В рамках матчу-відповіді плей-офф кваліфікації Ліги Європи луганська Зоря знову пропустила від Рапіда три м'ячі, зазнавши поразки (2:3) й безславно вилетівши у Лігу конференцій.
Після розгромної поразки у Відні з рахунком 0:3 та трьох пропущених голів у чемпіонаті від Маріуполя мало хто вірив у можливість камбеку Зорі. Втім, якість гри у першій зустрічі з Рапідом підтримувала вогонь надії – луганці виглядали набагато сильніше й створили вагон гострих моментів, в той час як австрійці забивали лишень після "ляпів" у обороні "мужиків". Здавалося, що треба просто зібратись і вколотити швидкий гол, а далі підопічні Віктора Скрипника візьмуть своє на класі.
Перед домашньою зустріччю з Рапідом тренерський штаб Зорі провів серйозні кадрові перестановки. Шахаб після результативного поєдинку з Маріуполем залишився на лавці запасних, а пару основних форвардів склали Гладкий та Сайядманеш – Олександр теж виділявся на вихідних, але Аллах'яр в останніх двох матчах продемонстрував шалене марнотратство. На позиції правого фулбека замість Фаворова несподівано з'явився Хомченовський, а в центрі оборони Імерекова замінив Цвек.
Від Зорі очікувався агресивний старт матчу. Вболівальники вимагали високий темп і швидкий гол, однак всі ці прохання виконав Рапід. Віденці нічого не дозволили господарям у перші 9 хвилин, а вже на 10-й вони відкрили рахунок, у кілька передач розірвавши середню й задню лінію "мужиків". Атака завершилась розрізним пасом за спину Вернидубу – Грюлль легко втік від Віталія й розстріляв ближню дев'ятку метрів з восьми. 0:1.
Підопічні Віктора Скрипника на 12-й хвилині огризнулись щільним пострілом Булеци з лінії штрафного, однак м'яч не вдалося спрямувати під стійку. Гартль парирував його удар, а Рапід на 15-й покарав Зорю другим голом – це Граймль розстріляв ворота з центру карного майданчика, зачепившись за відскок після кутового. 0:2. За сумою двох матчів австрійці вели вже з рахунком 0:5.
Після створення такого величезного гандикапу гості прогнозовано відійшли на власну половину, дозволивши Зорі тримати м'яч. "Мужики" спробували цим скористатись, влаштувавши обстріл воріт Гартля в середині першого тайму – луганці били і після кутових, і після кросів, і з дистанції. Всього у господарів пройшло 6 пострілів, однак лишень один з них дійсно міг завершитись голом (Гладкий метрів з чотирьох невдало замкнув навіс Жунінью). Здебільшого, підопічні Віктора Скрипника легенько котили м'яч в руки голкіперу або ж лупили з-за меж штрафного по горобцях.
Рапід же цілком і розгром міг влаштувати, огризнувшись на 27-й хвилині контратакою з прострілом на ближню стійку. Любічіч замикав у дотик, але Шевченко виручив Зорю. Це був останній момент австрійців у першому таймі, а от Зоря продовжувала лізти вперед, марнуючи один підхід до воріт за іншим. Втім, на 41-й хвилині доля змилувалась над підопічними Віктора Скрипника, дозволивши відквитати бодай один гол. Його забив Гладкий, який замкнув класну подачу Булеци з кутового – арбітри зарахували взяття воріт, хоча там була серйозна підозра на офсайд. 1:2! До камбеку залишалось ще чотири м'ячі.
У другому таймі Зорі одразу ж не пощастило. Ні, вона не пропустила третій гол, але вже на 47-й хвилині команда залишилась без Шевченка – Микита оступився на рівному місці й одразу попросив заміну. На поле вийшов Мацапура, у якого, в принципі, до середини тайму роботи не було. Рапід продовжував виманювати господарів на свою половину, а ті продовжували марнувати свої рідкісні моменти.
На 53-й хвилині Хомченовський отримав передачу на правий край штрафного й з близької відстані пробив над поперечкою, а на 60-й дальній удар Кочергіна рикошетом пролетів у метрі від дальнього кута. Більшого за 20 хвилин другого тайму Зоря створити не змогла. Віктор Скрипник намагався освіжити гру, кинувши у бій Шахаба та Кабаєва, однак вже на 68-й хвилині Рапід покарав луганців третім голом – гості розкатали контратаку 2-в-2 з виходом Фунтаса віч-на-віч та передачею під удар в порожні ворота. Кара не схибив. 1:3.
Після такого приниження про якийсь камбек мова вже не йшла. Зоря, однак, спробувала зробити рахунок менш ганебним, навіть забивши красивий гол на 75-й хвилині – це Хомченовський зачепився за відскок на правому краю штрафного й ефектно закрутив м'яч у дальній кут. Втім, взяття воріт скасували через невеличкий офсайд. Ще через три хвилини господарі могли виконати щось схоже на третій гол Рапіда, однак Сайядманеш у вирішальний момент прострілив у спину Громову, а Артем, прийнявши пас, пробив у захисника. На 80-й іранець сам увірвався на правий край карного майданчика й пробив у ближній кут, але Гартль парирував.
На 87-й хвилині Зоря таки була винагороджена за активність, заробивши пенальті за накладку проти Шахаба. Сам же постраждалий його і реалізував – 2:3. Ще за дві хвилини господарі заробили другий пенальті (цього разу за гандбол) – і знову "11-метровий" пішов виконувати Шахаб. Іранець вистрілив у той же самий кут (правий нижній), але Гартль впевнено парирував.
Арбітр компенсував до основного часу аж шість хвилин, але луганці за цей період змогли лишень розбити ніс Шустеру й заробити кілька стандартів – після одного з них пройшов удар метрів з восьми кудись у небо. Зрештою, фінальний свисток припинив муки Зорі, зафіксувавши поразку (2:3). За сумою двох матчів підопічні Віктора Скрипника програли з рахунком 2:6, вилетівши у груповий етап Ліги конференцій.
Зоря вперлась у межу розвитку
Після вильоту від Рапіда з рахунком 2:6 за сумою двох матчів існує велика спокуса познущатись над прізвиськом "мужики", яке прилипло до Зорі ще з часів Юрія Вернидуба. Це слово характеризувало саме його команду, але після знаменитого матчу Зорі проти Десни в битві за срібло про такий "титул" варто було б забути – втім, луганців продовжують так іменувати за інерцією. Особливо після успішних результатів.
Втім, між мужиками Вернидуба й мужиками Скрипника полягає одна фундаментальна різниця. У випадку з проектом Юрія Миколайовича це слово висвітлювало бійцівський характер, а от у випадку з колективом Віктора Миколайовича поняття "мужики" краще підходить для опису кадрового становища. У складі Зорі дійсно багато мужиків – одразу сім футболістів із основної обойми мають вік від 28 до 33 років, причому шістьом вже виповнилось 30. Сюди ж можна додати 26-річних Шахаба і Цвека, які вже сформувались і які навряд чи зроблять левел-ап до рівня бодай гранда УПЛ.
Будь-якій команді необхідна група досвідчених виконавців, але у випадку із Зорею вона настільки велика, що загальний рівень починає просідати. Якщо до 28 років футболіст зумів дорости лишень до середняка УПЛ, то у 30 він навряд чи він стане лідером умовного Ференцвароша. Нинішній кістяк луганського колективу становлять гравці, які не розкрились за кордоном або у сильніших клубах, або й зовсім не спробували себе на вищому рівні. Більшість талантів, які хотіли й могли розвиватись, вже давно покинули клуб.
В цьому криється головна проблема українських середняків. Їхні лідери бігають по клубах одного й того ж рівня, здебільшого підписуючи контракт у якості вільного агента. Абсолютно не здивуюсь, якщо Денис Фаворов після Десни та Зорі опиниться у Ворсклі, а дограє в Колосі. Наявність певного рівня у таких виконавців дозволяє добиватись успіхів в УПЛ, але при виході на європейську арену все завершується пшиком – навіть карлики б'ють "наших" у кваліфікаціях, не кажучи вже про команди рівня Рапіда.
Зоря згоріла віденцям не через проблеми з характером. Не буває команд, які виходять в єврокубки й не бажають перемогти – просто Рапід виявився ще більш злим і зібраним. Австрійці агресивно пресингували, активно накривали на прийомі й намагалися швидко рухатись у кожному епізоді, тому що вони звикли боротись за своє місце під сонцем. Якщо сьогодні ти не добіжиш, то завтра замість тебе добіжить конкурент, а потенційні роботодавці викреслять тебе із списку трансферних цілей. А Рапід, між іншим – топовий колектив, з якого ніхто не бажає вилітати і у якого великі шанси продати лідера кудись у Німеччину.
Футболістам Рапіда є що доводити керівництву, вболівальникам і самим собі. Це вони – "мужики" у інтерпретації Юрія Вернидуба. Це вони при доволі посередньому складі здобувають результат проти рівних суперників і не тільки. Це їх цілеспрямовано шукали скаути, порівнюючи зі схожими виконавцями й ведучи боротьбу проти клубів-конкурентів.
А що втрачає футболіст Зорі? Абсолютно нічого. Не піде в Зорі – піде у Ворсклі. Не піде у Ворсклі – Колос чи Десна запропонують непоганий контракт, та ще й у єврокубках дозволять пограти. В найгіршому випадку, вони знайдуть якогось середнячка у Білорусі чи Казахстані. За тим же принципом живуть і наші клуби, підписуючи дешевих футболістів з певним рівнем, не намагаючись знайти щось цікавіше.
Це не означає, що футболісти Зорі у поєдинку з Рапідом не старалися чи не бажали добігти. Це говорить лишень про те, що луганці вперлись у стелю розвитку – як індивідуального, так і клубного. Ти можеш віддати всі сили на полі, але без духу конкуренції в команді й без прогресу в своїй грі за останні кілька років не вдасться перемогти навіть посередніх австрійців.
Віктор Скрипник – out?
На третій рік роботи в Україні до Віктора Анатолійовича починають накопичуватись запитання. Його Зоря досі залишається еталонним колективом в плані інтенсивності пресингу, але у всьому іншому прогрес не спостерігається. Команда продовжує грати "ромбом" 4-4-2, не демонструючи гнучкості, а позиційні атаки все так же розвалюються на останній третині, завершуючись дальніми ударами. Оборона також не стала кращою за ці три роки, і навіть пресинг починають розбивати – Динамо в останньому матчі показало, як легко це зробити.
Рапід так і зовсім переграв Зорю на її полі як у прямому сенсі, так і в переносному. Австрійці у Запоріжжі краще пресингували, вигравали єдиноборства й швидше просували м'яч у контратаках – все це ми очікували побачити від луганців. При цьому в очі впадала різниця у якості роботи з м'ячем – перший гол гості провели, протягнувши м'яч від власного до чужого штрафного за 15 секунд і 7 передач. Другий гол прийшов після вдалого пресингу й завершився виходом 2-в-1 за 8 секунд. Зоря ж діяла занадто повільно, та ще й сильно грішила довгими пасами.
Віденці свої атаки розганяли низом із фінальною передачею на хід, а от типова атака Зорі починалася з лонгболу, боротьби за нього й контрвипаду, в якому все гальмувало перед штрафним. Це – типова проблема луганців, яка простежується і в УПЛ. У луганців дуже низький, як для претендента на єврокубки, темп гри, хоча раніше таким примітивом команда не страждала.
За все це відповідати повинен Віктор Скрипник. Його підопічні не тільки не прогресують у третьому сезоні, а ще й демонструють явні ознаки деградації. Це помітно і по результатах – в першому сезоні боролись за срібло до останнього, в другому бронзу взяли з горем навпіл, а зараз взагалі важко уявити, чим все завершиться.
Втім, тут варто не забувати і про постійну втрату лідерів, причому найбільш масштабний відтік стався саме цього літа. Принципово сильніших футболістів тренеру не привозять, а покращення ситуації очікувати наївно – не той клуб. В таких умовах Віктору Скрипнику доводиться не розвивати проект, а підтримувати його на плаву, адаптуючись до все гірших умов. Чимось це схоже на друге пришестя Зідана в Реал – команда явно регресувала стратегічно, але хороша тактична робота дозволяла зробити падіння плавним, безболісним і навіть трофейним.
От тільки Віктор Анатолійович не в Реалі. У Зорі з нинішнім менеджментом йому робити нічого – в такому проекті прогресивний тренер лишень деградуватиме. Власне, Скрипник і не поспішає підписувати контракт. Поки що його рішення сторонитись перемовин з клубом виглядає правильним.