"Більшість наших дівчат закохувались в Сашу". Яким школярем був Олександр Зінченко
Інтерв’ю "Футбол 24" із однокласниками Олександра Зінченка – чемпіона Англії у складі Манчестер Сіті, який зіграє у фіналі Ліги чемпіонів 2020/21.
Микола Дмитрук, Олександр Зінченко, Анастасія Можаровська
Як ви можете описати Олександра Зінченка? Універсальний гравець, жартівник, чемпіон Англії. Традиційний набір фраз, чи не так?
"Футбол 24" розшукав людей, які знають українського легіонера ще з дитинства, тож можуть розповісти про нього значно цікавіше. Знайомтеся – Анастасія Можаровська, екс-журналіст 24tv.ua; Микола Дмитрук, студент-заочник, який займається трейдингом, а в недалекому минулому грав у футбол за команду 6-ї ліги Польщі. Усі вони навчалися із Зінченком в одному класі Радомишльської загальноосвітньої школи №3.
"Одного разу розбив м’ячем люстру"
Настя: Дебютне враження від Саші – він був дуже розумний. Пригадую, у першому класі ми проходили техніку читання і Зінченко завжди опинявся серед найкращих. Напевно, не розкрию великої таємниці, якщо скажу, що більшість наших дівчат були закоханими в Сашу. Мені він також дуже подобався – блакитноокий, красивий, розумний. На перших партах його не пам’ятаю. Він зазвичай сидів десь посередині ряду.
Микола: А в мене – ніяких особливих спогадів. У першому класі не надаєш великого значення однокласникам, бо ще нікого не знаєш. Саша, звісно ж, був відмінником. Встигав у всьому. Як і всі хлопці, надзвичайно любив фізкультуру. У нас був дуже спортивний клас.
Настя: Він дуже добре знав математику. Наша вчителька влаштовувала спеціальні вікторини. Ми виконували завдання, і три учні, які першими здали зошити, мали шанс на високу оцінку. Перший зошит – 12 балів, другий – 11, третій – 10. Пригадую, у мене була остання можливість заробити 10 балів і я бігла наввипередки із Сашею до вчительського стола. Звісно, що він виграв!
Я була у відчаї, дуже довго на нього ображалася (Усміхається). Чи лупцювала я Зінченка? Я його не била. Але у нашому класі справді були бойові дівчата, ми тримали хлопців у страху. Інколи дитячі сутички доходили до вирваного волосся. Але не в Саші – його не зачіпали.
Вчителі до нього також дуже позитивно ставилися. Не можу сказати, що він був їхнім улюбленцем. Ніхто йому не казав: "О, ти такий класний. Давай ми тобі піднімемо бали на халяву". Але й не занижували їх. Усе було справедливо.
Зінченко не прогулював уроків. Він встигав і навчатися, і займатися футболом. Саша відвідував футбольну секцію, яка функціонувала неподалік школи. Дуже швидко бігав і здавав фізкультурні нормативи на відмінно. З м’ячем не розлучався. Вже не пригадаю, хто це розповідав – Саша чи його мама, але знаю, що він одного разу м’ячем розбив удома люстру.
Микола: Про конкретні випадки не розкажу, але Зінченко завжди вигадував щось цікаве та нестандартне. Був справжнім заводилою у класі.
Влаштуй незабутній перегляд Ліги Чемпіонів разом із футбольним боксом від Pepsi та Lay's. Спостерігай за грою топових команд, попиваючи смачний напій та насолоджуючись улюбленими чипсами. Футбол смакує краще з Pepsi та Lay’s!
Настя: Якихось неймовірних розіграшів я не пригадаю. Але звісно, що в будь-якому класі є свої приколи. Ми жартували один над одним – на ці жарти не прийнято було ображатися. Сашко мав гарне почуття гумору.
Розкажу одну історію із 5-го класу. Ми із ним сперечалися через щось і я така йому кажу: "Саша, поглянь, які у тебе руки волохаті". Він парирував шедевральною фразою: "Та я ж мужик. Ти на свої подивись – ти ж дівчина" (Сміється).
"Поглянь, на полі – однокласник Насті"
Настя: Шкільна любов? Я не знаю, хто у Зінченка був першим захопленням. Але загалом у класі панували такі серйозні інтриги. У нас навчалася дуже красива дівчинка. Вона проявляла симпатію до Саші, але я не думаю, що він був у неї закоханий, як і вона в нього. Просто собі дитяча симпатія. Зрештою, багато хто з дівчат проявляв до Зінченка схожі емоції – він користувався популярністю. З рук у руки передавали анкети. От чесно не пам'ятаю, чи Саша заповнював мою анкету, але здається, що так. Якби я її зараз розшукала – там було б із чого посміятися.
Саша не хуліганив – він був чемним хлопчиком. Та й взагалі у нашому класі не було явних бешкетників. Якщо виникали якісь певні історії, то Саша зазвичай тримався від них осторонь і спостерігав.
Які у нас були інтереси? Ми обговорювали серіал "Всі жінки – відьми". Це справжній шедевр! Ну а з хлопцями про що можна було поговорити? Тільки про якісь футбольні матчі, спорт. Але це ж усе було так несерйозно – на рівні 3-4 класу (Сміється). На перервах грали у "Вожатого" – дві шеренги навпроти. Учасник однієї команди розбігається і намагається розірвати руки гравців суперника. Пам'ятаєш? У "Козаків-розбійників" грали, у "Піонербол".
Після 5 класу наші шляхи розійшлися. Саша поїхав грати у футбол на серйознішому рівні – в Одеську область. Я також виїхала з Радомишля. До останнього моменту перед розлукою ми товаришували – перебували із Сашею у спільній компанії. Запрошували один одного на Дні народження.
Микола: Ми із Сашею не були великими друзями. Просто однокласники, між якими панували хороші відносини. Це зараз Зінченко – Зіна. Ми ж його називали "Зіня".
Настя: Потім я завжди вітала його зі святами у "ВКонтакте" – тоді це ще не заборонялося робити. Якось так розговорилися з ним – це був 2014-й, коли ми всі поступили після школи. Запитувала його: "Саша, які в тебе плани на майбутнє?" Він відповів, що хотів би стати відомим тренером. І те саме запитав мене. Я сказала, що хочу бути відомою журналісткою і запропонувала: "Можливо, якось візьму у тебе інтерв'ю, як у відомого тренера?" Саша засміявся: "Спочатку візьмеш інтерв'ю, як у відомого футболіста". З того часу я мрію про нашу розмову на диктофон і готуюся до неї.
Про що б хотіла його запитати? Багато про що. Як це все розпочиналося у нього; звідки така любов до футболу; коли він зрозумів, що стане футболістом, а не економістом чи програмістом. А ще б поцікавилась, чому він так рідко приїжджає в Україну. (Після паузи) Востаннє йому писала після того, як ПСВ взяв його в оренду. Але Саша мені так і не відповів – здається, навіть не побачив мого повідомлення.
Микола: Ми підтримуємо зв'язок досі, хоча спілкуємося вкрай рідко. Я намагаюся не турбувати Сашка, бо чудово розумію, що у нього небагато вільного часу. Попри виступи за Ман Сіті і збірну України, Зінченко не зазвіздився. Усім по змозі намагається приділити час.
Востаннє ми бачилися 9 жовтня 2016 року у Кракові. Я не зміг купити квиток у касі, бо все розкупили онлайн. Що робити? Написав Зінченку і ми домовилися зустрітись у готелі, де зупинилася наша збірна. Він вийшов, ми поспілкувалися – згадали про школу, обговорили хто, де і що. Саша розповів про свій перехід у Ман Сіті, поділився враженнями від Гвардіоли. Наприкінці дав мені тікет, тож наступного дня я переглянув матч проти Косово із трибуни.
Стежу за його виступами постійно. Шкода, що Саша здебільшого залишається у запасі. У нього є величезний потенціал. Потрібно більше практики в офіційних матчах.
Настя: Не можу сказати, що я дивлюся кожен матч за участю Зінченка. Але намагаюся при першій же нагоді переглянути і повболівати за свого знаменитого однокласника. Пригадую, матч Україна – Німеччина на Євро-2016 я дивилася у гостях свого коханого. І от мій хлопець каже своєму батькові: "Поглянь, на полі – однокласник Насті". У той момент я відчувала таку гордість! Дуже рада, що Зінченку вдалося так влаштувати своє життя і він має можливість займатися тим, що йому до вподоби.
Якою є перша реакція людей на те, що я – однокласниця Зінченка? Спершу вони не вірять. Потім заперечують. Зрештою – приймають цю реальність. "А як це так? А до якого класу? А який він?" Усі – дуже здивовані. Таке враження, що я маю стосунок до чогось надприродного.
Микола: Усі мені кажуть: "Чувак, це круто!" Я пишаюся тим, що мій однокласник із маленького невідомого містечка не просто став професіональним футболістом, а й зумів піднятися на такий високий рівень.
*Матеріал вперше опублікований 20 квітня 2018 року.
