Дмитро Джулай – про Буде-Ґлімт, одну з головних сенсацій чинного сезону єврокубків.
Звісно, що це не повинно сягати трагічних, мартініденівських масштабів із його відчайдушним: Why didn’t you dare it before? І все ж іноді кортить поцікавитися, чи справді потрібні були саме 6:1 з “Ромою”, щоб звернути на них увагу. Адже підстави для цього були не лише минулого року. Та й 2020-й навряд чи був найкращим часом дізнатися про команду з-за Північного полярного кола, але сезоном раніше “Буде Ґлімт” вже був другим у чемпіонаті, хоч і з відставанням від “Молде” у 14 очок. Однак і тоді список матчів команди ряснів цікавинками. Від 5:1 до 0:6, із зупинками на 5:4, 4:3, 3:3 та 3:2. Оскільки після вильоту 2005-го “Буде” сім сезонів провів у другому дивізіоні, а повернення до еліти не обіцяло нічого епохального, срібло 2019-го можна було вважати неабияким досягненням. Після 15-річної перерви повернулися до єврокубків, показали найкращий результат у чемпіонаті з 2003-го. Щоправда, після того другого місця знадобилося лише два сезони, щоб вилетіти, й хтозна, може, й цього разу дехто очікував на подібний колапс. Але у “Буде Ґлімт” були інші плани.
Упродовж своєї історії клубу часто доводилося робити щось всупереч обставинам. Заснований 1916 року, вже наступного десятиліття тоді ще просто “Ґлімт” був на межі зникнення через скрутний фінансовий стан та брак ентузіязму. Йшлося навіть про обʼєднання із лижним клубом. Візити відомих гравців та тренерів із півдня країни, перехід до тренувань під дахом допомогли зберегти команду, що стала однією з найкращих у північній Норвегії.
Із півдня країни дуже довго можна було почути лише заохочення. Ти міг бути хоч незмінним переможцем Nord-Norgesmesterkap i fotball, але брати участь у Кубку Норвегії північним командам дозволили лише 1963 року. Ще сім років знадобилося, аби вони отримали право підніматися до першого дивізіону національного чемпіонату. Але й тоді ще якийсь час це можна було зробити тільки через плей-оф. Тож у 1976-му перемога над “Уддом” (4:0) та нічия 1:1 із “Люном” вивела “Буде Ґлімт” до еліти. У дебютному сезоні команда фінішувала другою. Цей результат вдалося повторити у 1993-му та 2003-му, проте за ці роки були вильоти не лише до другого, а й до третього дивізіонів.
Тож історія справді була не на боці підопічних Четіля Кнутсена на початку сезону-2020. Цей тренер зʼявився у клубі як асистент Асмунда Бьйоркана. Той, в свою чергу, грав за команду рідного міста, коли “Буде Ґлімт” вдруге здобув Кубок Норвегії (перший взяли у 1975-му). Бьйоркан перейшов на посаду спортивного директора після повернення команди до Eliteserien. Кнутсен вже у другому сезоні на чолі досяг, здавалося б, максимуму. За це його визнали тренером року. Знати б вже тоді, що Четіль лише розігрівається.
Торік насамперед привертав увагу старт “Буде Ґлімт”. Десять перемог поспіль. 38 забитих мʼячів. А ще тоді, в червні-липні, у Норвегії пускали на трибуни по 200 глядачів, тож була хоч якась жива атмосфера на стадіонах. А від того, що відбувалося на полі, взагалі не можна було відірвати очей.
Кожною своєю атакою команда Кнутсена наче нагадувала, що “Ґлімт” норвезькою означає “спалах”. Вона не визнавала жодних компромісів. Щойно мʼяч опинявся у футболістів “Буде Ґлімт”, його якнайшвидше потрібно було доправити до штрафного майданчика. Свої принади були й у грі в позиційному нападі, та все ж найбільше гріли серце ці блискавичні прориви, коли кожен гравець був настільки підготовленим до свого маневру, що виконувати їх міг із заплющеними очима.
Четіль Кнутсен
“Буде Ґлімт” забив у чемпіонаті 103 мʼячі, зазнав лише однієї поразки й випередив “Молде” на 19 очок. У Лізі Європи лише 2:3 програли на виїзді “Мілану” й ще невідомо, чим би все закінчилося, якби був ще другий матч на полі норвезької команди.
Проте добре відомо, чим закінчуються такі спалахи для скромного клубу зі скромного чемпіонату. Матч на “Сан-Сіро” став останнім у футболці “Буде Ґлімт” для Йєнса Хоґе. Наступного разу він вийшов на поле легендарного стадіону вже у червоно-чорній формі. У міжсезоння втратили данців Філіпа Цинкернаґеля (“Вотфорд”, зараз в оренді у “Ноттінгем Форест”) та Каспера Юнкера (“Урава Редс”). Це атакувальне тріо забило у чемпіонаті Норвегії-2020 60 мʼячів.
І хоч новачок Ерік Бутхайм спрожогу відзначився у перших пʼяти турах, сумніви залишалися. У шостому та девʼятому турах “Буде Ґлімт” зазнав поразок. Ще у двох матчах зіграли внічию. Другої поразки у чемпіонаті володарям титулу завдав “Молде”. Виїзна звитяга з рахунком 2:0 повернула цій команді лідерство, а впевненість, з якою тримали гру під контролем, нічого приємного “Буде Ґлімт” не віщувала.
Оскільки попереду були матчі кваліфікації ЛЧ, “Буде” грав тоді за прискореним графіком, після невдачі у поєдинку з “Молде” провів три матчі за тиждень й виграв лише один із них. Після 13 турів відставали від “Молде” на пʼять очок.
У двобої із варшавською “Легією” вирішальним став прогріх Бутхайма в другому матчі. Вдома норвежці поступилися 2:3, але у Польщі домінували з перших хвилин. Якби Ерік влучив у порожні ворота, рахунок ставав рівним… Натомість ще до переви пропустили самі. Відразу після вильоту з Ліги чемпіонів знову втратили очки у чемпіонаті. “Молде”, щоправда, теж зіграв тоді внічию.
Терапевтичними стали наступні чотири матчі. У Лізі конференцій проти ісландського “Валюра” (3:0, 3:0) та у двох стартових раундах Кубка (4:1, 3:1). Після них ще поступилися “Приштині”, але до сьогодні ця поразка залишається для “Буде Ґлімт” останньою в сезоні. У чемпіонаті команда виграла сім матчів з девʼяти, знову очолила таблицю, тож візит до “Молде” 27 жовтня ставав “прихованим матч-болом”.
У тому поєдинку підопічні Четиля Кнутсена продемонстрували напрочуд зрілу гру. Коли господарі тиснули на початку, “Буде” впевнено захищався. Коли ж настав час більше контролювати мʼяч, знову впадало в око, як злагоджено працює команда на чужій половині. Матч із “Ромою” відбувся за шість днів до цього, тож у тепличині вже більше знали про заполярний спалах та його руйнівну силу. А тепер, вже у протистоянні з прямим конкурентом, “Буде Ґлімт” прозоро натякав, що не збирається віддавати чемпіонство.
Солідність ігрової постави, розмаїття рішень в атаці притаманні команді Кнутсена вже третій сезон. Можна говорити про деталі, зокрема у грі в захисті, про те, що після 44-х пропущених позаминулого року, торік дозволили вразити свої ворота 32 рази, а зараз поки що 21. Та все ж, попри те, що в цьому сезоні забʼють значно менше (на сьогодні 50 точних ударів у 25 турах й шість “Ромі” є радше винятком, заради результативних феєрій матчі “Буде Ґлімт” треба було дивитися у 2020-му), важливо, що модель гри залишається незмінною у загальних рисах, й нові футболісти швидко вхоплюють її суть, а ті, хто мав менше часу на полі, готові замінити основних виконавців.
До травм Ульріка Салтнеса (30 вересня) та Патріка Берга (24 жовтня) не зазнавала серйозних змін середня лінія чемпіонського сезону. Та коли виникла потреба, Мартен Конрадсен та Еліас Хаґен спокійно зайняли місця травмованих партнерів.
Саме їхні маневри без мʼяча привертали увагу гравців “Молде” на початку другої половини й дозволяли лівому захисникові Фредріку Бйоркану залишатися віч-на-віч із опонентом й врешті-решт здійснити прохід до штрафного та віддати результативну передачу на Уго Велтесена, котрий переважно зʼявляється з лави запасних. Коли ж у наступному турі Кнутсен випустив його з перших хвилин, Велтесен забив переможний мʼяч “Саннефйорду”.
У грі ж з “Молде” ще одну свою фірмову страву “Буде Ґлімт” запропонував супернику на 57-й хвилині. Начебто неквапливий контроль мʼяча на своїй половині змінився різким пасом за спини захисників від центрбека гостей Бреде Му. Варто було “Молде” піднятися вище й залишити простір, як туди миттєво запустили Уле Сулбаккена. Якщо торік він курсував між основою та запасом, то зараз є одним із лідерів команди й готовий брати на себе відповідальність у вирішальних матчах сезону. У шести поєдинках, з 17 жовтня до 4 листопада, Уле забив шість мʼячів.
У другій половині 1990-х у європейському футболі було інше “північне диво”. “Русенборг” Нільса Арне Еґґена грав у чвертьфіналі Ліги чемпіонів, коли цей турнір ще мав право на таку назву. Тільки Італія мала тоді (сезон 1996/ 97) двох представників у турнірі через те, що “Юве” взяв Кубок у попередньому розіграші. “Русенборг” домінував тоді у Норвегії та був більш ніж гідним опонентом для значно заможніших клубів. У сезоні 1997/98 команда Еґґена набрала у групі 11 очок й фінішувала слідом за майбутнім переможцем турніру, мадридським “Реалом”. (Тоді до плей-оф із групи виходив тільки переможець).
Теперішній президент мадридців робить все, щоб у клубів із Норвегії не було взагалі жодного шансу не те що обігрувати, а навіть виходити на одне поле з його “суперклубом”. Тільки чомусь у 2020-му вбога гра “Реала” на шляху до чемпіонства серйозно контрастувала із красою заполярного спалаху.
На фініші цього сезону все в руках команди Четіля Кнутсена. У чемпіонаті відрив від “Молде” становить сім очок за пʼять турів до завершення турніру. У Лізі конференцій, після нічиєї у Римі, “Буде Ґлімт” залишається лідером групи й має шанс забезпечити собі вихід до наступного етапу у пʼятому турі. Як би все не закінчилося, вже третій сезон поспіль команда із Заполярʼя залишається однією з найтепліших у європейському футболі.