Інтерв’ю "Футбол 24" з чемпіоном світу U-20, захисником Шахтаря Віктором Корнієнком, який став справжнім відкриттям нового сезону. Зараз Корнієнко відновлюється від травми, отриманої 8-го листопада в матчі проти Динамо.
"Живу надією на новий шанс у збірній України"
– Вікторе, як здоров’я?
– Дякую, вже краще. Триває відновлення, проходжу різноманітні процедури.
– Що попереду? Скільки кіл пекла вам потрібно ще подолати, щоб повністю одужати?
– Думаю, принаймні два тижні доведеться пристойно попітніти. Тиждень працюватиму в залі, потім потихеньку на вулицю перейду – буду бігати полем. Далі – відпустка. Підозрюю, там програма також буде серйозною. До тренувальних зборів повинен підійти в строю і в повній бойовій готовності.
– У вас – розрив латеральних зв’язок гомілки. Якими були відчуття у перші секунди після підкату Сидорчука?
– Я підвернув гомілкостоп і одразу – гострий біль. Було відчуття, наче там щось надірвалося.
– Сергій знайшов у собі мужність попросити вибачення через заподіяну травму. Ви образи на нього не тримаєте?
– Ні. Це ж футбол – ви самі розумієте. Така ситуація може трапитися з кожним. Сидорчук вчинив нормально, по-людськи, – одразу написав і вибачився. Зла на нього я не тримаю.
– Невдовзі капітан Динамо також опинився у лазареті – коронавірус. Можливо, ви підтримали його навзаєм?
– До цього не дійшло. Зараз така ситуація, що хворіють десь 85 відсотків футболістів. Тому я нічого не писав. До того ж, не я завдав йому коронавірусу (Усміхається).
– Через травму ви пропустили дебютний виклик у національну збірну. Мрія була так близько. Що відчували?
– Дуже образливо було. Аж сльози на очах з’явилися. Але мене підтримали, я взяв себе в руки і поставив перед собою ціль – зробити все для того, щоб викликатися на наступні збори. Хочу довести, що цей виклик був невипадковим. Живу надією на новий шанс. Ще все попереду.
– Про запрошення дізналися від клубу, чи, можливо, Шевченко телефонував вам особисто?
– Запрошення надійшло на адресу клубу.
– Вирішальний матч Швейцарія – Україна зависнув у повітрі. Складається враження, що швейцарці хитрують. А як ви бачите цю ситуацію?
– Можливо й справді Швейцарія хоче досягнути успіху хитрістю. У будь-якому випадку – це неправильно. Бачу два логічні варіанти. Потрібно було зіграти наявними футболістами, або ж перенести поєдинок на іншу дату. Те, що роблять швейцарці, – несолідно, некрасиво, не по-футбольному. Що ж, тепер вирішувати – не нам.
"Бігав біля Зідана"
– Ви видали ударний початок нового сезону. Чи очікували самі від себе такого старту?
– Не те щоб очікував, але хотів скористатися наданим шансом. Встановив перед собою максимальні завдання. Після першого матчу відчув впевненість, що можу ще більше. Виходив на наступні поєдинки – і мені все вдавалося.
– Найкращий з тих 10 матчів – проти Реала?
– За емоціями – так. Все ж таки – це перемога над Реалом, таким великим клубом. Шансів на успіх було дуже мало, але ми вийшли і повністю переграли Мадрид у першому таймі. Після перерви підсіли, але ця перемога – історична. Вона не забудеться ніколи.
– Зідан недооцінив Шахтар?
– Думаю, що так. Якщо ви звернули увагу на гравців Реала – вони вийшли з таким виглядом, наче вже обіграли нас із рахунком 5:0. А коли у першому таймі пропускаєш тричі – дуже важко наверстати оберти. Так завжди буває: недооціниш суперника – отримаєш під зад.
– Коли пробігали флангом поруч із Зізу – відчували особливі емоції?
– Коли ти весь у грі, повністю на ній сконцентрований, – не надаєш цьому значення. Лише потім, після матчу, коли передивлявся його у повторі, звернув увагу, що бігав біля Зідана. У будь-якому випадку, було приємно там перебувати, поруч із ним, і грати проти таких суперників.
– Про що ви думали в той момент, коли Реал забив утретє і виникла пауза для перегляду VAR?
– Зізнаюся чесно: я знав, що там "поза грою". Бачив епізод власними очима, знав, що є VAR, тому не хвилювався, що гол можуть зарахувати. Побачив офсайд, підняв руку, сигналізуючи про це. Я був переконаний, що взяття воріт скасують. Чистий, стовідсотковий офсайд.
"Проти Гладбаха був не наш день"
– У Мадриді все склалося якнайкраще, чого не скажеш про третій тур і розгромну поразку від Гладбаха. Чому це сталося?
– Налаштування на цей матч у нас було нормальним. Підходили до поєдинку дуже серйозно. Знали, що очікує вкрай важка, переломна гра. Про це говорили всі, а ми – наполегливо готувались. Але то був не наш день – скажу чесно і прямо.
Шахтар і 0:6: нокаут у Лізі чемпіонів має свої причини
Нам абсолютно нічого не вдавалося. Справа не в тому, що Борусія – якась надзвичайно сильна команда. Просто – наші невдалі дії. Ми намагалися, але нічого не виходило – навіть вибігти в контратаку. Цю невдачу потрібно викреслити, забути, і у найближчих матчах довести, що це була випадковість.
– Які слова підібрав Луїш Каштру у перерві, коли рахунок вже був розгромним?
– Казав, щоб ми виходили і грали далі, намагалися продемонструвати свій футбол. Щоб у жодному випадку не опускали руки, а виправляли провальний перший тайм. Виправити не вдалося…
– Вірите, що у Гладбаху буде "ваш день"?
– У будь-якому випадку, такої гри, як тут, у Києві, вже не буде. Вірю, що буде зовсім інший поєдинок. А там – поживемо-побачимо.
– Як змінилося ваше життя за останні півроку, коли почали виходити в основі Шахтаря?
– Не скажу, що щось сильно змінилося. Футбольне життя – однакове практично скрізь. Так, Київ – це місто більших можливостей. Але я повністю зосереджений на футболі, на тренуваннях, на матчах. Це єдине, що займає мої думки. Працюю за своєю схемою, намагаюся прямувати до своїх цілей.
– Ви нещодавно продовжили контракт із Шахтарем. Конкуренції з Ісмаїлі не боїтеся?
– Ні, звичайно. Навіщо боятися? Для чого тоді взагалі грати у футбол? Навпаки – конкуренція провокує більше зусиль, прогресу, ставиш перед собою складніші завдання. Для мене конкуренція – це добре. Вона дозволяє рости. Я готовий конкурувати, а там побачимо, як воно буде.
"Жив у Тернополі з якоюсь бабусею"
– Ви – чемпіон світу серед 20-річних. Цей титул сприймаєте, як належне, чи, можливо, відчуваєте додаткову відповідальність і прагнення доводити?
– Звичайно. Ні в якому разі не можна ловити зірочку. Для мене цей титул – мотивація. Хочеться щодня підтверджувати високий статус. Так, ми виграли чемпіонат світу, але кортить чогось більшого – вже на дорослому рівні. Для мене той Мундіаль став трампліном.
– Чому далеко не всі з ваших партнерів по тій команді грають в основі своїх клубів?
– Важко сказати. Можливо, хтось дав собі слабинку. Хтось подумав, що вже всього добився у футболі. А в когось травма була, або просто щось не виходить. Це ж футбол – кожного місяця все змінюється. Ті хлопці, які грають, – я бачу, молодці. Ті, хто не грають… Я з ними не спілкувався з цього приводу, тому не знаю причин.
– На яке місце у власному тренерському хіт-параді ви б поставили Олександра Петракова?
– Петракова? Васильовича? Це – видатний тренер, супермотиватор. У мене дуже яскраві спогади про нього, про те, як він нас налаштовував, як підказував. Петраков для мене назавжди – на перших місцях. Ми продовжуємо спілкуватися, підтримуємо зв’язок. Телефоную йому, цікавлюся, як справи. Він цікавиться навзаєм, підтримує, бажає удачі.
– Ви – вихованець полтавської Ворскли, яка зараз посідає третю сходинку і дихає Шахтарю у спину. Симпатизуєте рідній команді?
– Ну як "рідній"… Так, я родом із Полтави, починав грати у Ворсклі. Але потім перейшов у Маріуполь, у 12 років. Ази футболу мені дали у Маріуполі.
Звичайно, стежу за Ворсклою. Хлопці – молодці. Максимов прийшов, порядок навів. Зараз грають дуже достойно. Але, повторюся, не можу назвати Ворсклу рідним клубом.
– У вашому досьє фігурує ФК Тернопіль. Якими вітрами туди занесло?
– Я перебував в Іллічівці, коли почалася війна. Нас, представників інших міст, розпустили по домах. Тренер підказав мені варіант із Тернополем – щоб я не сидів вдома без діла. Мабуть, у нього там були хороші знайомі. Запропонували поїхати на 2-3 місяці. Я погодився. Пробув там 2 місяці. Це були ще ті муки (Сміється). Зіграв близько восьми матчів – і все.
– Чому ви мучилися? Рівень не той?
– Та звісно! Мені було 15 років, я у Тернополі залишився сам. Рівень і умови залишали бажати кращого. Жив в орендованому будинку разом із якоюсь бабусею (Усміхається). Щодня пішки ходив на тренування. Поля – як городи. Але нічого, у кожного футболіста траплялися схожі етапи. Мені цей досвід пішов у плюс.
"Марсело відмовив. Окей, думаю, іди відпочивай"
– Хто ваш кумир у футболі?
– Марсело. Я давно за ним стежу. Подобається його феноменальна техніка. Фантазер, артист – бразилець, одним словом.
– Перекинутися кількома словами вдалось?
– Тоді після матчу підійшов до нього попросити футболку. Але він, очевидно, був настільки роздратований поразкою, що відповів мені одним словом і пішов. Окей, думаю, не діставатиму, іди відпочивай (Сміється).
– Улюблений клуб – Реал?
– Ман Сіті. Команда – супер, великий тренер. Футболісти, якість і малюнок гри – просто неймовірні.
– Але Моурінью з Тоттенхемом покарав їх добряче…
– Нічого. Все тільки починається (Усміхається). Думаю, переконливий реванш обов’язково буде.
– "Тим, хто радіє нашим поразкам, передаю вітання і хочу сказати, що ви – заздрісні миші". Багато хейтерів у вашому Instagram?
– У нашому світі вистачає "доброзичливців", які заздрять і чекають, коли ти спіткнешся. В очі тобі кажуть одне, а насправді бажають лише поганого. Чи баню я хейтерів? Намагаюся не звертати на них увагу, концентруюся на собі і на футболі. А те, що вони пишуть, рано чи пізно вилізе їм боком.
– Вам – 21, ви вже одружені і виховуєте доньку. У вашому віці далеко не кожен ризикує брати на себе таку велику відповідальність.
– Я нічого не боюся. Навпаки – сімейне життя пішло мені в плюс. Дружина, дитина, відповідальність. Що швидше ти починаєш дорослішати, то краще. Я знаю, для кого живу і працюю.