Інтерв’ю "Футбол 24" із Олександром Чівадзе та Ревазом Дзодзуашвілі, суперзірками тбіліського Динамо і збірної СРСР 1960-80-х.
Реваз Дзодзуашвілі – захисник, знаменитий персональник, який снився Джорджу Бесту у кошмарах.
Олександр Чівадзе – універсал, здатний закрити практично будь-яку позицію. Один із трьох грузинів, які одягали капітанську пов’язку збірної СРСР. "Головні вуса" радянського футболу.
Олександр Чівадзе і Реваз Дзодзуашвілі (фото Івана Вербицького)
Наприкінці минулого тижня вони приїхали до Львова, щоб взяти участь у товариському матчі ветеранських збірних України та Грузії на "Львів Арені".
За два кроки до ювілею – як Львів тепло прийняв легенд України та Грузії
Одному – 63 роки, іншому – 73. Один – вчитель, інший – його учень. Вони – друзі-нерозлийвода. Тому навіть на зустріч із "Футбол 24" приходять удвох.
"На нашому фоні Росія виглядала б дуже бідною"
– У Росії – чемпіонат світу. Ви – тут, у Львові. Чому?
Реваз Дзодзуашвілі: Ми були учасниками чемпіонату світу – по 2 рази. Віддали збірній СРСР по 5-7 років. Там повинні були додуматися, що він (Чівадзе, – "Футбол 24"), я, Хурцілава, Сулаквелідзе – чотири людини від Грузії залишилися…
Олександр Чівадзе: На жаль, тільки чотири…
Реваз Дзодзуашвілі: Ці четверо повинні були сидіти там у ложі. Тому що ми це заслужили. Завжди були лідерами у збірній, не розчаровували своєю грою.
Олександр Чівадзе: Вчора відіграли три матчі (розмова відбулася у суботу, – "Футбол 24"). А я знаю, якщо буду там, у Росії, то перегляну лише один матч. Сьогодні – 4 матчі, і я планую подивитися їх усіх. Хоча те, що сказав Резо, – це також правда.
Чемпіонат світу – це свято для нас. Дивишся, який рівень футболу у всьому світі. Я зараз відпочиваю: сиджу і дивлюся всі поєдинки. Для мене це – величезне задоволення. Тому запросити нас на два дні – можна було.
– Як оцінюєте рівень перших матчів ЧС-2018? Саудівська Аравія, Марокко – Іран… Невидовищний футбол, чи не так?
Реваз Дзодзуашвілі: Рахунок у матчі марокканців та іранців – не по закону. Ми пройшли цей шлях. У футболі страшні – несподіванки. Скільки про це не говорити, цю таємницю ніхто не розгадає. Хто зуміє спіймати рахунок? Хто виграє, а хто – програє?
Олександр Чівадзе: Я був страшенно розчарований у перший ігровий день. Така слабка команда! (маю на увазі Саудівську Аравію).
– А Іран та Марокко хіба інші?
Реваз Дзодзуашвілі: Їхній рівень вищий. Ці команди практично однакові за класом. Але знаєш, як буває… От прокинувся – твій день. Але якщо цей день – не твій, то ти з метра не заб’єш у порожні ворота.
Марокко – Іран на ЧС-2018: антиреклама футболу, камбек вувузелів і драматична розв'язка
Вчора грали Іспанія та Португалія. Як центральний захисник іспанців засадив у дальній кут! Голкіпер стрибав, але м’яч пішов у дальній кут – штанга, гол. Ось це і називається "твій день". А марокканець забив у свої ворота…
Реваз Дзодзуашвілі
– Олександре Габріеловичу, за яку команду вболіваєте на цьому чемпіонаті?
Олександр Чівадзе: Я вболіваю за тих, від чиєї гри отримую задоволення. Перший тур ще не закінчився, а Роналду вже довів свою високу майстерність. Це велика рідкість.
ЧС-2018 Португалія – Іспанія: Роналду творить море рекордів з нічого, і питання до судді Роккі
Я радий за Роналду. Радий, що він – лідер. Забити три м’ячі самим іспанцям – дорогого коштує. При тому, що це – не товариський матч. Це доводить, що він – великий гравець.
– А по житті чий футбол вам імпонує найбільше?
Олександр Чівадзе: Після того, як Гвардіола очолив Барселону, я симпатизував Барселоні. Згодом, кого б не очолював цей тренер, я підтримую його завжди і всюди. У футболі важко придумати щось нове: голкіпер + 10 польових гравців. Головне завдання тренера полягає в тому, щоб вони усі однаково думали. Потрібно зібрати таких людей, передати їм свої ідеї, щоб вони потім їх втілювали. У командах Гвардіоли ця тренерська рука відчувається завжди. І от коли я бачу, що там Тренер працює, що він і його підопічні однаково мислять, – це для мене ідеал.
Зараз вже багато команд так грають. Навіть вчора були такі фрагменти, коли м’яч тримається. Футбол іде на одній половині поля – 10 проти 10. Там відбувається боротьба думок. М’яч повинен постійно рухатися, а зони – звільнюватися. Ну, ти розумієш?
– Звичайно. Повертаючись до теми Росії… Вас не запросили на чемпіонат світу…
Олександр Чівадзе: Ну не треба так категорично – не запросили. Я б сказав, скоріше, не здогадалися. Це не трагедія. Але всі запитують: "Вас запросили?" – "Ні, не запросили". Можливо, на фінал запросять (Усміхається).
Реваз Дзодзуашвілі: Нас не завжди показували. Чому? Збірна Союзу настільки сильною була – Яшин, Стрельцов, Чівадзе, Хурцілава і так далі. Показавши нас, збірна Росії сьогодні була б дуже бідною. І ось цю зустріч вони не хочуть організувати: аби не показувати народу – що у них було тоді, а що є сьогодні. Так, збірна Росії перемогла у першому турі 5:0. Але пригадую одного нашого видатного тренера Михайла Йосиповича Якушина. "Михайле Йосиповичу, ми сьогодні виграли 5:0". Він так незворушно на нас дивився: "Залежно, з ким ви грали" (Сміється).
– Грузія та Україна постраждали від російської агресії. Це змінило ваше ставлення до росіян загалом і ваших російських друзів зокрема?
Реваз Дзодзуашвілі: Є дуже гарні слова: не можна крутитися у власному соку. Тобто, з цього не вийде нічого хорошого. Що більше ти граєш у Лізі чемпіонів, що більше ти виступаєш на великій арені, то кращу команду матимеш. Ми грали, 16 республік, кожного тижня.
Олександр Чівадзе: Чемпіонат СРСР був найсильнішим у той час.
Реваз Дзодзуашвілі: Відштовхуючись від цього, звісно, що ми всі постраждали – футбол, спорт. Але що вдієш – політика понад усе. Спартаківці, динамівці, торпедівці – вони досі є нашими друзями і залишаться ними до кінця життя.
Олександр Чівадзе, Володимир Гуцаєв, Давід Кіпіані
Олександр Чівадзе: При цьому, ми – патріоти своєї держави. До кінця боротимемося за те, щоб відновити свої історичні кордони і повернути нашу територію.
Дюссельдорфська лезгінка. "Динамо" і Кубок кубків-1981
У 1981 році, коли Динамо Тбілісі взяло Кубок кубків, здобувши перемогу з рахунком 2:1, обидва м’ячі забили абхазець і південний осетин – Віталій Дараселія і Вова Гуцаєв. Нас вся Грузія на руках носила. І ніхто тоді не казав: це – абхазець, а це – осетин. Вони були громадянами Грузинської республіки. У майбутньому разом будемо жити. Народ – не перемогти, Грузія – відновиться.
"Кікабідзе подарував футболку з написом "Женщину хочу"
– Один із найвидатніших синів Грузії – Вахтанг Кікабідзе. Він – знаний шанувальник футболу. Товаришуєте?
Реваз Дзодзуашвілі: Так. Він навіть майку нам подарував. На ній написано "Женщину хочу" (Сміється). Ти бачив цей фільм? Називається "Міміно".
Олександр Чівадзе: Дуже багато таких у мене друзів та приятелів, які не належать до світу футболу, але добре у ньому розбираються. У Грузії всі живуть футболом – і актори, і партійні діячі. Всі.
Реваз Дзодзуашвілі: У наші часи вболівальники тижнями стояли в черзі за квитками. Навіть якщо наші друзі не розбираються у всіх тонкощах футболу, ми вдаємо, що вони – першокласні експерти (Сміються обоє).
– Зараз ви – у Львові. Які матчі проти Карпат вам пригадуються?
Олександр Чівадзе: Багато таких матчів було – кожен із них запам’ятався. Карпати (Львів) – це дуже самобутня команда. Недаремно львів'яни взяли Кубок СРСР-1969. Пригадую, грав там такий захисник Олег Родін. Ну й Андрія Баля пам'ятаю – царство йому небесне.
– Перші асоціації із Динамо Тбілісі – чемпіонство-1978, Кубок кубків-1981, розгром Ліверпуля…
Реваз Дзодзуашвілі: Я розпочну… Це був один із найсильніших періодів в історії Динамо і всього грузинського футболу. У 1970-му нас, 5-6 грузинських гравців, запросили у збірну СРСР. І от разом з нами виросла ця плеяда – Чівадзе, Гуцаєв, Шенгелія… Коли виростають сильні гравці? Коли поруч – сильна спина, фундамент. Ось так був закладений успіх 1981 року.
Я його (показує на Чівадзе, – "Футбол 24") багато чого навчив. Так навчали мене мої предки – Гіві Чохелі, зокрема. А от після 1981-го все пішло на спад.
Олександр Чівадзе: У період 1976-1981 років ми мали дуже потужну команду. Невипадково, що чотири рази – Кіпіані, я і Шенгелія (двічі) – ми визнавалися найкращими гравцями СРСР.
– На які подвиги були готовими грузинські фанати заради гравців своєї команди?
Олександр Чівадзе: З футболом ми закінчили дуже давно. Але виходимо на вулицю, і те, як люди на нас дивляться, – багато про що говорить. Гаррінчу називали "Радістю народу". Ми, можна сказати, також були "радістю народу". Усі гравці тбіліського Динамо із того складу досі відчувають любов від уболівальників.
"Лобановський ніколи не тримав зла"
– Ви, Олександре Габріеловичу, були одним із двох грузинів, які носили капітанську пов’язку збірної СРСР…
Реваз Дзодзуашвілі: Насправді їх було три – Чохелі, Хурцілава і Чівадзе.
– Отож, ви – капітан команди, де зібрані головні зірки із багатьох республік Союзу. До кого з них найважче було достукатися?
Олександр Чівадзе: Це – думка команди. Блохін, Буряк, Безсонов, Дасаєв – зірки. Але був тренер і була команда.
Реваз Дзодзуашвілі: Капітанство – це не просто пов’язка. У ній – велика мудрість. Чому обрали Чівадзе? Він – лідер. Міг зіграти центрального захисника, опорника і навіть допомагати атаці.
Олександр Чівадзе – капітан збірної СРСР
Олександр Чівадзе: Капітан повинен бути справедливим – не тільки на полі, але й поза його межами. Потрібно заслужити на повагу партнерів і тренера. Це – комплексна річ. Напевно, я підходив під усі ці критерії.
– Читав, що у вас були суперечки із Валерієм Лобановським. Таке собі міг дозволити не кожен…
Олександр Чівадзе: Були, але він ніколи не тримав зла. Бачив футбол зовсім по-іншому, але завжди цікавився нашою думкою. Істина народжувалася у суперечках. Лобановський – велика людина (прикладає долоню до серця, – "Футбол 24").
Попри те, мені більше імпонували стилі Спартака і Динамо Тбілісі, яке грало, наче Барселона. Валерій Васильович сповідував інші приципи і добився успіхів – здобув два Кубки кубків. Ми також здобули Кубок кубків. Це – футбол (Усміхається).
– Олександре Габріеловичу, вам – 63. Чим живете?
Реваз Дзодзуашвілі: Футболом він живе (Усміхається).
Олександр Чівадзе: У мене – троє дітей, четверо внуків. Часу не так вже й багато. Але однаково знаходжу можливість для того, щоб 2-3 рази на тиждень зібратися з ветеранами і пограти у футбол.
Зараз перебуваю у Львові, тож, користуючись нагодою, хочу передати вітання всім моїм українським друзям – Блохіну, Буряку, Безсонову, Дем’яненку, Кузнєцову, Заварову, Бєланову, Рацу, Яремчуку, Михайлову, Євтушенку. На жаль, немає з нами Андрія Баля. Дуже прикро, що не стало Чанова.
Чемпіонат СРСР – це була велика школа. У кожному клубі грали зірки. Полетиш у Ростов чи Баку – і не скажеш, що обов’язково там переможеш.
Реваз Дзодзуашвілі: Була справжня футбольна війна. Є що згадати (Усміхається).