... Я роблю свою справу.
– У Мбаппе їх буде багато.
– Без проблем, сподіваюся, що він заполонить усі. Якщо ми збираємося виграти все, то для нього обкладинки... Бомбардир завжди попереду. Робота воротарів і захисників – трішки брудна. Слава за форвардами, але мені це підходить. Вони створюють голи і шоу. І особливо в Мадриді, де грають найкращі у світі. Для мене честь бути з ними в одній команді. Виконувати сейви, коли вони забивають, це щось особливе.
– Вам цікаво перебувати в одній команді з Мбаппе?
– Так, адже ми всі знаємо його як гравця. Я хочу бачити його на тренуваннях, у повсякденному житті… Тому що в іграх він буде таким же, як завжди, або й кращим. Але я хотів би відкрити для себе Мбаппе як особистість. Він – один із найкращих гравців у світі, і цікаво побачити, яким він є поза камерами, у побуті. Зовсім скоро це станеться.
– Які очікування від сезону? Хіба з Куртуа можливо бути в стартовому складі?
– Якщо з самого початку налаштовуватись на роль дублера, краще навіть не починати передсезонку. Я знаю, на що здатен, усвідомлюю свій рівень, чого можу досягти… Особливо після сезону, у якому було більше регулярності.
Розумію, що буде складно, адже Куртуа – один з найкращих воротарів світу. Але це також робить мене кращим і сильнішим морально. Я хочу грати і бути першим номером – це нормально. Цього хочуть усі гравці. Тому я збираюся добре тренуватися, конкурувати, використовувати ті матчі, які отримаю. Робота завжди компенсовується тим чи іншим чином.
Потрібно продовжувати працювати та бути смиренним, насолоджуватися процесом перебування в Мадриді. Дуже мало гравців мають таку можливість. Усі хочуть грати за Мадрид, але лише 20-30 у світі це роблять.
– Яким був Лунін у дитинстві? У який момент ви вирішили, що хочете стати воротарем?
– З 6 до 11 років п’ять днів на тиждень у своєму місті я грав на позиції нападника. На тренуваннях і в матчах. Але потім раз на тиждень я їздив в інше місто, до Харкова, на матч у ролі воротаря. В 11 років я пішов пробуватися в Шахтар, Металіст і ще одну школу, де не було основної команди. І я обрав Металіст, роль воротаря. З іншого боку: мені було лінь бігати, а воротарі на тренуваннях бігають менше. Я не люблю бігати без м'яча! Мені більше подобається тренуватися з м'ячем.
У відпустці я вийшов на пробіжку на 20-25 хвилин, щоб підтримувати форму, і мені це не подобається. Для чого бігти? Куди це вас приведе? Нікуди. Змушуєте працювати серце і все. Мені це не подобається. Я віддаю перевагу силовим тренуванням та іншим дуже складним вправам.
– Хто був вашим кумиром у дитинстві?
– Ікер Касільяс. Коли я грав на позиції нападника і воротаря, моїми кумирами були Кріштіану та Ікер. І тоді я зосередився на Касільясі. Мені також подобався Де Хеа, його реакція, швидкість... Але ідеальним воротарем для Мадрида був Касільяс, приклад для мене. Роналду надихав своїм професіоналізмом, способом життя – як відпочивати і працювати...
– Маленький Лунін був мадрідістою?
– Я уболівав за МЮ та Реал – через Кріштіану і Касільяса. А коли вони разом виступали в Реалі, то лише за Мадрид.
– А Лунін мріяв грати за Мадрид?
– Це було неможливо. Коли я прийшов у Металіст, у нас була команда, яка доходила до чвертьфіналу чи півфіналу Ліги Європи. У нас був гарний стадіон, схожий на павука, дуже хороші гравці. У 12 років я був болбоєм. Цілий рік я провів на бровці поля, роздаючи м'ячі. Усе було настільки близько, що я мріяв зіграти на тому полі. Це була моя справжня мрія – грати за Металіст. Я працював і все приходило само собою.
– Як ви переживали процес підписання контракту з Мадридом?
– Це було неймовірно, справді. Тут грають 20-30 гравців з усього світу, а я був дитиною з українського міста на 30 тисяч мешканців, без професійної команди, з поганим полем…
– Ви пам'ятаєте той перший дзвінок?
– Я не знаю, уявляю, як домовлялися клуби.
– Ви були вражені.
– Спочатку не повірив, а потім злякався. Коли ви бачите, що це правда, стає страшно. Ви думаєте, що зазнаєте невдачі, що це не ваш рівень. Але минуло кілька днів, і мрія про Мадрид підкорила мене. Потім ви потрапляєте в клуб і вау. Як тут не спробувати! Вам показують стадіон, базу, поля, кімнати... А ви говорите собі: треба спробувати. Якщо хтось відмовляється від Мадрида, розуміючи, що кар’єра колись завершиться, це сумно. Ви можете перейти в Мадрид, а потім зазнати невдачі, але ви продовжуєте. Та навіть не спробувати…
– Початок був непростим.
– Я усвідомлював це. Інша мова, інший рівень футболу... Це не має нічого спільного з рівнем в Україні, але наполегливо працюючи з тренерами та іншими гравцями, ви розвиваєтесь попри все. Потім потрібно зрозуміти ліміт власних можливостей. На третьому році я відчув себе більш інтегрованим, з вищим рівнем. Якби оренди були якіснішими, це відбувалось би швидше. Через чотири-п’ять місяців я вивчив мову, щоб не просити допомоги щодня. Добре адаптувався до країни, а потім робив кроки вперед як воротар.
Інтерв'ю Marca переклав і адаптував Володимир Лесько
