Любомир Кузьмяк поспілкувався для "Футбол 24" із хорватським легіонером "Карпат" початку тисячоліття Єрко Мікулічем. Друга частина відвертого інтерв'ю.
Срна, серби, війна
– Ви слідкуєте за тим, що відбувається на сході України?
– Спочатку я уважно моніторив ситуацію, але зараз достеменно не можу сказати, що там у вас. Знаю, що чемпіонат України скоротився до 12 команд. Чув, що деякі команди зі сходу взагалі виступають у російській лізі...
– Ваш товариш Томіслав Рогіч на прізвисько "Тумба" працював у тренерському штабі Мірчі Луческу в "Шахтарі". Він не розповідав вам про ситуацію на Донбасі?
– Ми розмовляли лише про постійні переїзди. Рогіч казав, що "Шахтар" грає у Львові, живе в Києві і постійні подорожі виснажують. Я не багато розпитував його про ситуацію на сході. У "Шахтарі", до речі, працював ще один хорват, який зараз є одним з керівників медичного штабу в "Монако".
– Найвідомішого хорвата "Шахтаря" ви знали ще тоді, коли він був перспективним хлопцем з "Хайдука". Однак схвальні відгуки на його адресу від вас лунали вже тоді. Бачили, що з часом Даріо Срна стане легендою?
– Ми грали один проти одного у Хорватії. Спочатку я поїхав до Львова, а буквально через шість місяців Даріо вирушив у Донецьк. Вже в українській лізі ми зустрічалися на полі знову. Срна – хороший хлопець. У нього було непросте дитинство, але він зробив себе сам. Срна дуже працьовитий і я щиро радий за нього. Я чув, що він встановив безліч рекордів у "Шахтарі".
– Україна переживає непростий час через російську агресію. Ваша рідна Хорватія добре знає, що таке війна з сусідом. Ваш рідний Задар був у епіцентрі воєнних дій. Війна суттєво змінила ваше життя?
– Війна стала частиною мене. Мені було 14, коли все почалося. Моє місто чотири роки перебувало у вогні і постраждало від тисяч гранат. Я ніколи цього не забуду. Я не міг нормально вчитися у школі, займатися футболом... Думаю, я втратив чотири роки свого життя. Можливо, ця ситуація зробила мене сильнішим у майбутньому.
– Битва за Задар – один з фрагментів Балканської війни. Ваша сім’я не залишала рідне місто навіть у найгарячіші моменти протистояння?
– Ми весь час були у Задарі. Я був занадто молодим і не міг воювати. Зате два старші брати пройшли війну. У той час у нас не було нічого: ні води, ні електрики, ні нормальної їжі.
– Росія принесла на наші землі війну. Ставлення українців до ситуації на сході є зрозумілим. Ви, як хорват, відчуваєте щось особливе до сербів?
– Раніше, коли війна розпочалася, кожен хорват ненавидів серба. Ми мали багато друзів по ту сторону барикад. З початком війни нормальні відносини припинилися. Згодом, коли війна закінчилася, я почав розрізняти – де добра людина, а де погана. Не обов’язково заглядати у паспорт. Наприклад, у Львові я грав з чудовими сербами. Івіца Янічевіч і Душан Сіміч були класними хлопцями. Я знав багато хороших представників цієї національності. І все одно не всі хорвати добре ставляться до сербів. Вважаю, що потрібно зробити висновки, забути все це і рухатися далі.
– У середині 90-их, коли війна завершилася, ви потрапляєте до армії, де паралельно граєте за "Дінару" з Кніна. Пройшли казарми і принади армійського життя?
– Армія була справжньою – чотири місяці я провів у військовій частині, пройшов воєнну підготовку. Далі я отримав можливість грати у футбол за "Дінару", але це не позбавило мене армійського порядку – я повертався у розташування військової частини і спав там. На тренування і матчі вирушав з командою. Фактично я провів у армії 10 місяців. Ніхто не знав, чи війна продовжиться і ми мали бути готовими до нового протистояння.
– У НК "Задар" ви працювали з Іваном Каталінічем, який згодом очолив запорізький "Металург". Про його тренерські здібності сказано багато, але в Україні в хорватського фахівця кар’єра не склалася.
– Про Івана можу сказати лише позитивні слова. Я повернувся з армії і продовжував виступи в "Задарі". Каталініч запросив мене з дублю, дав мені шанс пограти на високому рівні. З цим тренером НК "Задар" досягнув найбільшого успіху в історії. Ми обігрували загребське "Динамо", "Хайдук" і стали шостими в Хорватії. Каталініч також писав історію "Хайдука".
– Команда зі Спліта у 90-их гриміла на всю Європу.
– То був найкращий сезон в історії, коли "Хайдук" тренував Каталініч. Вони вийшли до чвертьфіналу Ліги чемпіонів і вдома виграли все, що можна.
– У "Задарі" ви добре розпочали і мали хороші перспективи. Кажуть, вас хотіли бачити у своїх лавах "Хайдук" і "Рієка". Чому зважилися на перехід в "Карпати"?
– Протягом всього свого життя я хотів спробувати щось нове – поїхати за кордон, побачити щось цікаве, спробувати себе на новому рівні. Україна стала для мене випробуванням і я чекав на серйозний виклик. На місяць ми вирушили на збори до Туреччини, де я добре себе зарекомендував. Забив двічі у двох матчах!
– Непогано, як для захисника.
– Після одного з матчів у роздягальню зайшов почесний президент "Карпат" Димінський. Він потис мені руку і похвалив мене. Дуже скоро я підписав з клубом повноцінний контракт.
"GreenLions", Голац, дзвінок Агахові
– Легіонери часто змінюють команди, однак у вашому житті фактично були лише "Задар" і "Карпати". Більше того, у Львові за короткий проміжок часу ви стали улюбленцем місцевої публіки. Яким чином у вас склалися хороші відносини з львівськими фанатами?
– Почну з того, що я добре ладнав з усіма в клубі. Суть мого контракту була такою – граю, наприклад, у всіх чотирьох матчах місяця – отримую 100 відсотків платні. Якщо у трьох – 75 відсотків і так далі. У нас були чіткі відносини. Щодо фанатів, то я любив з ними спілкуватися і мені була близька їхня культура і філософія. Я дуже любив гуляти вулицями Львова і зустрічати вболівальників. Вони неймовірні! Одного разу я стояв на балконі, а фанати, які проходили повз почали співати: "Єрко Мікуліч" (Єрко емоційно і щиро проспівує клич фанатів – Л.К.) Моя дівчина, яка тепер стала моєю дружиною, прибігла до мене зі здивованими очима: "Що таке? Що сталося?" Я дуже любив цих людей. "GreenLions" – це частина мене.
– Любов до "Карпат" у вас не минула з роками. Коли команда грала у єврокубках ви зважилися на незвичний крок. Через 6 років після переїзду зі Львова зареєструвалися на карпатівському форумі і вирішили написати фанатам...
– Так, було таке... Я просто згадав ці відчуття. Не знаю, як пояснити – мені просто хотілося поділитися тим, що я відчуваю. Лише на мить хотів знову відчути цей дух і пережити ті емоції.
– Гравцем "Карпат" ви стали завдяки Івану Голацу. Він зараз визнає – з вашим трансфером відгадав і задоволений тим, як ви влилися у команду.
– Голац сильно допоміг мені. В "Карпати" він приніс англійський дух. Він багато років виступав на Туманному Альбіоні, потім тренував там, тому знав усі його особливості. В Хорватії я грав на позиції ліберо. У Львові тренер побудував іншу захисну модель – ми грали в лінію і я виконував функції центрального захисника. Голац – жорсткий і розумний тренер, у якого я навчився багатьох речей. Шкода, що після спільної роботи в Україні ми більше не підтримували відносин.
– В Шотландії, де Голац тренував "Данді Юнайтед", відзначали, що сербський наставник практикує незвичну методику тренування. Місцева преса сернйозно писала – Голац запрошував футболістів у парк, де вони тренувалися в невимушеній атмосфері і "нюхали квіти". Сам тренер визнає, що в Україні варто було впроваджувати жорсткіші методи.
– Спочатку Іван проявив себе, як жорсткий наставник. Загалом у колективі його поважали і він показував хороші результати. Прикро, що у наступному сезоні розпочалися поразки і Голац покинув Львів. Вважаю, що він пішов з "Карпат" зарано, так і не зумів проявити себе з найкращого боку. Це не все, на що він був здатен.
На фото: Іван Голац (праворуч)
– Читав, що у Львові ви полюбляли користуватися громадським транспортом.
– О так, "маршрутка" (Єрко без акценту промовляє це слово і посміхається – Л.К.) Також я познайомився з одним хлопцем, якого звали Юрою. Він часто возив мене по місту. Хоча мені і у маршрутках було непогано – я хотів дізнатися, як виглядає таке життя зсередини.
– Ще одна дивина – харчування. Якось ви обмовилися: "У Львові я їв фастфуд з ранку до ночі".
– Коли я тільки-но приїхав, то не знав, де можна нормально поїсти, спробувати смачну українську кухню. Реально протягом двох тижнів я харчувався лише у "McDonalds". Це не здорово, непрофесійно, але так було... Потім я скуштував нормальну українську їжу. Мені подобалися ваші супи, м’ясо...
– Ви бачили багато міст у своєму житті. Які спогади про Львів?
– Львів – особливе місто для мене. Люблю ці красиві і старовинні будівлі, невеличкі пагорби, всіх людей на вулицях. Це дуже особливе місто. Через роботу постійно відкладаю відвідини України. З того часу, як залишив "Карпати", так і не приїжджав у місто своєї молодості. Одного дня я візьму свою дружину і доньку до Львова. Покажу дитині, де я грав, де жив, а ще ми обов’язково підемо у парк.
– Які спогади у вас залишилися від спілкування з Петром Димінським?
– Президент – хороша людина. Особливо це проявляється у спілкуванні з ним. Ті, хто добре його знають, підтвердять мої слова. У мене є історія, яка добре характеризує Димінського. Я отримав серйозну травму, про яку розповідав, а мій контракт з "Карпатами" наближався до завершення. Президент сказав: "Давай продовжимо угоду". При тому, що я був травмованим! Він знав про це, але не хотів залишати у біді. Клуб готовий був лікувати мене і чекати.
– Проте ви не погодилися...
– Я збожеволів – вирішив піти з "Карпат" і повернутися в Хорватію. Подякував і сказав, що їду на операцію додому. То була величезна помилка, про яку я дуже шкодую.
– Іван Голац зізнався, що Сергій Ковальчук – один з найкращих гравців, з яким він коли-небудь працював. Сербський фахівець порівняв його з Джорджем Бестом.
– Він справді був кращим у тодішніх "Карпатах". Ще додав би сюди Йовічевіча. Ці двоє реально показували футбол високого рівня. Не здивований, що Сергія запросили у "Спартак" і він не один сезон провів там на хорошому рівні. Я такої техніки, як у Ковальчука ніколи не бачив. Ми здавали тест Купера – я мав найкращі результати у кар’єрі саме в "Карпатах". Пробігав 3400 метрів за 12 хвилин. Але Сергій навіть мене обігнав – 3700 пробіг. Нереальна швидкість, сила і техніка. Величезний потенціал був у Олексія Сучкова – він міг досягти більшого. Відзначив би також Ярослава Хому. А також Юру...
– Беня?
– Так, він був асистентом у Йовічевіча.
– Харизми тим "Карпатам" додавав Мацей Налєпа...
– Шалений голкіпер (сміється – Л.К.) У нас він був відповідальним за жарти і розваги. Якщо лунав сміх, то у центрі цих подій обов’язково був поляк. Крім того, він був чудовим воротарем.
– Найбільший авторитет мав Сергій Мізін?
– Разом з Ігорем Лучкевичем. Це два боси. Якщо вони щось кажуть, то ти повинен слухати.
– Після Голаца команду прийняв Мирон Маркевич. Не те, щоб він вас не бачив у складі, але переважно ви з’являлися на заміну...
– Новий тренер запросив кількох виконавців, а мене посадив на лавку. Я був злим, адже добре тренувався. Мені подобався підхід Маркевича до футболу – ми багато вчилися, багато аналізували, вивчали опонентів. З часом Маркевич продемонстрував, що є хорошим тренером. Вихід до фіналу Ліги Європи з "Дніпром" чого вартує.
– Свою останню гру у футболці "Карпат" ви провели проти"Шахтаря". Що сталося у тому жахливому епізоді, коли Разван Рац травмував вас?
– Я вперше вийшов у старті. Дуже хотів виправдати довіру Маркевича, у мене було багато бажання. В одному з епізодів я підкотився під Джуліуса Агахову і нігерієць зазнав травми. Згодом Срна сказав мені, що в Агахови діагностували перелом. Жодного умислу і бути не могло. Однак Рац чекав, коли м’яч опиниться у мене і травмував вже мене.
– Вважаєте, що то була помста румуна?
– Можливо, але я не впевнений. Він взагалі не грав у м’яч, а просто врізався в ногу. Після гри я зателефонував Агахові і попросив пробачення, пояснив, що не мав на меті грати грубо.
– З Разваном після цього випадку не спілкувалися?
– Він ніколи мені не дзвонив. Рац і Агахова повернулися на поле, а я з великими труднощами закінчив кар’єру і більше ніколи не грав.