"Перед смертю – живи!": правила життя Мірчі Луческу
25 серпня 2020 року назавжди увійде в історію як день, коли легендарний румунський тренер вперше виступив проти Шахтаря на боці київського Динамо.
Мірча Луческу / Globallookpress
Найголовніше – це початок. У 17-18 років ви встановлюєте принципи, які несете із собою через все життя. Завжди казав своїм футболістам, що в цьому віці вони повинні знати те, що інші знають у тридцять, щоб бути попереду футбольного життя.
У футболі важливо не скільки тобі років, а чого ти вартий.
"Фізику" завжди можна підтягнути, а ось інтелект і техніка – скоріше дар Всевишнього.
Вважаю, що гравці повинні знати, як живуть і працюють звичайні люди.
Ніхто не може напасти на лева, коли він атакує. Лев будує свій наступ продумано, уважно і обережно. Але при цьому маючи головну мету – застати зненацька! Він провокує суперника розкритися, а потім атакує.
Я за натурою – боєць. Ніколи не мовчу.
Негоже, щоб Федерацію і Динамо Київ очолювали люди з одним прізвищем.
Клуби здатні формувати позитивний імідж українського футболу не меншою мірою, ніж збірна.
Матчі виграються тільки ментально, завдяки голові. Чемпіонат виграється грамотними діями в усіх іграх і лише потім приходить талант.
Успіхів можна домогтися і не маючи великої кількості грошей. Головне – правильно підібрати гравців. Купити тих, які підійдуть під твій проект.
Не настільки важливо, хто виграє чемпіонат, а у кого ти його виграєш – хто на другому місці.
Хочеш тільки результат? Став постійно одні й ті ж 12 гравців, тоді у тебе буде результат. Але незабаром почнуться проблеми.
Вечір після гри – завжди важкий. Зараз складно говорити про все, через що проходить тренер. Дуже важлива підтримка сім'ї в такі моменти.
Сім'я набагато важливіша, ніж футбол.
Раніше, після кожного матчу, особливо коли ми грали на виїзді, я просив келих віскі з льодом. Це трохи допомагало відновитися. Зараз, після хвороби, мені вже цього не можна робити, але келих білого вина для розслаблення можу випити.
Мене майже все цікавить: політика, мистецтво, книги. Подобається класична музика, проте вона вимагає занадто багато часу.
Не розумію, чому всі люблять Моурінью. За цинізм? За прагматизм? Не люблю той цирк, який влаштовує під час матчу Моурінью.
Я зустрів свого президента, а Рінат Ахметов – свого тренера.
До бразильців потрібно шукати особливий підхід, замінювати їм батька. Однак я ніколи не ділив гравців на бразильців та українців. У Шахтарі для мене усі були рівними.
Вони (бразильці – Футбол 24) дебютували за національну команду і елементарно спіймали зірочку. Вони нікого не поважали, спізнювалися на тренування. Яскравий приклад – Бернард. Його трансфер у клубі подавали, як прихід зірки. За весь час він жодного разу не приїхав вчасно на тренування, завжди був у смартфоні.
Бернард повинен доводити на полі, що він чоловік. А зараз він тільки плаче і приходить за грошима. Всі б хотіли так страждати, отримуючи 300 тисяч євро на місяць.
Я не хочу, щоб вони любили Шахтар. Нехай люблять Греміо, Інтернасьйональ або Атлетіко Мінейро, але якщо вони отримують зарплату в Шахтарі, то повинні викладатися у цій команді по максимуму.
Я домігся у Шахтарі більших успіхів, ніж Шустер, але йому надали можливість попрацювати в Реалі. Можливо тому, що він німець, а я – румун.
Рінат – любитель поспівати в караоке. Так тривало до 2014-го, поки не спалахнула трагедія в донецькому регіоні. Коли ми переїхали до Києва, в наших відносинах стався розлад – ми перестали бачитися.
Якби не війна на Донбасі, Шахтар дійшов би до фіналу Ліги чемпіонів.
Мене дивує ставлення вболівальників до нашої команди. У Румунії була схожа історія, коли країна втратила Трансільванію. Команда з Клужа переїхала у Трансільванію, а інша залишилася в країні. Та, що залишилася, мала симпатію всієї Румунії. Ми не кинули свою країну – так само, як і вони.
Є багато міст, де нас могли би прийняти. Ось Чернівці, наприклад! Усі б вболівали за нас, там багато румунського населення.
Я не знаю Фонсеку, як фахівця. У Шахтарі він використовував мої напрацювання.
Для Шахтаря я залишаюся легендою, але мені потрібні змагання, потрібно залишатися на полі та відчувати цю атмосферу. Тому що футбол дуже красивий.
Шахтар для мене – шалена історія, але це вже минуле.
Після підписання контракту (з Динамо – Футбол 24) я зателефонував президенту Шахтаря. Він побажав успіху і все зрозумів.
Лобановський – один із найкращих тренерів в історії футболу.
Пам'ятаю, коли у середині 80-х київське Динамо грало проти Університаті з Крайови. Я був дійсно вражений грою того Динамо. Та команда домінувала над усіма суперниками.
Динамо – це не питання контракту, а лише повернення до роботи. Це хороший приклад для всіх, кому за 70. Вони ще можуть жити і багато що дати молоді.
Я роблю це не заради грошей. Я відчував необхідність віддати футболу все, що він мені дав. Я хотів знову отримати емоції, бути на полі, вчити, передавати досвід молоді. Словом, щоб жити. Ви знаєте, що сказав Шекспір? "Перед смертю – живи!"
"Динамо дало мені шанс": чемпіонські правила життя Сергія Реброва
