Інтерв'ю "Футбол 24" із Данилом Бескоровайним, захисником словацького клубу ДАК, чемпіоном світу U-20 у складі збірної України.
"Мав чіткий курс – на Європу"
– Скількох українців ти знаєш із чемпіонату Словаччини?
– Лише двох знаю. Артема Сухоцького зі Слована та ще одного хлопця-голкіпера.
– А пам’ятаєш, як узагалі опинився в Європі?
– Так, після Волині треба було йти далі. У мене була не одна пропозиція. Я міг піти у "дубль" тієї ж Ворскли, проте не хотілося. Мав чіткий курс – на Європу. Перейшов до литовського Атлантаса – нехай і не в сильний чемпіонат, зате в Європу! Життя повернуло так, що я розірвав із ними контракт через недотримання фінансової частини угоди.
Вже знав, що мною цікавляться із Дунайської Стреди (ДАК – Футбол 24). Навіть на перегляд їхати не довелося, адже скаути команди бачили мене в контрольній грі, тож контракт словаки запропонували відразу. Потім була оренда у Земплін, якою залишився дуже задоволений, бо на отримання достатньої кількості ігрової практики в Дунайській Стреді я тоді розраховувати не міг. Тож вирішив сходити в оренду – вийшло вдало.
– Але ж ти їхав з України у доволі молодому віці – тобі було лише 19. Не боявся Європи, особливо після багатьох невдалих історій українців, які не закріпилися у європейських чемпіонатах?
– Ні, не боявся! Я чітко знав, чого хочу та за чим їду.
"П’ять разів забивши нашому голкіперу, виграєш 20 тисяч євро"
– Ти вже, напевно, встиг скуштувати європейського пороху і можеш чітко назвати відмінності між нашим та тим, іншим футболом?
– Тут команди не грають назад. Вперед і тільки вперед – тобто, всі грають відкрито. Ти граєш сам, але при цьому даєш грати суперникові. Від цього глядач тільки виграє. А в нас, за винятком Шахтаря та Динамо, всі закриваються. Тому, мабуть, якщо не брати до уваги грандів, то у Словаччині команди сильніші за українські.
До того ж, тут робиться просто величезний акцент на молодь. Команди, в основному, представлені молодими гравцями, що, в підсумку, приносить клубові свої плоди. Про навколофутбольну культуру та політику клубів взагалі мовчу. Якщо у нас на футболі деколи буває сумно, тут таке неможливо уявити. Стадіони у Словаччині невеликі, проте завжди заповнені.
– Як думаєш, чому на матчах УПЛ стадіони зазвичай порожні?
– Важко так одразу причину виявити, але роль самих клубів у цьому – величезна. У Словаччині приділяється дуже багато уваги маркетингу, у перервах кожного поєдинку відбуваються різні вікторини для вболівальників. От, наприклад, ти можеш виграти двадцять тисяч євро, але для цього треба п’ять разів забити нашому голкіперу – це ж круто!
Також чималу роль відіграє інфраструктура. У Словаччині траплялися випадки, які для України вважались би космічними. Коли в лідера чемпіонату – Слована – був старий стадіон, люди протестували і не ходили на домашні матчі. Приходила тисяча-друга вболівальників, але свята не було. І що ви думаєте? Тільки-но Слован побудував новий стадіон і почав на ньому грати, трибуни заповнилися вщент. Тож важливим є комфорт для глядача – щоб людина прийшла, їй було зручно, тепло, а не так, як, в основному, на українських стадіонах.
– Який матч із чемпіонату Словаччини ти порадив би переглянути?
– Всім пораджу 7 грудня подивитись матч Слована та Дунайської Стреди. Це буде справжнім видовищем, оскільки команди посідають першу та другу сходинки в чемпіонаті. Все буде на відповідному рівні.
– А яка українська команда тебе приємно вразила останнім часом?
– Однозначно – Олександрія! У них президент – великий молодець, адже створив у районному центрі, де, по суті, нічого не було, команду рівня Ліги Європи. Та й сама гра Олександрії подобається. Помітно, що є системний підхід у роботі.
"Пам'ятаю свої помилки на чемпіонаті світу"
– Не можу не запитати про уславлений ЧС-2019 серед команд U-20, де ти у складі збірної України став чемпіоном світу. Часто згадуєш той чемпіонат?
– Знаєте, я така людина, яка не буде на себе медалі чіпляти і милуватися ними. Так, звісно, цей момент закарбується у пам'яті на все життя. Але зупинятися та акцентувати на цьому увагу не потрібно, варто далі працювати. Я досі пам’ятаю свої помилки – той же пенальті у фіналі з корейцями – але з цього був зроблений урок. Помилявся по-дитячому, відверто по-дитячому. Але зараз я цього не повторюю.
– Осад від цих помилок залишився дотепер?
– Ні, у жодному випадку. Хоч то й був юнацький футбол, але уроки з нього можна і треба переносити з собою у дорослий. Знову ж таки: взяти той пенальті з корейцями. Так, на перший погляд, я ускладнив життя команді, а з іншого боку – хтозна. Можливо, цей гол і активізував нас. Помилки завжди потрібно використовувати тільки з позитивом для себе.
– Чим дорослий футбол відрізняється від юнацького?
– Дорослий футбол вимагає зрілих рішень. Розумієте, дорослі гравці грають на команду, а юнаки – більше на себе. Десь себе показати, обіграти індивідуально – все це притаманне юнацькому футболу.
– Що для тебе змінилося, коли ти став чемпіоном світу?
– Та нічого! Все як було, так і є. В ігровому плані, щоправда, я додав. На чемпіонаті світу ми грали з трьома центральними захисниками, власне, через це мене й запросили до табору збірної. Раніше я жодного разу не грав на цій позиції, тому новий досвід став повчальним і зробив мене сильнішим.
– Тепер тебе впізнають частіше?
– Ні. Мене знають у Кривому Розі – моєму рідному місті. А за його межами впізнаваності не додалося (Сміється).
"У Європі приємно дивуються збірній України"
– Після чемпіонату світу в тебе були пропозиції від інших клубів?
– Пропозиції були, але поки я тут. Не розкриватиму всіх карт. Мине час і, можливо, ви все побачите.
– В УПЛ повернувся би зараз?
– Точно ні. Поки мої думки прикуті лише до Європи.
– За виступами національної збірної України стежиш?
– Так, звичайно. Така гра не може залишати байдужим. Дуже радий за свою країну! Також слідкую за молодіжною збірною України, де грають багато хлопців, з якими я ставав чемпіоном світу.
– У твоєму клубі щось запитують про сьогоднішню збірну України? І взагалі, як у Європі оцінюють команду Шевченка?
– Так, от якраз недавно хлопці запитували про збірну. Всі говорять лише гарні речі про команду та Андрія Шевченка. Воно й не дивно, оскільки Шевченко зробив боєздатний колектив. Окрім того, в тренера справді чудова команда помічників. Збірна демонструє класну гру, даючи при цьому результат. У Європі всі лише приємно дивуються.
– Часто говорять про нашу ментальну відмінність від європейців. У чому вона полягає?
– В Європі всі йдуть на роботу з усмішкою на обличчі. Тут немає такого, що працюєш без бажання. У цьому сенсі вони – більш професійні. Також відзначив би саме ставлення до процесу. У Словаччині перед грою в роздягальні грає музика, ми під неї танцюємо – у команді невимушена атмосфера. Для порівняння візьму Луцьк. У роздягальні Волині перед матчами була тиша, складалось враження, що хтось помер...
"Якщо Лужний біля умовного Циганкова пробіжить..."
– В Instagram ти маєш трохи більше тисячі підписників. Чому так мало?
– Для мене Instagram не є обов’язковою складовою життя. Це, якщо хочете, розвага. Так, розвага, деколи там час вбиваю. Тому й не акцентую на цьому такої великої уваги. Моє завдання – грати у футбол.
– А чиї соцмережі ти міг би назвати еталонними? Наприклад, з тієї ж збірної чемпіонів світу?
– Чомусь у всіх склався стереотип, що молоді футболісти годинами сидять в Instagram. Пам’ятаю, тоді у Польші ми навпаки старались більше часу проводити разом, ходили на каву, грали в нарди чи на приставці. Не було такого, щоб кожен перебував окремо у своїй кімнаті.
– Але зараз навіть серед футболістів побутує думка, що молоде покоління менше спілкується між собою. Наприклад, Андрій Воронін зауважував: "Раньше не было телефонов, мы сидели, играли в карты. Сейчас, когда я последние разы был в сборной, не играя уже, все по комнатам сидят, кто в плейстейшн играет, кто в инстаграме. А раньше собирались по пятнадцать человек".
– Ну слухайте, ми нормально спілкувались. Не можна порівнювати наші покоління в принципі. Ніколи не розумів висловів "а от ми", "а от при нас". Ніхто не знає, якими були б футболісти в ті часи, якби вони мали ті ж технологічні блага, що маємо ми. Зараз той же Воронін має акаунт в Instagram. Ми – різні, і це нормально!
– У чому основна відмінність твого покоління від старших футболістів?
– Мені здається, ми краще оснащені тактично завдяки тому, що маємо більше доступу до інформації. Але через це десь залежні від схеми та тренера. Тобто, ми діємо шаблонно, суто так, як цього вимагає схема. А раніше було більше місця для креативу. У цьому плані старше покоління – сильніше.
– Як тоді бути зі словами Віктора Леоненка: "Я бы хотел посмотреть на Ярмоленко и Коноплянку, если бы забегал Лужный. Он бы раз пробежал, второй, а потом оторвал бы голову. Забежал бы дважды, а когда не отдали третий раз – дал бы в "табло", или в раздевалке убил". Хіба це свідчить про більшу свободу дій?
– Так, згідний. Але якщо зараз Лужний біля умовного Циганкова пробіжить, думаю, той також віддасть. Бо це – авторитет! Авторитет завжди грає роль.
– Три головних правила Данила Бескоровайного. Які вони?
– Ніколи не здаватися. Завжди досягати результату потом. Не думати, що в статусі чемпіона світу ти всього вже досягнув.
Євген Біленький, спеціально для Футбол 24