"Ніколи не витріщайтеся на трибуни": "Чорний вождь", який змусив замовкнути 200-тисячну Маракану

Якось Обдуліо Варелі запропонували чималий хабар, щоб він не надто викладався у матчі. Капітан віддав гроші на зберігання знайомому власнику кафе, в якому відбувалася розмова, і розказав про все тренеру: "Може, мені краще взагалі не виходити на поле, а то раптом у мене не піде гра і партнери подумають, що я здав матч". Наставник ніколи не сумнівався у Варелі. Він вийшов на матч і став одним із головних ковалів чергового тріумфу Пеньяроля. Після гри Обдуліо попросив у наставника позичити йому гроші на… трамвай.

Варела народився 1917 року в Монтевідео, столиці Уругваю. Він виріс у бідному районі, в дитинстві страждав від астми, а батьки розлучилися, коли майбутній великий капітан ще був шмаркачем. Обдуліо покинув школу після третього класу. Він заробляв на шматок хліба, чистячи взуття та продаючи газети. А у вільний час грав у футбол. Першим клубом став Депортіво Хувентуд. У 1943 році Варела верше одягнув футболку Пеньяроля. У складі "чорно-золотих" він шість разів стане чемпіоном Уругваю.

На перший погляд, Варелу важко було назвати топовим футболістом. Він не відзначався особливою швидкістю. Не мав видатних фізичних якостей, та й техніка в нього була досить посередня. Але він брав бійцівськими якостями. Варела ненавидів програвати і ніколи не здавався. Саме за це йому і дали прізвисько "Чорний вождь".

Варелу часто порівнювали з капітаном перших чемпіонів світу Хосе Насассі. Він казав, що не настільки крутий, як легендарний попередник, але завжди намагався брати з нього приклад. Без крику Обдуліо вмів жорстко поставити на місце своїх партнерів по команді, якщо ті не викладалися на повну. Іноді для цього Варелі вистачало кількох слів, а інколи – лише суворого погляду, схожого на погляд батька, який виховує своїх дітей. Після цього кожен розумів, що мусить додати, щоб не засмутити вождя. Його слухалися всі однокомандники та готові були йти за ним у вогонь і воду. Не меншою повагою Обдуліо користувався і серед суперників. Вони добре знали, що з цим "великим мулатом" краще не зв’язуватися.

Якось в одному з матчів чемпіонату Уругваю, коли суперник скосив футболіста Пеньяроля, Обдуліо підійшов до судді і сказав: "Якщо так вчинить наш гравець, вилучіть його". Суддя завмер. Адже до цього інциденту Варела часто фолив і насправді давно награв на вилучення.

У 1945 році, після важливої вікторії Пеньяроля над аргентинським Рівер Плейт, клубні боси вирішили дати футболістам додаткову премію – всім по 250 песо, а Варелі – 500. Капітан не погодився з таким розподілом: "Я не був найкращим на полі. Якщо ви вважаєте, що я вартий бонусу в 500 песо, то ви даєте всім по 500 песо. Якщо ж мої партнери заслуговують лише на 250, то я теж". Керівництво Пеньяроля погодилося зі своїм вожаком і виписало всім гравцям по 500 песо. Варела ніколи не погоджувався грати з логотипом спонсора на футболці. "Колись неграм чіпляли бірку з прізвищем власника. Тепер ось це. Нізащо", – лютував капітан.

Саме уругвайці виграли дебютний Мундіаль і пропустили два наступних, які відбувалися в Європі. Тож у Бразилії 1950-го "чарруа" вважали, що захищають титул, який насправді належав їм. "Селесте" не збиралася віддавати його без бою, тим більше – своїм заклятим ворогам. Щоправда, Уругвай міг взагалі не поїхати на той турнір.

"Ми були дуже близькі до того, щоб пропустити цей Мундіаль. Панувала велика плутанина. Футбольні чиновники вважали, що у Бразилії нам нічого не світить, тому навіщо дарма витрачати час і ресурси?! Песимісти стверджували, що ми можемо зганьбитися на Мундіалі і поїдемо додому вже після групового етапу. Вони постійно порівнювали нас із великою збірною Уругваю 1920-х-1930-х. Звісно, що це порівняння виявилося не нашу на користь. Зрештою команду сформували і у великому поспіху відправили на Мундіаль. Нашу підготовку до чемпіонату світу важко було назвати ідеальною. Але ми ж і не їхали за титулом. У чемпіонство вірив лише я, але до пори до часу тримав язика за зубами. Не хотів, щоб усі вважали мене божевільним", – згадував "Чорний вождь".

Вже на самому початку першого групового турніру уругвайцям шалено пощастило. Через самовідвід французів та португальців змагання в групі D нагадували фарс. Уругвайці відвантажили 8 м’ячів болівійцям та вийшли у фінальну пульку. Згодом зекономлені сили стануть одним із вирішальних факторів дивовижної перемоги "селесте" на стадіоні Маракана.

Перший матч фінальної групи ледь не викреслив Уругвай з претендентів на титул. До 72-ї хвилини "Фурія Роха" провадила з рахунком 2:1. І тут слово взяв Варела. Його фантастичний постріл застав Рамальєтса зненацька. Тепер для того, щоб мати шанси на чемпіонство, в грі зі шведами уругвайців влаштовувала лише перемога. Проте до останньої п’ятнадцятихвилинки "селесте" знову горіла з рахунком 1:2. Аж тут на перший план вийшов Оскар Мігес, який не просто відновив статус-кво, а й подарував своїй команді перемогу.

Тепер уругвайці залишалися господарями власної долі – щоб стати чемпіонами, їм потрібно було "просто" здолати бразильців. Ніхто не вірив у перемогу "селесте" за винятком десяти уругвайських воїнів та їхнього вождя Варели. Бразильці, дізнавшись про перебіг матчів суперника у фінальній пульці, мали б зрозуміти головне – Уругвай завжди бореться до кінця. А тому у вирішальному матчі "селесао" зможуть взяти титул лише тоді, коли гратимуть на всі 100. Довідавшись про те, що господарі вже святкують перемогу, Варела лише посміхнувся: "Тільки через мій труп".

Перед вирішальною грою вийшов спецвипуск газети "О Мундо" з фотографіями збірної Бразилії на першій шпальті та величезною шапкою "Це чемпіони світу". Цю газету називають одним із головних чинників перемоги Уругваю. Зранку 16 липня 1950 року Варела вийшов з готелю, і раптом йому в око потрапив напис: "Це чемпіони світу". Вождь купив двадцять газет та приклеїв їх до пісуарів у готельних номерах. Потім він закликав партнерів сходити в туалет та "привітати" нових чемпіонів світу. За іншою версією, двадцять примірників газети приніс Мануель Кабальєро, консул Уругваю в Ріо. Він поклав їх перед Варелою і сказав: "Мої співчуття вам, сеньйори. Здається, ви вже програли". Як би то не було насправді, уругвайці від душі помочилися на "чемпіонів світу".

Перед вирішальним матчем керівники уругвайської делегації зустрілися з вожаками команди – Варелою, Масполі та Гамбеттою. Вони звернулися до лідерів "селесте" з незвичним проханням: "Ви вже й так стрибнули вище голови. Не зривайтеся на грубощі, адже проти бразильців ніхто не встоїть. Вони непереможні, і з цим нічого не вдієш. Не буде нічого страшного, якщо ви програєте в 3 чи 4 м’ячі. Адже шведи й іспанці пропустили ще більше". (Господарі відвантажили у ворота цих команд 13 голів). Обдуліо відповів: "Ми самі не можемо ухвалювати таке рішення. Ми мусимо порадитись із командою".

Коли уругвайці йшли тунелем, який вів на поле Маракани, Варела наказав їм зупинитися. "Вчора чиновники попросили нас, щоб ми здалися без бою. Ви дійсно хочете віддати бразильцям титул, чи будемо битися до останньої краплини крові?". "Ми будемо битися", – проревіли десять горлянок. Потім Варела промовив легендарну фразу.

"Забудьте все, що було до цього. Подивимось, хто з нас справжні чоловіки. Граємо, не звертаючи увагу ні на статус гри, ні на місце. Спокійно виходьте на поле і не дивіться вгору. Ніколи не витріщайтеся на трибуни. Адже матч грається внизу, на полі. На полі нас буде 11 на 11. Хлопці, якщо ми будемо занадто поважати бразильців, вони просто розтрощать нас. Вони такі самі люди, як і ми. Перемога або смерть".

"Перемога або смерть", – відгукнулося йому багатоголосе ехо. Перед стартовим свистком бразильці, мов магнітом, притягували фотографів, а на уругвайців ніхто не звертав уваги. Розлючений Варела проревів до знайомих папараці з Монтевідео: "Дайте спокій цим мавпочкам, йдіть до нас, сфотографуйте майбутніх чемпіонів світу". Він не помилився. Шістнадцятого липня 1950 року Варела і Ко здобули не лише чемпіонський титул, а й безсмертя.

Опинившись на газоні Маракани, Обдуліо одразу вдався до своїх ігор розуму. У попередніх матчах господарі завжди починали на одній і тій же половині. Право вибору цього разу виграв капітан "селесте". Він, звісно ж, миттєво забрав фартову бразильську половину, на яку повів своїх бійців. Спочатку бразильська вистава йшла за сценарієм. За перші три хвилини Адемір та Жаїр могли відкривати рахунок, але так і не змогли пробити уругвайського голкіпера Роке Масполі. "Селесао" продовжували гнути свою лінію, але м’яч вперто не бажав залітати у ворота. Це ще більше заводило 200-тисячний натовп, який гнав бразильців вперед.

Один із ключових епізодів гри, на який тоді ніхто не звернув уваги, трапився на 28-й хвилині. Коли форвард Гіджа втікав від бразильського захисника Бігоде, той штовхнув уругвайця в спину. Варела ніколи не пробачав суперникам грубої гри. Він помчав до Бігоде та трішки прихопив його за вухо. Тепер бразилець зрозумів, що не зможе безкарно полювати на Гіджу. Він явно не хотів бути схожим на ван Гога, а тому виглядав дещо переляканим. Цей страх помітив Варела і стиснув власну футболку, святкуючи в такий спосіб свою невеличку перемогу.

Про те, наскільки сильно домінувала Бразилія в першому таймі, свідчить наступна статистика. "Селесао" мали аж 17 непоганих моментів для того, щоб забити, а уругвайці спромоглися "аж" на один небезпечний удар. Однак "селесте" за підсумками перших 45 хвилин могли записати собі в актив одне важливе досягнення. Це був перший тайм на турнірі, в якому бразильці так і не змогли забити.

Але на початку другої половини все для уругвайців пішло шкереберть. Вже на 78-й секунді після поновлення гри Фріасі вдалося зняти закляття з воріт Масполі. Кажуть, що один в полі не воїн. Брехня. Якщо б у складі уругвайців того дня не було Обдуліо Варели, вони б нізащо не перемогли. Лише одна людина з 200 000, які забили цього дня вщерть Маракану, вірила в тріумф андердога. На щастя для "селесте", вона перебувала на полі.

Після гола Фріаси Варела забрав м’яч та, тримаючи його під пахвою так, щоб ніхто не зміг його відібрати, почав дискутувати з англійським рефері Рідером. Уругваєць доводив, що господарі забили свій м’яч зі 100-відсоткового офсайду. Цікаво, що Варела сперечався з арбітром, не знаючи жодного слова англійською. Він навіть вимагав покликати на поле перекладача.

"Обдуліо кричав на всіх і міцно тримав м’яча. Я підійшов, щоб забрати cферу та відновити гру, але він одразу ж вигукнув до мене: "Або ми тягнемо час, або бразильці нас розчавлять. Ми мусимо повернутися в гру. Сьогодні ми маємо перемогти, або ж помремо, намагаючись це зробити". Ми не могли ослухатися наказу нашого "Чорного вождя", – згадував Гіджа.

Тайм-аут уругвайців тривав 75 секунд. "Я б ще довше протримався, але зрозумів, що судді хочуть забрати у мене м’яч. А бразильці в мене за спиною сильно лаялися, а один із них навіть плюнув у мене. "Увесь стадіон ображав мене", – згадував сам Варела. "Але я не боявся. Я неодноразово грав у футбол на пустирях Монтевідео, де інколи під час матчу тебе могли вбити. То чого мені було боятися на Маракані? Криків та матюків бразильців? Я пам’ятав, що Хосе Насассі вдавався до таких хитрощів у важкі моменти. Я вважаю, що апелювати завжди корисно, навіть якщо це блеф. Це погано діє на суперників. Бразильські "тигри" швидко поласували б нами, якби ми одразу ввели м’яч в гру. Мені видалося, що в цей момент господарі, які мали б відчути полегшення, навпаки – занервували", – розповідав Обдуліо в одному інтерв’ю.

Захисник Віктор Андраде згадав ще одну історичну репліку Варели під час ключової паузи: "Нехай трибуни кричать. Якщо ми все зробимо як слід, то через декілька хвилин перетворимо Маракану на величезне кладовище, де буде чутно лише наші голоси. Пішли. Здобудемо цю бісову перемогу!"

Через 19 хвилин уругвайці відновили паритет. Гіджа вкотре пошив у дурні Бігоде та віддав ідеальний пас на Ск'яффіно, котрий розстріляв ворота Барбози. Після того як Уругвай зрівняв рахунок, "Чорний вождь" зірвав із себе футболку і, розмахуючи нею над головою у центральному колі, просив товаришів припинити святкувати гол: "Швидше, давайте дотиснемо бразильців, вони в нокдауні".

Гол Ск'яффіно став тією самою зайвою соломинкою, яка часто може зламати хребет верблюда. Після 66-ї хвилини з бразильських атак зникла повітряність. Їм бракувало креативу та душі. Вони атакували ворота Масполі, наче не за своєю волею. "Чорний вождь" Варела досягнув неможливого – він перетворив безжальних бразильських левів на нешкідливих кошеняток. Деякі історики "селесао" писали про те, що тут не обійшлося без магії. Наче "Чорному вождю" Обдуліо допомагали давні боги його племені, які й змусили бразильців танцювати під дудку уругвайського щуролова. Насправді причина дивної метаморфози, яка трапилася з господарями після голу Ск'яффіно, виявилася набагато банальнішою – "селесао" просто боялися програти. "Чесно кажучи, нас зламав не другий, а перший гол", – констатував тренер господарів Коста.

На 79-й хвилині трапилося неминуче. "Я розправився з Бігоде та вийшов на оперативний простір. Краєм ока я побачив Ск'яффіно, який думав, що ми знову повторимо нашу першу гольову комбінацію. Так само вважав і Барбоза, який приготувався перехопити мій пас, але він не врахував, що залишив відкритим ближній кут. Мене не потрібно було просити двічі. Саме так я забив той історичний гол. На стадіоні запанувала мертва тиша. Лише трьом людям одним рухом вдалося змусити замовкнути 200 000 людей на Маракані: Френку Сінатрі, Папі Івану Павлу ІІ та мені", – гордо зазначав Гіджа. Бразильці створять ще кілька моментів, але так і не зможуть більше пробити Масполі.

Уругвай – Бразилія – 2:1

"Я покинув свою почесну ложу десь за 12 хвилин до кінця. Я просто збирався вручити Золоту Ніку одразу після фінального свистка, оскільки не хотів змушувати бразильців чекати. Коли я йшов тунелем, то зрозумів, що щось трапилось. Спочатку подумав, що втратив слух. Вийшовши на поверхню, ще не бачивши поля, я запитав в перших зустрічних, що трапилось? Вони тримали рот на замку. І ось я побачив Барбозу, який безсило розпластався на землі, а в сітці його воріт лежав м’яч.

Після фінального свистка організатори забули про святкування, гімни, урочисті промови. Їх можна було зрозуміти. Я стояв з кубком, а на мене зі всіх боків напирав натовп. Я почувався дуже самотнім. Зненацька я побачив Варелу, якому поспіхом передав трофей. Я просто потиснув йому руку, всі урочисті слова вилетіли з моєї голови", – розповідав президент ФІФА Жюль Ріме про найменш помпезну церемонію нагородження переможця чемпіонату світу.

"Наскільки для нас був важливим Варела? Його значення важко переоцінити. Він виконував функції не лише футболіста, а й граючого тренера. Варела завжди знав, що потрібно робити в даний момент. Коли ми вже готові були опустити руки, Обдуліо не дав нам цього зробити. Без нього ми б ніколи не перемогли", – розповідав журналістам Гіджа.

Коли закінчився матч із Бразилією, капітана оточили десятки акул пера, які чекали від нього багато гарних слів. Проте за Обдуліо завжди говорила його гра. Тому Варела лаконічно сказав: "Ми були кращими, міцнішими та сильнішими". І додав: "Насправді це була випадковість".

Згодом вождь згадуватиме: "Якби цю гру повторити 100 разів, ми б її 100 разів програли, але я ніколи не програвав матч до його початку і не дозволяв робити це іншим. За це ми і любимо футбол. Інколи тут трапляються дива. Чим більше я про це думаю, тим більше переконуюся, що той поєдинок ми виграли завдяки своїм яйцям, а не завдяки своїй майстерності".

Варела вирішив відсвяткувати перемогу в найближчому від готелю барі. Коли він переступив поріг цього закладу, то побачив кілька десятків бразильців, які запивали своє горе. Раптом хтось із фанатів його впізнав. "Дивіться, це ж наш кат – Варела". Обдуліо подумав, що зараз йому добряче дістанеться. Однак він помилився. "Сідай, випий з нами. Ти просто робив свою роботу. Шкода, що сьогодні в нас не було свого Варели". Обдуліо згодом зізнавався: "Ви, мабуть, не повірите, але я не люблю брехати. Якщо б я знав, якого болю завдасть бразильцям ця поразка, то я б краще програв той матч".

Сімнадцятого липня в аеропорту Монтевідео переможців зустрічав величезний натовп людей. Радіорепортаж Карлоса Соле, в якому коментатор назвав Варелу MVP поєдинку, дав плоди – сотні людей тримали над головою картонки з прізвищем капітана. Варела натягнув капелюха по самі очі, підняв комір пальта і непомітно вислизнув з аеропорту. Керівники Уругвайської футбольної асоціації одразу визначили тих, хто найбільше доклався до сенсаційного тріумфу. І таким героями ці негідники проголосили… самих себе. Вони навіть відзначили кількох "героїв"-чиновників золотими медалями. А про футболістів чомусь забули.

Лише після хвилі громадського обурення гравці отримали срібні медалі та невелику грошову винагороду. Так, Варелі цих грошей вистачило лише на дешевий Ford 1931 року випуску. Щоправда, Обдуліо недовго "зраджував" трамваю. Вже через тиждень машину "Чорного вождя" викрали. Тож Варела знову пересів на звичний трамвай. Капітана настільки обурила поведінка чиновників після перемоги, що він якось сказав: "Якби я знав, якими будуть наслідки того фатального фіналу, я б забив автогол".

Через чотири роки Уругвай склав свої чемпіонські повноваження у півфіналі проти непереможної Угорщини. Щоправда, ця вікторія мадярів була із зірочкою. "Селесте" поступилися угорцям лише в овертаймі. І на полі в цей день не було "Чорного вождя", який травмувався в чвертьфіналі з Англією. Можливо, зі своїм лідером Уругвай здолав би велику угорську збірну. Не вірите? Ось вам залізобетонний аргумент. Уругвай не програв жодного матчу на чемпіонатах світу, коли блакитну футболку збірної одягав Варела.