Велике інтерв’ю "Футбол 24" з популярною українською співачкою, яка гостювала у Ребрових, активно допомагає ЗСУ і люто ненавидить носіїв "гену боліт".
"Ребров каже: "Зараз щось придумаємо"
– Настя, мотивом твоєї нещодавньої поїздки в ОАЕ став концерт для українців, які там мешкають. Діаспора – велика?
– Якщо чесно, я сама в шоці. Мене запросила Вася Фролова – наша TV host, яка зараз тимчасово мешкає в Еміратах, опинившись там після початку повномасштабного вторгнення. Наших насправді багато. Звичайно, і русачні там вистачає. Українці непогано "шуршать": багато роблять, донатять, допомагають, створюють свій place, куди приходять – їдять борщик, слухають українську музику. Я була вражена – інший світ, надзвичайно далеко, навіть не Європа. Тож круто, що наші єднаються всюди.
Виникла ідея дати для таких людей концерт, вони цього потребують. Хто ми такі, щоб не заспівати їм українських пісень? А далі сталася цікава історія…
– Мета концерту – збір коштів на закупівлю дронів для однієї з бригад "Азову". У тебе там служать родичі або друзі?
– Так, це наші близькі друзі. Хлопці з артрозвідки, яких ми знаємо особисто. Взяли собі за правило напряму допомагати тим, кого знаємо. Сам розумієш – є моменти, є нюанси. Буває, що кошти не доходять за призначенням. Тож мені не потрібні посередники, 150 інстанцій, щоб гроші, допомога або техніка потрапили до адресата. Працюємо конкретно з пацанами, яких знаємо. Вони на передку і надзвичайно круті.
– Ти приїжджаєш, сповнена ентузіазму, в ОАЕ, але впираєшся у жорстке законодавство цієї держави, яке забороняє аукціони, збір коштів. Повна несподіванка?
– З порожніми руками приїжджати не можна. Розуміла, що мабуть є змога зібрати якісь кошти під час концерту. Хто не спробує – той не дізнається. Тому ми взяли з собою надзвичайно важливий артефакт – український прапор з підписами наших героїв. Планували зробити аукціон під час самого виступу. Я хотіла увімкнути харизму, "нахаслити" нормально грошей і одразу передати їх хлопцям.
Але приїжджаю в Дубай і мені кажуть: "А ви знаєте, що на законодавчому рівні взагалі забороняються будь-які збори, аукціони і так далі?" Це проходить 150 тисяч інстанцій, особисто підписується шейхами і займає купу часу. Я в розпачі, у мене сльози, істерика. "Що це таке? Як я повернусь додому з порожніми руками?" І тут починається найцікавіше…
– Надходить чарівний дзвіночок від не менш чарівної Анни Ребрової.
– Аня Реброва – абсолютно надзвичайна. Красуня, розумничка, мама двох діток. Має свій YouTube-канал, є вашою колегою – бере інтерв’ю у тих, хто приїжджає туди. Поки вони базуються там, чоловік Сергій тренує місцеву команду. Ми, звісно, погодились на інтерв’ю, у нас була вільна хвилинка. У ході підготовки до розмови я розповідаю про свою халепу: привезли прапор з підписами, а тут нічого не можна зробити.
Ребров загадково висловився щодо свого контракту з Аль-Айном
Вона відгукується. Бачу в її очах, що вона розуміє – нам надзвичайно болить – і сама проникається ситуацією. Як кожна мама, кожна жінка. Взагалі, всі українці, коли бачать, що комусь болить, відразу кидаються на допомогу один одному. Анна робить дзвінок Сергієві Реброву – своєму чоловіку, нашому легендарному футболісту. "Така от історія. "Мамка" приїхала, а нема як розвернутися…"
Можеш собі уявити, що відбувається? Він каже: "Добре, ми зараз щось придумаємо". (Усміхається) Я навіть не могла уявити собі масштаб цього "придумаємо". Щось трішечки допоможуть – і буде супер. Аня набрала наступного дня: "Ми з чоловіком поспілкувалися і вони разом з Ярмоленком, Зінченком та Яремчуком скинулись".
"Скинулись" – не те слово, тому що такі суми – просто фантастика. "Разом, – каже, – ми готові викупити у вас прапор за 2,3 млн гривень". Сказати, що в мене був шок – це не сказати нічого. Я розревілася. Ми навіть не уявляли, що так може бути. Боже, це неймовірно! Ми за ці кошти купили п’ять дронів: два потужних, у повній комплектації, з тепловізорами і усіма плюшками – ними можна бомбардувати; ще три – розвідувальні. Набрали добра і відправили нашим хлопцям на передову. Вже ці дрони знищують ворога. Навіть є телеграм-канал, де можна передивлятись відео з цих дронів. Ми там кількох… ну ви зрозуміли… загасили (Усміхається).
– Сергієві Станіславовичу ти скидала ці відео?
– Ще не скидала, але обов’язково скину. Хлопці готують для них подяку і подарунки з передової. Вони надзвичайно вдячні за будь-яку допомогу. Я ще раз хочу сказати величезне дякую Сергієві Реброву, нашим футболістам усім, хто долучився. Ви – неймовірні, просто фантастичні люди з величезними, ось такими-от серцями. Це був форс-мажор, але в підсумку все склалося навіть набагато краще, ніж ми собі задумали. Люди просто взяли і задонатили величезну суму, допомігши знищувати ворогів. Це приклад того, як українці готові допомагати у складні часи, підставляти своє плече у найважчі моменти, входити в ситуацію. І де б не були – вони завжди серцем з Україною.
"Ми всі їм винні, як земля колгоспу"
– Чи багато часу ти провела з Ребровими? Можливо, приїжджав Ярмоленко?
– На жаль, ми не встигли провести багато часу. Гарно провели час з Анею, спілкувалися до і після інтерв’ю. Вона дуже приємна, дуже класна дівчинка. З ними хотілося побути довше, але мали обмежений час у Дубаї – неповних два дні. Аня прийшла на концерт, а Сергій навіть, здається, не встиг. Каже, що в нього ось такий напружений графік. Вирвався до нас, щоб я подарувала йому прапор. Ми обійнялися. Знаєш, він такий скромний. Дуже скромний! (Усміхається). Там усе в очах написано – він суперприємний. Так дякував! "Та це ми вам повинні дякувати", – кажу. "Я вам настільки вдячний, що ви привезли прапор". Я була у приємному шоці від простоти, людяності і готовності допомогти. Реброви – дуже круті, фантастичні люди. Можливо, згодом організуємо ще одну зустріч з ними і з нашими футболістами. Ми всі їм винні, як земля колгоспу (Усміхається). Будемо для них співати і дякувати.
– Чи встигла ти запитати Реброва, яку музику він полюбляє? MamaRika слухає, мабуть, однозначно.
– Я сподіваюся! (Усміхається) Хоча запитати не встигла. А ви не знаєте? Ви точно повинні знати. Ви ж у темі взагалі.
– Смаки змінюються. Здається, колись це була не попса…
– Ну, можливо, й не слухає MamaRika. А може почне після цієї пригоди.
– Багато футболістів, які донедавна були відірваними від реальності і слухали виконавців з-за порєбріка, тепер повертаються до української музики…
– Ми дуже хочемо цього. Усі повинні слухати українське. Не тільки слухати, а й інші всі сфери підтримувати. Ми повинні повертатись до джерел… Кажу ж, дуже чекала Сергія на концерті, але зрозуміла, що через свій графік він не зміг приїхати.
Де б ми не були – завжди єднаємося, допомагаємо один одному і нашим героям на передовій. Вони зараз стоять за нас усіх, проживають просто пекло неймовірне. Те, що вони там переживають "на нулі" – це навіть важко усвідомити. Тут, у тилу, ми зобов’язані робити все, щоб їм допомагати. Те, що ми собі з тобою сидимо і говоримо в ефірі YouTube, п’ємо каву, наші діти прокидаються і ми живемо – це все завдяки їм. Якби не вони, ми би вже в рублях ходили напевно. Ви неймовірні люди – титани наші.
"Роналду? Усе встигає пацан"
– MamaRika і футбол. Вас щось поєднувало до знайомства із Ребровим?
– Я, звичайно, знаю наших футболістів. Вони всі дуже симпатичні (Сміється). Дівчатонька, ну що тут гріха таїти? Треба казати чесно. Чоловік не чує, він на першому поверсі, тому можна (Усміхається). Вони у нас всі симпатюльки. Ми, дівчата, здебільшого дивимося футбол з іншої точки зору. Нам цікаво подивитись, як красиві хлопці бігають за м’ячиком. Ми вболіваємо всім серцем. У мене навіть були сторіс, коли ми за наших просто кричали "А-а-а-а-а!" Треба дитину йти вкладати, а ми всім серцем за нашу збірну вболіваємо. Це надзвичайно важкий спорт і навантаження. Знаю, що у них постійно величезні травми, що тягне за собою хронічні захворювання.
У моєму житті, якщо ти хочеш відкрити цей "ящик Пандори", я не маю жодного досвіду футболу. Я прогулювала фізкультуру і хуліганила в школі. Співала пісні і прогулювала (Усміхається).
– Назвеш свого краша зі збірної України? А, можливо, навіть топ-трійку?
– Я не хочу так робити (Усміхається). Бо можу когось образити. Слухай, вони всі – симпатюльки і красені. Усі – як на підбір. Не хотілося б називати конкретних прізвищ, хоча… Колись я дивилася на одного гравця і думала: "Якби не Сергій, якби я була трішечки вільніша і молодша…" Це – Коноплянка. Він просто неймовірний. У якийсь період сильно проявляв себе і всі дівчатка за ним сохнули. Такий – hotness (Усміхається).
Те, що відбувається в нашому футболі останніми роками – це реально дуже круто. У моменти, коли ти не сподіваєшся, вони роблять квантові стрибки. Розумію, що за цим стоїть велика праця, стратегія і так далі. Це не просто випадковість, а робота тренера і пацанів. Скільки вони тренуються? Цілими днями!
– Динамо чи Шахтар – хто тобі більше подобається?
– Динамо. Але ображати нікого не можна, тож не шукайте в цьому глибокого підтексту (Усміхається).
– Мессі чи Роналду?
– Роналду – от він якраз краш. Мессі теж дуже крутий, це правда. Але знаєш, що мені дуже подобається в Роналду? У нього кльові сімейні цінності. Він постійно з сім’єю, дітьми, дружиною. Він красень не тільки в кадрі, але й в житті. Постійно діток нових народжують. Розумнички! (Усміхається) Усе встигає пацан.
– Шевченко чи Ребров?
– Ух, ти злий! (Сміється) Давай так: Шевченко – це теж наша легенда. Але зараз, після всіх подій, після особистого досвіду і знайомства із Сергієм, я відповім – Ребров. Велика душа в нього.
"Нада за шезлонгі платіть ілі нє нада?"
– Війна з першого дня постукала тобі у вікна помешкання в Гостомелі. Найстрашніший спогад з того періоду?
– Це моє друге інтерв’ю за сьогодні. На першому я вже наплакалася, тому намагатимусь тримати себе в руках. Найскладніший спогад – перша ніч після вторгнення, з 24 на 25 лютого. Ми не мали де заховатись – ні підвалу, ні бомбосховищ поряд. Облаштували на першому поверсі "куточок безпеки" – диванами заклали, накидали подушок, курток. Малому тоді було шість місяців, він спав на отих карематах.
У моменти, коли пролітало прямо над нами, було дуже гучно. З’являвся такий тваринний страх за дитину! Не за себе, бо коли є діти – акценти зміщуються. Ми вкривалися ковдрою, і з цією ковдрою накривали дитину собою, своїм тілом, грудьми. Ти ще не розумів, як це працює. То зараз ми знаємо: це ППО була, це просто тренуються пацани, це – розміновування, а це – ракета, а це – "пєрдуха"-шахед летить. А тоді панував суцільний шок. Хто у цивілізованому світі міг таке припускати? От ці моменти, коли пролітало поруч, а ти накривав собою дитину – найважчі і найстрашніші.
Це той спогад, який би я хотіла забути, але ніколи не забуду. Нехай він буде, щоб ми пам’ятали, якою ціною нам дається свобода, і щоб більше ніколи не допустили до такого. Викорінили та викорчували цю нечисть з нашої землі. Мусимо зробити все, щоб наші діти пам’ятали це з наших історій, а не в реальному житті.
– Якого майбутнього ти побажала б Росії?
– Я?! Хех! Очевидного – того, яке їх уже чекає. У них вже підгорає. Бл*ть, тут без матів не поговориш! Ми бажаємо їм, щоб вони всі до єдиного відчули те, що відчуваємо ми. Карма – вона буде. Ви повинні просто зникнути з лиця Землі. Хтось ще досі закидає, що це, мовляв, не люди, а Путін… Що це тільки він один. Ні! Це на совісті кожного орка.
– Це улюблена відмазка "хороших рускіх"…
– Хороших рускіх немає, їх не існує в природі. Земфіра написала пісню "ми научім тєбя родіну любіть" чи щось таке. Усі вірусили, "вона молодець"… У коментарях пишуть: "Дякуємо, Зьома, за те що підтримуєш нас". Чуваки, давайте чесно: це все туфта! Нема цих рускіх хароших, їх не існує. Він рускій? Все, апріорі пішов нах*р. Класна фраза була у Притули: "Рускій? Пішов нах*й". У нашій родині таке правило. Ми не поділяємо їх на хороших і поганих – вони всі винні в тому, що гинуть наші діти. Вони всі винні в тому, що люди не можуть повернутися додому. Нема куди і навіть нема кому. Тобто, людей наших знищують пачками. Про яких хороших рускіх ми взагалі говоримо?
У них одна доля – їм ж*па. Ми однозначно дійдемо до кордонів 1991-го, як каже мій улюблений Буданов (і не тільки мій). Ми все заберемо, усі свої землі. Нехай моляться. Бо вже, бачиш, "сірнички" наші долетіли і підпалили Кремль. Там палає, тут горить, там вибухає. Що робиться? – Невідомо! Ми до цього не маємо ніякого відношення (Усміхається). Але ми на це дивимося і десь потрошки на душі стає легше. Так не буває у сучасному світі, що ви творите все що хочете, таке беззаконня. За це доведеться відповідати. Я просто впевнена: кармічно все спрацює так, що буде падіння їхньої "бальшой імпєрії". "Друга армія світу" вже зазнала краху. Просто потрібен час, щоб глобально закінчити це питання – на жаль, величезними втратами, титанічними зусиллями. Але ми йдемо до нашої перемоги.
"Я – солдат": Владислав Ващук згадує жахи Гостомеля і поспішає взяти участь у контрнаступі
Хай переживуть все те, що ми зараз. Коли летить, і мій син… це неможливо без сліз… говорить "Мама, ба-бам" – це нормально взагалі? Це, бляха, нормально?! Це ненормально, коли дитина в півтора року каже "Мама, ба-бам". Ви в цьому винні, сволочі. Кожен з вас повинен за це відповідати. І не треба нам писати ці ваші "пєсні революційні", не треба нам тут розповідати, що ви "хороші". Треба було вийти з самого початку і щось сказати. Сиділи, запхали язик в ж*пу і досі сидять. Вже шансу немає на виправдання, на пробачення. Відтепер ви всі прокляті. До речі, вони самі себе й прокляли.
– Ти, мабуть, часто перетинаєшся з ними за кордоном. Вже згадувала, що в Еміратах їх багато. Що відчуваєш, коли опиняєшся поруч із носієм "гену боліт"?
– Ти правильно сказав – з "носієм гену", їх хіба так можна називати. Ними все кишить. Куди їм валити? Вони ж не мають куди їхати. Вони або в Дубаї, або в Монако чи Куршевелі. Глобально скуповують там нерухомість, мені про це розповідали місцеві. Це – жах.
Я ж оце їздила на відпочинок уперше за три роки. Довга історія: ми взяли путівку ще до 24 лютого, депозит завис у повітрі, коштів не повертали. Я розумію, що моя дитина ще не бачила моря нормально ні разу. Тож вирішила трохи розвіятись з дитиною, змінити картинку. Тиждень перебувала там і відчула це на собі. Боже, в готелі вони (росіяни – Футбол 24) були! А я ж тільки за "помахатися", морду набити (Сміється). У мені прокидаються гормони. Спеціально заряджала "Слава Україні!", ходила у символіці. "Синку, ходи!" – українською, щоб усі чули, на весь ресторан. А вони нас бачать і їх починає підковбашувати. А я ще з мамою розмовляю: "Тут русачні ціла купа сидить!" (Усміхається). На підсвідомому рівні хотіла їх спровокувати. Можливо це неправильно, але нічого не могла з собою вдіяти. З нами в один ліфт вони не сідали – одразу розверталися і йшли. Це було приємно, дякую хоча б за це – без слів розуміли, що треба звалити.
Але була ситуація на пляжі. Підходить ще не бабуля, але така "красива" руска жінка. Розумієш, яка культура в людей, тобто повна її відсутність? Ні "добрий вечір", ні "насерматер". Одразу: "А ви рускіє?!" Я така стою: "Ні-і-і". Вона: "Казахі?!" Починає вгадувати, можеш собі уявити цей квест? "Ні, – кажу, – продовжуйте. Вам сподобається моя відповідь. Давайте. Навіть не привіталися. Ви в адекваті? Чому ви до мене підходите?" Вона розчула українську: "А, панятна". Я: "Тобі щось понятно? Я тобі зараз поясню, що буде панятно". Але там на рівні закону не можна ані бійок, ані скандалів – відразу депортують. І це негативно впливає загалом на діаспору. Я вже бачу погляд адміністратора того пляжу. "Бабуля, йди з Богом, поки йдеш на своїх двох". – "Ми нє панімаєм англійскава, а ви гаварітє па англійскі. Можетє спрасіть, нада за шезлонгі платіть ілі нє нада". – "Ідіть з Богом, бляха, щоб я вас тут більше не бачила".
І це постійно так. Вони невиховані, вони не мають жодної культури, вони не знають інших мов. Це просто катастрофа. Нація – "мєдвєді", от і все.
"Просто вс*каюся з Ями"
– За кордоном можна зустріти не тільки окупантів, але й важковаговиків нашого шоу-бізнесу. Влад Яма, Олег Винник, Сергій Бабкін… Твоє ставлення до них не змінилося через рішення весь цей період пережити там?
– Ти зараз хочеш, щоб я дала тобі відповідь, яку можна вставити в анонс і яка дасть тобі багато переглядів (Усміхається).
– Мені справді цікаво, бо ця тема постійно виринає всюди – від Твіттера до ТікТоку. Наші десь там, а чомусь не тут…
– У всіх ніби щось зі здоров’ям. Тим нашим чоловікам, які виїхали, чомусь одразу стало погано. Усім потрібні операції. Я на цю тему вже висловлювалася. На мене летів хейт, особливо від фанаток Винника. Я сміялася, мені пофігу. Якщо ви не в адекваті, не можете відрізнити чорне від білого, не можете зрозуміти, що чувак реально втік… Якщо вже ти медійна людина, на яку покладається велика відповідальність, на тебе рівняються всі твої фанатки (я так розумію, з чоловіків мало хто слухає), то хоча б достойно поводься і не "збривай" при першій можливості, прикриваючись якимись важкими операціями.
Якщо дійсно людина хвора, тоді я вибачуся, заберу свої слова назад і побажаю швидкого одужання. Але, по-перше, в Україні – дуже хороша медицина. Світлана Тарабарова, моя хороша колега і подруга, народила третю дитину кілька днів тому в Україні. Народити іноді важче, ніж якась операція, але вона це зробила тут, під обстрілами. Я бажаю усім швидкого одужання, якщо це дійсно те, про що ми говоримо.
Про Яму це взагалі окрема історія. Я з нього ржу (Усміхається). Недавно новину в сторіс викладала, де він видавав самбу десь на якомусь корпораті в Маямі. Просто вс*каюся з нього. Він напевно не розуміє, що робить. Мені здається, він думає, що все робить правильно. Як ти вважаєш, може людина так впевнено чудити? Хоча він теж лисий, як і ти, мало би бути щось там в голові (Усміхається). Натомість він абсолютно "на впевненому" вривається з цими своїми відео і не розуміє: якщо ти служиш прикладом для людей, то це однозначно неправильний меседж.
Можу сказати точно, що війна не є стандартною ситуацією. Ми не зобов’язані під час війни поводитись так, як від нас очікують інші. За логікою Яма встиг виїхати до того, як це заборонили. Ніби все "по чесноку". Але з іншого боку, є якісь неписані закони – просто людські. У тебе або є повага до людини за її вчинки, або її немає. Ти тут, з людьми, зі своєю землею, чи ні. Дівчат це не стосується ніяк. Жінки і діти – я взагалі проти, щоб їх зачіпати, вони можуть перебувати всюди, де їм зараз комфортно. А от чоловіки – це наша сила, захист, опора. Не всі повинні йти на фронт – не всі до цього готові психічно чи фізично. Але перебувати вдома, на рідній землі, фізично і морально, ходити на роботу, сплачувати податки, донатити, відкривати збори – ось так має бути.
А якщо ти вже "звинтив", якщо ти вже там сидиш, то хоча б не транслюй це з такою впевненістю. Бо ти виглядаєш глупо, тупо і смішно. Кожен відповідає за свої вчинки, кожен живе по своїй совісті, кожному потім за це відповідати. Це стосується і Потапа, і всіх решту. Я не знаю, як вони потім планують вертатися додому і щось тут робити далі. Казати: "Ви не розумієте, та я ж усім серцем… Просто так вийшло". Сподіваюсь, люди вже в це не повірять. Давайте будемо оцінювати за вчинками і робити свої висновки. Ще раз: я вважаю, що чоловіки повинні бути вдома, поруч із нами. Так спокійніше, так легше. Розумієш?
– За твоїми відчуттями, наша перемога – близько?
– Звичайно! Ми відчуваємо, що це дуже близько. Знаємо про контрнаступ, він уже дає про себе знати. Я, як жінка, періодично "розкисаю", але Сергій збирає мене докупи: "Ти що, все буде!" Є віра в наших захисників, у те, що вони все роблять правильно. Ми не повинні знати весь задум, тому що для цього вони і є. Бачать всю картину і їм видніше. Я вірю, що там такий план, керівництво країни знає, що робить, і я вірю – у найближчі пів року війна закінчиться. Повторю, як кажуть наші красиві мужчини-керівники (теж краші, до речі), що ми вийдемо на кордони 1991 року (Усміхається). Що ми все відвоюємо і заживемо заново, вільно та спокійно – у себе вдома.
Відчуваємо, що це близько. Просто зараз дуже важкий період – останній ривок, треба зосередитися і всі сили туди покласти. Ми тут у тилу розслаблятися не маємо права. Повинні допомагати всім, чим тільки можемо. Словом, ділом, донатом – усе складається в пазлики. Нема поняття "маленький донат". Одна гривня – супер, класний донат, він вирішує дуже багато. Пішов на роботу, платиш податки – красень. Написали пісню українську, підтримали людей – супер. Відкрили збір – узагалі фантастика. Прослухали українську пісню в Apple Music, стерли зі свого трек-ліста російське гівно – вже великий внесок. Це все має значення. Дуже важливо, щоб ми трималися разом. Бо наші захисники переживають великий біль, стрес і пекло. Ми взагалі не маємо права жалітися.
– У тебе є правило: щоденний донат або щоденна добра справа. Сьогодні вже встигла це зробити?
– Ще не встигла, але збираюсь. Конкретного плану немає, я йду за відчуттями. Буває, гортаєш стрічку, натрапляєш на пост людей, яким можеш довіряти. У мене є кілька фондів, з якими я співпрацюю на постійній основі. А ще наші хлопці з передка.
Сьогодні хотіла задонатити гостомельському шелтеру для тваринок. Бачила, що їм потрібні зараз кошти. Ми там були, постійно співпрацюємо. Щомісячно необхідно багато ресурсу для утримання цих тваринок.
Не у всіх є фінансова змога допомагати. Тож можна це робити справою, ділом, волонтерством, усім чим завгодно. Ви навіть молитвою допоможете – вона має величезну силу. Просто нагодувати собачок. У нашому багажнику завжди величезні пакети з кормом для котів і песиків. Постійно всюди запізнюємося, бо знаходимо собак і годуємо їх (Усміхається). Якщо ти прожив день і нічого доброго не зробив, не сказав, не допоміг – він втрачає свою якість. Служити людям і тваринкам – це велика радість.