Герой дня: як у 40+ дебютувати на Кубку світу і шокувати чемпіонів Європи – грав з українцем, плакав за мамою

Возінья

Вік: 40 років

Амплуа: голкіпер

Клуб: Шавеш

Transfermarkt: 50 тисяч євро

Статистика у збірній Кабо-Верде: 89 матчів, 81 пропущений гол

Возіньяманія несеться планетою. Після сенсаційної нічиєї зі збірною Іспанії голкіпера Кабо-Верде визнали найкращим гравцем матчу. Впевнена гра Возіньї та сім його сейвів вселили натхнення в усю команду, якій пророкували розгром від чемпіонів Європи ледь не 0:10. Ветеран поплакав ("з журбою радість обнялась"), посвяткував історичне досягнення островів Зеленого мису, а тоді прийшов на післяматчевий флеш. На той момент кількість підписників його Instagram вже зросла з 50 тисяч до майже двох мільйонів! "Це просто якесь божевілля", – отетерів він. Сьогодні там шість мільйонів. До вечора можуть набігти всі десять.

На обличчі воротаря, який розміняв п’ятий десяток, написане все його непросте життя. Жозімар Жозе Евора Діаш (Возінья – це лише прізвисько) ніколи не хапав зірок із неба. Йому не світили софіти величних Олд Траффорд чи Сантьяго Бернабеу. Жоден із топ-клубів не розглядав його бодай на роль запасного. Возінья пройшов слабенькі чемпіонати Кабо-Верде, Анголи, Молдови (Зімбру) та Словаччини (Тренчин).

"За весь останній рік у Тренчині він мав приблизно стільки ж роботи, як сьогодні за гру", – написав вчора Тарас Бондаренко, наш захисник, який ділив із кабовердійцем роздягальню.

Тарас Бондаренко і Возінья виходять на матч Тренчина

Піком клубної кар’єри Возіньї став один сезон у португальському Жил Вісенте, після якого голкіпера купив АЕЛ із Лімасола. На Кіпрі він спробував себе навіть у єврокубках. До ЛЧ не дотягнув – грав у ЛЄ та ЛК. Останні два сезони провів у клубі Шавеш – середняку другого дивізіону Португалії.

"Про футбол я мріяв з дитинства, – каже Возінья. – Але де б у світі ви не були, досить складно стати професіоналом. Особливо, коли ви живете в Африці, та ще й на острові".

Архіпелаг Кабо-Верде лежить в Атлантичному океані, на відстані 600 кілометрів від західного узбережжя Африки. Рідний острів голкіпера має назву Сан-Вісенте і посідає друге місце в країні за кількістю населення. Тут босоногий малий ганяв м’яч з раннього дитинства, адже його батько був великим шанувальним футболу. Свого сина назвав Жозімаром не просто так, а на честь захисника збірної Бразилії, який засвітився на ЧС-1986.

Проте досить швидко за хлопчаком закріпилося вже знайоме нам прізвисько. Справа в тому, що його виховували дідусь та бабуся, батьків же вдома майже ніколи не було. Мати важко працювала, а тато служив у війську. Коли малий Жозімар програвав у футбольних баталіях або ж йому перепадало від старших хлопців – він біг додому, щоб поскаржитись. "Возінья! Возінья!" – кричали йому навздогін і заливалися сміхом. Vozinha – це "бабуся" в перекладі з португальської.

"Ніхто в Кабо-Верде не знав мене як Жозімара, але мені тоді не подобалося моє прізвисько, воно зводило мене з розуму, – зізнався голкіпер в одному з інтерв’ю. – Просто коли я приїхав до ангольського Прогресо, там був ще один воротар з іменем Жозімар. Тож я сказав собі, що не збираюся писати "Жозімар II" на своїй футболці. А оскільки всі в Кабо-Верде знали мене як Возінью, я обрав саме такий варіант".

Хто б ризикнув поставити тоді бодай долар, що цей ноунейм стане зіркою Кубка світу? Та ще й у віці, до якого в статусі професіонала доживають одиниці. Возінья – ідеальна ілюстрація біблійної фрази "Господні шляхи несповідимі". Він і сам це розуміє: "Така нагорода за весь мій пройдений шлях". Лише одне його засмучує до гіркоти у голосі і сліз.

"Я плакав після Іспанії, бо в дитинстві виріс з бабусею та дідусем, і вони не могли бути присутніми – померли кілька років тому. Моя мати також не змогла бути тут через проблеми з візою та гроші, які нам довелося б за це заплатити. Ми не встигли…"