"Лобановський вбив великого форварда": чому легендарного капітана Динамо назвали Білим Пеле
"Футбол 24" – про Володимира Безсонова, знаменитого універсала і капітана київського Динамо 80-х.
Володимир Безсонов / Фото із відкритих джерел
Всі інсайди про зірок збірної України.
Епоха тренерського генія Лобановського подарувала українському футболу цілу плеяду універсальних футболістів, здатних добре зіграти на будь-якій позиції. Одним із таких висококласних гравців був Володимир Безсонов.
На полі він виконував колосальний обсяг роботи: прикривав захисні тили своєї команди, та й у півзахисті відпрацьовував сповна. Неодноразово суперники, які не могли нічого протиставити Безсонову, зганяли свою лють ударами по ногах футболіста. Втомившись заліковувати постійні травми, він почепив бутси на цвяшок і став тренером.
"Ноги перестали мене слухатися, – гірко зізнався мені Володимир Васильович під час інтерв’ю. – Регулярні ушкодження зробили свою чорну справу. Після кожної гри доводилося по 3-4 дні відновлюватися. Погано ж виступати я не можу – або демонструю якісний футбол, або не граю взагалі. У футболі головне – рух, а повзати полем я не хотів. Вирішив, що не робитиму з себе клоуна. Тому пішов тренувати молодь, передавати їй ті знання, які акумулював за роки кар’єри".
Після півтора десятка років у київському Динамо він став гравцем Маккабі з Хайфи, але швидко зрозумів, що "не потягне". Безсонову було лише 32. А в 33 розпочав тренерську кар’єру, повернувшись до рідного клубу – у команду дублерів. На календарі – буремний 1991-й.
"На цього хлопчака чекає майбутнє Пеле"
Безсонов – харків’янин. Народився у 1958-му. Його батько працював сталеваром, а на вихідних відвідував матчі Металіста. Сім’я мешкала поруч із легендарним Харківським тракторним заводом (ХТЗ).
"У той час ще не було інтернету та ігрових автоматів – кінець 60-х, як-не-як, – підхоплює Володимир Васильович. – Весь свій вільний час, з ранку до ночі, я ганяв м’яча. А взимку заливав з товаришами ковзанку і грав у хокей. Він мені подобався не менше, ніж футбол.
Але король спорту в Україні процвітав! У Вищій союзній лізі виступало чимало команд, а от хокей дуже поступався популярністю футболу. Це й зумовило мій вибір на користь м’яча, а не шайби. А далі маршрутом двір – ДЮСШ – інтернат – юнацька збірна України – молодіжна збірна СРСР потрапив у київське Динамо, за яке вболівав ще з дитинства".
Це був кінець 1975-го, новачок опинився у команді, яка щойно здобула Кубок кубків і Суперкубок УЄФА. Зверхнього ставлення від титулованих зірок Динамо 17-річний юнак не відчув, бо, за його словами, не дав приводу для цього. "Завжди викладався на 100 відсотків. Майстерності у мене тоді, власне, ще не було, але бажання вистачало сповна", – запевняє Безсонов.
Повноцінним гравцем основи він став у 1977-му, коли повернувся з юнацького чемпіонату світу в Тунісі. Там Володимир чудово зарекомендував себе в… атаці! "Розпочинав я цей чемпіонат на позиції опорного півзахисника, але з обойми команди одночасно випала група гравців атакувального плану, – пригадує "Бєс". – Хтось травмувався, а хтось перебрав жовтих карток. Довелося перекваліфіковуватися на форварда.
Можу собою пишатися – неодноразово вдалося відзначитись забитими м’ячами (збірна СРСР здобула золоті медалі, а Безсонов став найкращим гравцем та бомбардиром турніру, – Футбол 24) . Засвітив своє прізвище на табло стадіону і в фінальному поєдинку. А під час церемонії нагородження президент ФІФА Жоао Авеланж сказав про мене таке: "На цього хлопчака чекає майбутнє Пеле". Так і з’явилося прізвисько Білий Пеле. Хтозна, як склалася б моя кар’єра, якби не було радянської "залізної завіси". Ми не мали свободи руху".
"У тому числі й на футбольному полі? Все ж таки у Динамо ваших голеадорських рис сповна так і не використали!" – зауважую я під час розмови. "Неодноразово доводиться чути, мовляв, Лобановський вбив у Безсонові великого форварда, – відповідає Володимир Васильович. – Ми часто говорили на цю тему з Валерієм Васильовичем і доходили спільного висновку, що я залишуся лише у виграші від універсалізації. Діючи на різних позиціях – від захисту до півзахисту, я здобував перевагу над іншими гравцями, які прикривали тільки свою ділянку".
"Я, наче тінь, ходив по п’ятах Зіко"
Золотий час його кар’єри – з 1980 по 1990 рік. П’ять титулів чемпіона СРСР, чотири Кубки СРСР, Кубок кубків-1986, срібло Євро-1988 і участь у трьох чемпіонатах світу. Плюс – значний період із капітанською пов’язкою Динамо.
"Тягар її не просто великий – він гігантський! – вигукує Безсонов. – Перед Динамо стояли і, певен, будуть стояти тільки найвищі завдання. Хай який це турнір, ціль єдина – перемога. Тож своїм прикладом, феноменальною грою та самовіддачею капітан має "завести" партнерів і разом з ними прямувати до мети. Можливо, здамся нескромним, але мені це вдавалося непогано".
Здобуття Кубка кубків, коли у фіналі був розтрощений мадридський Атлетіко (3:0), практично збіглося у часі з аварією на Чорнобильській АЕС. "Таке не забувається, – зітхає мій співрозмовник. – 27 квітня ми приймали у Києві Спартак і здолали москвичів – 2:0. Після гри Лобановський нам розповів, що на Чорнобильській АЕС сталася пожежа, у якій загинули дві людини. Проте, за його словами, небезпека вже позаду. Ніхто з нас навіть значення цьому не надав.
А в паризькому аеропорту нас зустрічали, наче лунатиків, і дивувалися: "У вас там ядерний вибух, а ви ще живі?" Ми ж тоді й не знали таких страшних слів, як "ліквідація", "радіація". Лише після поєдинку з Атлетіко дізналися правду про Чорнобиль".
На чемпіонат світу-1986 у Мексику "динамівці" вирушили з гірким післясмаком радіації. До речі, Безсонов зіграв на Мундіалях загалом 10 матчів. Окрім Блохіна, ніхто з радянських футболістів не зумів досягнути цієї гросмейстерської позначки. "Який із поєдинків вам найбільше запам’ятався?" – запитую Володимира Васильовича. "Кожен матч був особливим, – дає він універсальну відповідь. – Поєдинок зі збірною Угорщини у 1986-му, коли ми перемогли 6:0, сподобався великою результативністю. На цьому ж чемпіонаті відбувся і найдраматичніший матч. У грі з бельгійцями нас засудив арбітр, тож збірна змушена була пакувати валізи (поразка 3:4 – Футбол 24). Зрештою, судді ніколи не відзначалися лояльністю до радянських футболістів".
Попри все, через два роки СРСР пробився у фінал чемпіонату Європи. Команда Лобановського впевнено виграла боротьбу у своєму квартеті: перемоги над Нідерландами (1:0), Англією (3:1) і нічия з Ірландією (1:1). У півфіналі голи Литовченка і Протасова залишили за бортом Італію (2:0). Проте на вирішальну битву сил не залишилось…
"Потрапивши у фінал, ми вже здійснили подвиг, – переконаний Безсонов. – Двічі обіграти Голландію упродовж одного турніру майже неможливо. Свій ліміт ми вичерпали, коли завдали "помаранчевим" поразки у групі. Перед фіналом голландці перебудувалися, нам було дуже непросто їм протистояти. А такий гол, який ван Бастен провів у ворота Дасаєва, трапляється раз на століття".
Не ван Бастеном єдиним! "Пригадую, у 1980 році збірна Союзу помірялася силами у товариському поєдинку з бразильцями, – розповідає наш герой. – Матч відбувся в рамках святкування 50-річного ювілею легендарної арени Маракана. Я, наче тінь, ходив по п’ятах Зіко і все-таки ледве давав собі раду. Марадона також не подарунок… Розумієте, однакових форвардів не буває, тому доводилося на кожного налаштовуватися по-іншому. Я робив усе, аби й вони на мене зважали".
Людина слова
А ось тренерська кар’єра Безсонова не була настільки яскравою – навіть наполовину. Фактично, найбільше він запам’ятався роботою у київському ЦСКА 90-х. Тоді ще молодому наставнику вдалося вивести "армійців" у фінал Кубка України 97/98, де вони поступилися Динамо (1:2), але отримали право зіграти у Кубку європейських кубків. У першому раунді пройшли ірландський Корк Сіті (1:2, 2:0), у другому раунді вилетіли від московського Локомотива (0:2, 1:3).
"У мене були дуже хороші вчителі – Лобановський, Бєсков, Симонян, Ахалкаці, – перелічував Володимир Васильович у розмові зі мною, датованій березнем 2008-го, коли він очолював вищоліговий ФК Харків. – Кожен з них сповідував власну футбольну та життєву філософію. У них я перейняв чимало знань. Проте треба тепер зуміти втілити їх у своїй діяльності. Хоч би в якій команді я працював – всюди почуваюся вельми комфортно. Головне – любити свою справу і розумно до неї підходити".
Той сезон харківський клуб закінчив 14-м, на відстані одного очка від вильоту у Першу лігу. Безсонов пішов у відставку, а через два місяці зайняв посаду спортивного директора Дніпра. У серпні, після передчасного вильоту дніпрян із Кубка УЄФА, очолив команду замість Олега Протасова. Результати, м’яко кажучи, не покращилися. У вересні 2010-го Володимир Васильович став безробітним. Дніпро – його лебедина пісня.
Незабаром виповниться 10 років, як Безсонов припинив тренувати. Вочевидь, причина полягає у його вродженому перфекціонізмі. "Погано виступати я не можу – або демонструю якісний футбол, або не граю взагалі". Білий Пеле – людина слова.