Головний тренер Шахтаря Роберто Де Дзербі дав інтерв'ю La Gazzetta dello Sport. "Футбол 24" вибрав головне, про що говорив італійський фахівець.
Враження від України та Шахтаря
Київ – гарне місто, але трафік тут хаотичний. Я з Брешії, не дуже великого міста, і в Сассуоло мені потрібно було десять хвилин, щоб дістатися до тренувальної бази. Що ж, клуб (Шахтар. – прим.) дуже організований і нічого не пропускає.
Якщо ви запитаєте мене, яка мова використовується найчастіше, я відповім, що не знаю. У нас є два італійських перекладачі: один – для українців, а інший – для багатьох бразильців. На полі ми говоримо трохи англійською і трохи іспанською, тому що бразильці тоді розуміють. Це приємний безлад, але мене всі розуміють. Я треную дуже сильних гравців, які відразу показали неймовірну готовність. Я дуже щасливий, ми випереджаємо програму. Коли у тебе є впевнені і щасливі гравці, все стає простішим.
Цілі? Перемога в чемпіонаті. Торік Шахтар нічого не вигравав, навіть Кубок України. Також ми повинні добре виступити в єврокубках. У серпні нам доведеться зустрітися з Генком в третьому відбірному раунді Ліги чемпіонів, і якщо ми його пройдемо, то у нас буде плей-офф. Попередні матчі складніші, ніж групи. Чемпіонат буде мати вирішальне значення для мого зростання. Я ніколи не ставив результат на друге місце у шкалі своїх пріоритетів, я просто обрав інший шлях.
У наших бразильців техніка екстра-рівня, а також професіоналізм німців. Я не думав, що вони такі серйозні. Старші з них першими підштовхують до тренувань і приймають все, що їм пропонують, без проблем. Я не знаю, чи змінилася бразильська культура, але я точно розумію, що ми далекі від стереотипу, з яким зазвичай їх асоціюють. Вони люблять веселитися з м'ячем і трохи менше схильні до оборонної роботи, це так. Однак працюють вони сумлінно. У тому числі й тому, що в іншому випадку вони не довго працюватимуть зі мною (сміється – прим.).
Гордість за вихованців із Сассуоло
Локателлі, Берарді та Распадорі на Євро-2020? Я хвилювався, наче батько, але вони були і залишаються сильними гравцями. Я просто намагався передати їм менталітет, який полягає у тому, що завжди потрібно тренуватися на 110 відсотків, бути головними героями, а не підтримувати інших гравців у кожній грі. Так воно і було: коли Локателлі та Берарді вийшли у фіналі проти Англії, вони зробили це з правильним настроєм, і я цим пишався.
Берарді просто потрібно було повернутися на правильний шлях. Що стосується Локателлі та Распадорі, то я повинен посміхатися, коли чую одностайні позитивні коментарі про обох. Недавно все було не так. У багатьох все ще залишалися питання щодо рівня Локателлі, а зараз він – золотий хлопчик. Для Распадорі актуальними були сумніви щодо його зросту. Я пам'ятаю всі розмови про цих двох хлопців.
Локателлі готовий до великого виклику, так було вже рік тому. Думаю, що він готовий до Юве чи до великого європейського клубу, тому що він втілює в собі все, чим повинен володіти сьогодні півзахисник: добре керує грою та адаптується, дає глибину. За три роки я не бачив, щоб він втрачав баланс. У нього є особистість – він тактично розумний, корисний для будь-якого виду футболу. Распадорі – не типовий, а європейський нападник. Він вміє грати з командою в декількох атакувальних ролях і фізично сильний, не зростом, а ногами.
Берарді все ще у Сассуоло, бо завжди більше цінує задоволення від футболу. Я розумію це на сто відсотків, тому що я роблю те ж саме. Думаю, що у нього ніколи не було слушної нагоди, ситуації, в якій можна було б повеселитися і почуватися невимушено. Неправда, що він боїться. Навпаки, у нього сильний характер, і це демонструє пенальті, який він побив у фіналі чемпіонату Європи. Він живе згідно зі своїми цінностям, опираючись на те, що він вважає за краще і правильним. Я дуже його ціную, тому що він не кар'єрист, а хоче бути самим собою.
Серія А впорається і без Де Дзербі
Ні, я не думаю, що мій від'їзд з Італії – це поразка для когось. У мене були деякі розмови з італійськими командами. Мені було добре в Сассуоло, і я б не пішов від звідти, якби не усвідомив, що мій час минув. Я пішов неохоче, бо був близьким з усіма. Ми двічі фінішували восьмими, я не зміг би дати більше. Шахтар підтримував мене, а його керівництво поважало моє бажання взяти час на роздуми. Вони зрозуміли, що мені важко їхати з Сассуоло, тому не примушували мене. Потім ми з'ясували, що у нас є схоже бачення. Я хочу стати кращим. Випробувати себе іншими культурами і чемпіонатами. Сьогодні я заходжу в роздягальню, де є два перекладачі, і я повинен думати про різні способи ословлення своїх думок. Це стимулює.
Колись я хотів би повернутися в Серію А, але в клуб, де мені буде дозволено працювати по-своєму. Я пристосовуюся, але вони також повинні пристосовуватися до мене. Не думаю, що це підходить усім. Іноді потрібно говорити "ні". Занадто легко сказати "так" усім і не бути однаковими в усіх місцях.
Конте пішов, але Моурінью, Аллегрі, Саррі та Спаллетті повернулися. Буде красивий і складний чемпіонат. Ювентус та Інтер завжди попереду всіх. Мілан втратив двох важливих гравців, але розвивається розумно, а Піолі – гарантія. У минулому сезоні Наполі міг би зробити набагато більше без травм, хоча Гаттузо однаково досяг успіху. Торіно повернеться на вищий рівень, тому що Юріч – сильний тренер. Аталанта продовжить свій шлях. У Сассуоло є все, щоб досягти успіху. Фіорентина призначила Італьяно, і після двох сезонів виникло величезне бажання надолужити згаяне. Сампдорія завершила минулий чемпіонат на дев'ятому місці, а з Д'Аверсою вони залишаться згуртованою командою, яку складно обіграти. Це буде рівний і красивий чемпіонат.
Тренерські принципи
Є багато хороших тренерів: Гвардіола, Б'єльса, Тухель, Манчіні. І багато німецьких фахівців, які є майстрами у тому, що стосується захисту, пресингу та контрпресингу. Мені подобається моделювати гру, опираючись на гравців, які у мене є. Це відбувається залежно від гравців, суперника, ситуацій в матчі, але що ніколи не змінюється, то це – менталітет. Ви можете змінювати розташування, тактику, кількість гравців у побудові гри, кількість нападників, висоту пресингу, де це робити, а де не робити, але ДНК повинна залишатися непорушною.
Немає нічого ганебного в тому, щоб захищатися і відбиватися, але мені це не подобається. Якщо за 10 хвилин до кінця нас змусять це зробити, ми це зробимо. Однак мені не подобається такий підхід, тому я ніколи не пропоную це своїй команді. Пресі подобається ділити тренерів на тих, хто будує гру, і тих, хто досягає результату. Але хіба перші не хочуть досягати результату? Це не той випадок! Я починаю свій 9-й рік тренерської роботи. Якщо ви поглянете на мою роботу кілька років тому, ви знайдете ту ж ідею футболу. Це репрезентує мене. Якби це була мода, як каже якийсь вчений, я б провалився ще на початку. Ні, це була не мода.
Мені 42 роки, і я треную дев'ять. Хотів би залишити слід тут, в Україні, як, думаю, залишив його в Сассуоло. За кордоном це було б ще приємніше, тому що я представляю свою країну тут і ми, італійці, несемо подвійну відповідальність. Ми – італійці. За кордоном нас вважають відповідальними за контратаки і голи зі стандартних положень. Замість цього Італія продовжує шукати щось іще, а не тільки те, що принесло нам історичні перемоги, які, зауважте, ніхто не заперечує.
Про Лігу чемпіонів та "Золотий м'яч"
Я сподіваюся, що Манчестер Сіті виграє Лігу чемпіонів. Не так давно я сказав, що краще програю ЛЧ з Гвардіолою, ніж виграю її з іншим тренером. Провокація, тому що я хотів підкреслити одну річ: коли Гвардіола виграє АПЛ за 7-8 турів до кінця, з найкращою атакою і найкращим захистом, він геній ще й тому, що грає без центрального нападника. Однак, коли він програє фінал Ліги чемпіонів без центрального нападника, він стає віслюком. Я вважаю ці оцінки непослідовними і сподіваюся, що Пеп виграє Лігу чемпіонів. Тоді у тих, хто критикував і атакував його, більше не буде аргументів.
Якщо подивитися на трофеї, то претендентом на "Золотий м'яч" назву Жоржінью, який виграв Лігу чемпіонів з Челсі й чемпіонат Європи з Італією. Мессі залишається Мессі, і до тих пір, поки він буде грати, він буде одним з претендентів. У минулому цю нагороду підняв такий захисник, як Фабіо Каннаваро. Що ж, за дух, який він продемонстрував на Євро-2020, навіть Джорджо К'єлліні заслуговує на перемогу.
Жоржінью – півзахисник, який змушує команду грати, торкаючись м'яча або ні. Це показує його інтелект. Коли я був у Сассуоло, казав Максіму Лопесу дивитися за ним, тому що Жоржінью бачить футбол на годину раніше за інших. Він не помітний, тому що не змінює гру на усіх 80 метрах поля, але разом з Доннаруммою, Бонуччі та К'єлліні був одним з незамінних гравців Італії на чемпіонаті Європи. Крім того, він розмовляє тією ж футбольною мовою, що й Веррратті, Інсіньє та Локателлі.
Я запеклий манчініста. Коли я був гравцем, після Марадони серед десятих номерів найбільше любив Роберто Манчіні. Я залишався манчіністою навіть як тренер. Дуже небагато колишніх "десяток" стали тренерами.