Справедливе розподілення на шістки, живі претенденти на бронзу та непереконливе Динамо: підсумки 22-го туру УПЛ
Футбол 24 підводить підсумки 22-го туру чемпіонату України.
Арсенал-Київ – Ворскла – 2:2
Справедливе фіаско Ворскли
Ворскла навесні зазнала двох розгромних поразок та не забила жодного гола, але доля подарувала шанс одразу реабілітуватися за всі невдачі. Матч проти Арсенала-Київ повинен був стати, якщо не початком ренесансу, то хоча б ознакою певного класу. Вийшло навпаки: полтавці створили не більше трьох реальних моментів з гри, тоді як "каноніри" тримали м'яч 65% ігрового часу та перестріляли їх за ударами в площину – 5:2, якщо викреслити зі статистики усі пенальті.
Звісно, порятунок киян на останніх хвилинах виглядав доволі сумнівно, але до цього гравці Арсенала тричі мали шанс зрівняти рахунок. Ворскляни ж після забитого гола нічого не створили – і не хотіли цього, якщо судити за замінами Василя Сачка. Їх було дві: вихід Ребенка на 72-й хвилині натякав на контратаки, а поява хавбека з класним ударом Шехіча відбулась вже у компенсований час після пропущеного м'яча.
Тепер замість Полтави у першій шістці гратиме Маріуполь. Можна багато розмірковувати, як це нашкодить боротьбі за чемпіонство (якщо у неї ще хтось вірить), але даний підсумок набагато справедливіший за гіпотетичний прохід Ворскли. Азовці хоч і не проявили належного характеру в ключовому матчі проти Карпат, але нижче свого середнього рівня не опустилися – ні у Львові, ні навесні загалом. Зрештою, вони хоча б забивали голи.
Для катастрофічно низького рівня УПЛ поява Маріуполя у верхній половині таблиці принесе більше користі. Проти підопічних Олександра Бабича майже всім командам доведеться грати на повну, в той час як нинішня Ворскла виявилась би простим спаринг-партнером, на якому покращують різницю м'ячів. Все справедливо: боягузи не грають в хокей, а слабкі команди не грають у першій шістці.
Львів заслужив на першу шістку, Десна розчарувала
В успіх Львова після домашнього фіаско у матчі з Чорноморцем мало хто вірив – настільки легко їх переграв аутсайдер УПЛ. Тоді "містяни" відставали від омріяної шістки на чотири очки, але подальші ключові поєдинки вони, як мінімум, не провалили. У кожному з них підопічні Юрія Бакалова більше діяли від характеру, ніж від власних переваг, що при 14-ти бразильцях у складі не є добре – втім у конкурентів не було навіть його. Особливо це стосується Десни, яка у рідних стінах програла пряму зустріч за єврокубки.
У Чернігові стояв неймовірний ажіотаж: футболісти ходили по школах, місцева влада закликала на стадіон, а люди розкупили 4 тисячі 643 квитки – майже аншлаг. Теоретично Десну влаштувала б і нічия, але потрібна була тільки перемога: вона означала б гарантований прохід у верхню шістку та стала б першою за чотири місяці у рідних стінах. Усі завдання були провалені – і хоча чернігівці могли уникнути поразки, загалом Львів виявився сильнішим як у футбольному плані (чого лише коштує асист Мартана), так і у вольовому.
Підопічні Олександра Рябоконя зіграли без вишуканості, не піднявшись вище свого весняного посереднього рівня. У попередніх турах "сіверяни" так само активно, але шаблонно діяли на чужій половині поля, а у Полтаві, де можна було вирішити усе, вони не забили жодного гола. Маючи істотні проблеми як з футболом, так і з вольовими якостями, Десна заслужено відправилась у нижню шістку – і статус дебютанта з таким складом ніяк не виправдовує.
Динамо не настільки круте, яким його малювали
Якщо провал киян у єврокубках рано чи пізно мав статися, то навесні на внутрішній арені Динамо тримало ауру непереможного локомотиву, який зносить суперників немов кеглі. Після побиття від Челсі очікувалося, що "біло-сині" вийдуть в УПЛ з вогнем у очах, але під час матчу з Олімпіком вогонь був лише на трибунах ультрас. На полі ж відбувалося що завгодно, але тільки не реабілітація за четвер.
Так, "11-метровий" у ворота Динамо був вигаданим, а в другому таймі Олімпік практично нічого не створив – принаймні самотужки. Тим не менш, загальний рівень футболу наводив смуток: обидві команди грали повільно, а за виключенням пенальті перший реальний момент стався аж на 34-й хвилині. Цікавих атак було настільки мало, що здавалося, ніби з Челсі попереду все виглядало веселіше – і лише після другого голу прекрасного Русина кияни почали грати більш-менш нормально. Нормально, але не більше того.
Якщо попереду Олександр Хацкевич має залізний аргумент про відсутність лідерів, то позаду виправдовуватись нічим. Помилялися усі: Кадар привіз пенальті, Бойко рукою викотив м'яч точно в ноги Кольцову, а Бурда подарував його Матару й ледь не забив автогол. Цього разу Динамо пощастило: у нападі Олімпіка не було Хадсона-Одоя та Жиру, однак навряд чи це може втішити фанатів. У матчі-реабілітації вони очікували чогось більш ефектного.
Зоря та Олександрія живі
Навесні головні претенденти на бронзові медалі виглядали непереконливо: Олександрія взагалі не перемагала, а Зоря видала три різні за якістю матчі – розгром від Динамо, розгром Ворскли та нульову нічию зі Львовом. 22-й тур мав дати остаточну відповідь на те, що собою представляють дані команди і наскільки жива інтрига за бронзу. Результат потішив.
Олександрія приїхала до Одеси й за 40 хвилин знищила Чорноморець (0:3). Не можна применшувати вагу цієї перемоги: по-перше, нині "моряки" виглядають граючою і сміливою командою, а по-друге – "жовто-чорні" у попередніх турах неодмінно додавали по ходу зустрічі. Тепер же їх вистачило на всі 90 хвилин, хоча одесити цілком могли зрівняти рахунок після першого пропущеного голу: Лучкевич заблокував удар Гошкодері у порожній кут воріт, арбітр чомусь побачив у цьому пенальті, але Аржанов його не реалізував. Олександрія швидко покарала суперника, продемонструвавши клас і готовність боротися за медалі.
Зоря відстала від третього місця на дев'ять очок, але у матчі проти Шахтаря також довела свою силу. Перемога "гірників" була досягнута тільки завдяки тому, що Жуніор Мораєс увімкнув топ-клас – так, як він замкнув навіс Болбата, в Україні не замикає ніхто. Луганці могли пропустити більше, але загалом "мужики" відіграли гідно: боролися, били по воротах, закидували штрафний навісами і змушували Шахтар збиватися на тактичні фоли. Десь не вистачило класу, десь фарту, але це було хороше полювання. З таким футболом Зоря точно побореться за бронзу.
