Донецький Шахтар завдяки гегемонії в чемпіонаті України зумів дістатися на вершину рейтингу клубів Європи.
Усім подобається перемагати. Коли улюблена команда регулярно здобуває титул за титулом, фанати задоволені і починають сприймати це, як належне. Водночас для нейтральних уболівальників подібний сценарій не виглядає перспективним. Інтрига – саме той фактор, який здатен утримувати увагу найдовше. Футбольні чемпіонати, де, так би мовити, все передвизначене зарання отримали недобру славу нудних. Справді, навіть у європейській топ-п'ятірці лише АПЛ може похизуватися відсутністю стабільності в чемпіонських перегонах. Це ще одна причина, як британцям вдалося створити зі своєї ліги медіапродукт, за який готові платити шалені гроші.
Однак, якщо комусь може здатися, що ситуація, коли фактично лише одна або дві команди з року в рік ведуть боротьбу за чемпіонство, стосується лише Бундесліги, Серії А, Прімери та Ліги 1, то це буде великою помилкою. Подібна тенденція прослідковується по всій Європі і навіть в Лізі чемпіонів, де, здавалося, конкуренція зашкалює. Проте за останні 10 розіграшів головного клубного турніру континенту 4 рази його вигравав один клуб – мадридський Реал. Загалом, майже у 45% усіх європейських чемпіонатів домінує одна команда, яка найчастіше значно переважає конкурентів за фінансами.
Колумніст Ніл Дженсен для блогу Game of the People дослідив, з якою періодичністю у європейських національних чемпіонатах перемагають одні й ті самі команди. Відразу зауважимо, що йдеться виключно про внутрішні турніри – жодних єврокубків. Якщо не заглиблюватися у статистику, то пересічному уболівальнику відразу ж спадуть на думку ПСЖ, Ювентус, Баварія та Барселона, які домінують у своїх країнах. Проте лише троє із них (зайві, як не дивно, парижани) потрапляють у топ-10 команд Європи за кількістю титулів і жодна з них не дісталася до першої п'ятірки за період з 2010 по 2019 рік.
Найбільш успішним клубом за звітний період виявився донецький Шахтар. "Гірники" опинилися у скрутному становищі через війну на Донбасі. Фактично команда всі свої матчі проводить на виїзді, адже базується в Києві, а домашні поєдинки грає у Харкові. Проте це не завадило Шахтарю зберегти гегемонію в України – 15 титулів за 10 років (8 перемог у чемпіонаті та 7 завойованих національних Кубків). Як нагорода – одноосібне лідерство у Європі. Автор дослідження називає донеччан найкращою командою на пострадянському просторі і відзначає особливість такого досягнення, з огляду на головного конкурента – київське Динамо.
Слідом за Шахтарем розташувалися відразу три клуби з однаковими показниками – по 9 перемог у чемпіонаті плюс 5 здобутих Кубків. Йдеться про Лінкольн з Гібралтара, загребське Динамо та Нью Сейнтс (Уельс). У австрійського Зальцбурга тих таки 14 титулів, але з іншим розподілом (8 чемпіонств і 6 Кубків). Додамо, що за відсотком перемог Лінкольн єдиний у топ-10 зумів подолати межу у 80%. Лише у нижній частині таблиці ми бачимо топ-клуби. Баварія має ідентичні показники (8+5) з Селтіком українця Мар'яна Шведа, а Ювентус та Барселона пропустили вперед ще й молдавський Шериф.
Як уже згадувалося вище, ще до початку сезону скептики глузують з інтриги з топ-чемпіонатах, стверджуючи, що в Італії переможе Ювентус, у Франції – ПСЖ, а в Іспанії – Барселона. Подібною монополією, окрім вже згаданого топ-10, можуть похизуватися Базель (Швейцарія), Олімпіакос (Греція), АПОЕЛ (Кіпр) та Лудогорець (Болгарія). Цікаво, що чимало команд, які домінують у своїх лігах, не базуються в столицях. Наприклад, представники регіонів лідирують в Іспанії, Італії, Німеччині, Шотландії та Україні. В Англії Манчестер і Ліверпуль також випереджають Лондон з його широким представництвом в АПЛ. Ніл Дженсен вважає це ще одним підтвердженням, що професіональний футбол виріс у промислових містах, а не в адміністративних і культурних центрах.
Також у Європі є низка країн, де спостерігається тандемократія, коли дві команди стабільно борються за престол. Це можна спостерігати на прикладі Порту і Бенфіки у Португалії, Аякса та ПСВ у Нідерландах та белградського дуету Црвена Звезда і Партизан у Сербії.
Загалом, у всіх країнах кількість чемпіонів зменшилася. Наприклад, у 1960-х роках в Англії було вісім чемпіонів, а в 1970-х – шість. За останні 10 років їх було лише чотири (Челсі, Лестер і два манчестерські гранди). Те ж саме відбувається практично у всіх чемпіонатах – навіть в Іспанії, де в 1970-х роках було чотири чемпіони, за останні 10 років Прімеру вигравали лише Барселона, Реал і Атлетіко. В Німеччині ситуація ще гірша. Якщо в 60-х було 9 різних переможців, то зараз Баварії лише іноді може завадити дортмундська Борусія. Вперто протистоїть тенденції Туреччина, де в останнє десятиріччя компанію на вершині класичному тріо Бешикташ-Галатасарай-Фенербахче склав Бурсаспор, а якщо нинішній сезон вдасться дограти, цілком ймовірно, що там з'явиться ще одне нове ім'я – наразі в лідерах Трабзонспор та Башакшехір.
В цілому, 25% європейських ліг мали лише двох чемпіонів в період між 2010 і 2019 роками. У трохи більше 20% було три переможці, а у 30% – чотири. Якщо поточна тенденція збережеться, цілком ймовірно, що в наступному десятилітті буде спостерігатися подальша поляризація і, отже, ще менше різних команд будуть перемагати у своїх національних чемпіонатах.