"Нехай переможе...": Анчелотті насолоджується Бразилією після Реала, критикує ФІФА і чекає на праймового Неймара
Головний тренер збірної Бразилії Карло Анчелотті дав перше інтерв'ю після відходу з Реала. Ольга Любушкіна переклала та адаптувала його.
У 2024-му France Football визнав найкращим тренером року Карло Анчелотті. Після завершення сезону 2024/25 італійський фахівець покинув Реал і розпочав нову пригоду зі збірною Бразилії, яку вже активно готує до ЧС-2026.
– У футболі часто кажуть, що робота головного тренера Реала – найскладніша у світі. Бути наставником збірної Бразилії – це друге місце за складністю?
– Ні, ні. Це дві чудові роботи, найзахопливіші, які тільки можна мати. Очолювати Реал так довго – це було неймовірно красиво (2013-15; 2021-25). І думати про те, що тепер я поведу Бразилію на чемпіонаті світу, не менш захопливо.
– Чи легко було відмовитися від щоденної роботи на полі?
– Для мене – так. Це інший ритм. Я маю перейняти культуру країни, тому й оселився в Ріо. Федерація має дуже чітку організацію. Від президента CBF (Саміра Шауда) до директора (Родріго Каетано) – усі чудові, сповнені ентузіазму. Ми працюємо у відмінній атмосфері, з повною серйозністю. Я приїхав зі своїми асистентами, але мені не потрібно було нічого більше. Структура ідеальна.
Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри
ТОВ “СЛОТС Ю.ЕЙ”. Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності у мережі Інтернет від 05.12.2024 (Рішення комісії з регулювання азартних ігор та лотерей №559 від 21.11.2024).
– Очікування від вашого призначення колосальні. Ви відчули це у свій перший день, коли стільки фанатів зустрічали вас в аеропорту?
– З найпершого дня бразильська публіка подарувала мені величезну прихильність. Тут щойно я виходжу, хочу прогулятися пляжем... Тож так, я справді дуже сподіваюся, що ми виграємо чемпіонат світу.
– Чемпіонат світу для Бразилії – це ж як Ліга чемпіонів для Реала: обов'язково треба виграти?
– Це обов’язок – намагатися виграти. Ніхто не має обов’язку перемогти. Хто у футболі має обов’язок вигравати? Навіть той, хто думає, що він найкращий, – ні. Адже може статися так багато всього, що змінить вирок. Я залишався шість років у Реалі і не виграв шість Ліг чемпіонів. Я виграв три (2014, 2022, 2024).
– У вашій автобіографії (The Dream, Talent Éditions) ви написали про свій тренерський період у Ювентусі: "Я розумію, що мій підприємницький дух узяв гору над серцем". Коли ви підписали контракт із Бразилією, це був вибір серця чи розрахунку?
– Бразилія – це серце. Це честь. Я не думав про технічні чи інші аспекти. Лише про емоційний компонент. Коли я думаю про Бразилію, в уяві одразу постає фінал 1970 року проти Італії (4:1), з Пеле, Жаїрзінью, Тостау… Ну, тоді я, звісно, вболівав за Італію.
– Ви вже брали участь у фіналі чемпіонату світу як асистент Арріго Саккі у 1994 році з Італією проти Бразилії (0:0, 2:3 у серії пенальті). Сьогодні ви з Бразилією. Чи легко бути італійцем і захищати кольори іншої країни?
– Це неважко.
– Не дивно?
– Може здатися дивним, але, насправді, це неважко. Бразилія дарує стільки емоцій. Тепер я – частина цієї родини.
– А якщо Бразилія зустрінеться з Італією?
– Ха-ха… Це буде дуже складно. Але нехай переможе Бразилія…
– Ви тренували багатьох бразильців. У своїй книзі згадуєте одного з перших, із яким працювали, Рівалдо в Мілані. На його перший матч ви вважали, що він не готовий, і повідомили йому, що він почне з лавки. А він відповів: "Ні, Рівалдо не сідає на лавку".
– Я йому пояснив, що все ж таки сяде на лавку.
– Чи легко посадити Вінісіуса туди?
– Звичайно. У мене чудові стосунки з Віні, він робить усе, про що я його прошу. У мене ніколи не було з ним проблем. Але у збірній, зрештою, такі ситуації доводиться вирішувати нечасто. Бо якщо гравець незадоволений своєю роллю – немає проблем, я викликаю іншого. Тут у мене немає того зобов’язання, яке було в клубі, – вести гравця через цілий сезон.
– Але ж на турнірі, який триває місяць, це вже інше, чи не так?
– Місяць, так. Але вже сам факт потрапити на чемпіонат світу – це досягнення для тих, хто там буде.
– Останніми днями багато говорять про ситуацію з Неймаром.
– Це не ситуація. Чому це має бути ситуацією?
Роналдінью про участь Неймара на чемпіонаті світу-2026: "Назад дороги немає"
– Бо він заперечує, що його не викликали через фізичні недоліки. Це для вас проблема?
– У збірній мають бути найталановитіші футболісти. Це очевидно, правда? Але гравець із талантом також має бути у формі. Він повинен бути готовий на 100%, а не на 80. Неймар зараз поступово набирає кондиції. Це, без сумніву, найталановитіший бразильський футболіст. У нього була невелика фізична проблема, і він доволі швидко відновився.
Але я хочу, щоб він справді був у чудовій формі, аби мати змогу грати. Він зможе взяти участь у чемпіонаті світу, якщо буде готовий фізично. З технічного погляду – тут нема про що сперечатися. Його мета – бути готовим у червні. Немає значення, чи потрапить він до списку в жовтні, листопаді або березні.
– У клубах ви часто казали, що Лігу чемпіонів виграють не нападники, а міцна оборона. Це стосується й чемпіонату світу?
– Так. Я вважаю, що майбутнім чемпіоном світу стане команда, яка найкраще захищатиметься, а не та, яка найкраще атакує. Футбол такий.
– Ви вже маєте уявлення, яку оборону виставите?
– У мене багато варіантів. Лише в центрі оборони подивіться, кого ми маємо: Маркіньйос, Алессандро – на якого мені звернув увагу Олів'є Летан (президент Лілля, з яким я працював у ПСЖ), Едер Мілітао, Бремер, Габріел, які грають у Європі. А в Бразилії – Лео Ортіс і Лео Перейра з Фламенго, або Фабрісіо Бруну з Крузейро. Це захисники дуже високого рівня.
– Як ви пережили свій останній сезон у Реалі?
– Це було непросто. Ми не досягли бажаних результатів. Виявилося занадто багато травм у захисті, і через це важко було побудувати міцну команду й підтримати той атакувальний потенціал, який ми мали. Мілітао, Антоніо Рюдігер, Давід Алаба, Ферлан Менді, Дані Карвахаль... Це дуже багато ключових гравців. Були матчі, де у нас залишалося лише двоє номінальних захисників, і один із них – Рауль Асенсіо, який щойно вийшов з академії, хоча він і проявив себе добре.
– Ви казали, що Реал стане вашим останнім клубом у тренерській кар’єрі. Чи буде збірна Бразилії останньою для вас, як для наставника національних команд?
– Єдина команда, яку я міг би тренувати після Бразилії, – це Реал Мадрид.
– Справді?
– Ні, думаю, цього не станеться. У мене контракт на рік тут. А далі може статися будь-що. Можу залишитися ще на два роки, або на чотири. Готувати ще один чемпіонат світу. Підписав угоду на рік, бо вважав це правильним щодо майбутнього терміну. Але я дуже щасливий тут.
– Кіліан Мбаппе казав, що підписати контракт із Реалом – це теж вибір серця. Чи правильно він його почув?
– Звісно.
Анчелотті та Кіліан Мбаппе / фото: Mariscal/EFE
– Чи легко тренувати Мбаппе?
– Дуже легко. За рік Мбаппе ніколи нічого не вимагав: ні пробивати пенальті, ні грати, ні не грати, ні виконувати штрафні… Він завжди добре себе поводив, з великою скромністю. І провів сезон на високому рівні, забивши 44 голи. Думаю, його другий сезон буде ще кращим, бо він адаптувався, а його партнери вже добре його знають.
– Розташування на позиції "дев'ятки" було результатом обговорення з ним?
– Зовсім ні. На мою думку, Мбаппе – це центральний нападник. Саме там він проявляє свої найкращі якості. Він швидкий, технічний, спритний, здатний на блискавичні комбінації у тісних просторах. Тому йому потрібно бути ближче до воріт. На фланзі він, звичайно, теж має ті самі якості, але, думаю, забиватиме менше. Інтенсивність у футболі за останні сезони ще зросла, і фізичні вимоги до гравців на фланзі значно вищі.
– Тому що він не любить захищатися?
– Не те, щоб він не любить захищатися. Просто від гравця з його характеристиками, в першу чергу, очікують забитих голів.
– Чи важко донести до керівництва, що команда – це не просто сума зірок?
– Я вважаю, що підписання Мбаппе було дуже правильним рішенням. Після відходу Бензема (2023) Реал взяв Хоселу, який добре проявив себе, коли грав. Але такий клуб, як Реал, потребує центрфорварда на рівні Мбаппе. Такого ж, як колись Бензема. Центрфорвард мадридців – це особливе поняття. Підкреслюю: на початку минулого сезону ніхто не уявляв, що ми втратимо на тривалий час таких незамінних гравців, як Карвахаль. Технічно його можна замінити, так. Але ніколи не заміниш того, що він означає у роздягальні.
– Чи залишився у вас гіркий присмак від роботи в ПСЖ (2011-13)?
– Ні. Можуть бути проблеми в моменті, але я зберіг дуже хороші стосунки з Насером Аль-Хелаїфі. Мене дуже тішить, що ПСЖ нарешті виграв Лігу чемпіонів. Вони це заслужили, граючи на високому рівні: технічно, фізично, організаційно. Але я дуже добре згадую свій рік з половиною у Парижі. Нещодавно говорив про це з Маркіньйосом. Я був на початку нового шляху.
Але, зрештою, я хотів піти. ПСЖ не забажав мене утримувати. Насер навіть пропонував продовжити мій контракт. Звісно, після поразки в Ніцці у грудні (ПСЖ висунув йому ультиматум перед матчем Ліги чемпіонів проти Порту) ставлення клубу було не найкращим. Але якби я хотів залишитися, міг би.
Карло Анчелотті в ПСЖ / фото: F. Faugère/L'Équipe
– Вважаєте, що перемога ПСЖ у Лізі чемпіонів доводить: клуб зрозумів, що спортивна влада має належати тренеру?
– Думаю, що так. Дуже важливо дати тренеру час. Коли ти вважаєш, що знайшов правильну людину, треба дозволити їй працювати. У футболі таке трапляється рідко.
– Що ви думаєте про Лігу 1?
– Це чемпіонат, який потребує більшої конкуренції. Потрібно, щоб такі клуби, як Марсель, Ліон чи Ніцца виростали й давали більшу боротьбу.
– Ви працювали в п'яти провідних європейських чемпіонатах. Який із них найкращий?
– АПЛ – найконкурентніша. Вона отримує великі гроші від телевізійних прав і може інвестувати в найкращих гравців. АПЛ замінила Серію А кінця 1990-х – початку 2000-х, коли два-три клуби доходили до півфіналів Ліги чемпіонів. Тоді клуби належали власникам. Після 2010 року з’явилися інвестиційні фонди, і це змінило ситуацію.
– Культура футболу в Англії відрізняється?
– Дуже. В Англії живуть футболом по-справжньому, і це правильно. В Італії чи Іспанії теж живуть футболом, але по-іншому, часто з елементами насильства. Після того, як англійські клуби були виключені з єврокубків наприкінці 1980-х, країна структурувала свій футбол. Насильства більше немає. Щодо організації, інфраструктури, фейр-плей, німецька Бундесліга близька до АПЛ, але спортивно трохи поступається. Сьогодні проблема футболу в надто щільному календарі.
– Занадто багато матчів і турнірів…
– Це шкодить гравцям. Більше травм і гірша якість матчів.
– Що ви думаєте про Клубний чемпіонат світу?
– Він завдав неймовірної шкоди гравцям. Ідея хороша, але його треба ставити в інший календар. ФІФА завжди хоче більше матчів, УЄФА хоче більше матчів у Лізі чемпіонів, ліги не хочуть скорочувати чемпіонати з 20 до 18 команд, а деякі федерації ще додають Суперкубки, і не один матч, а два, ще й за кордоном, наприклад у Саудівській Аравії. Як тут бути? Треба щось робити.
– Чи не боїтеся, що це позначиться на збірних?
– Вони заплатять за це. Але я вважаю, що зв’язок між клубами і збірними дуже важливий. У Бразилії ми намагаємося встановити чіткі правила: регулярно інформуємо клуби про тренування гравців, їхній стан, фізичні дані, і вимагаємо того ж у відповідь.
– Ваша нова робота трохи схожа на політичну: доводиться переконувати великі європейські клуби відпускати своїх гравців.
– Мені нікого переконувати не потрібно. Клуби зобов’язані відпускати тих гравців, яких я хочу. Далі я підтримую відкритий діалог. Якщо Маркіньйос підходить і каже, що у нього проблеми – обговоримо. Якщо все нормально – приїжджає.
– Хіба не проблема, що значення збірних применшується?
– Через збільшення кількості турнірів, так, роль збірних трохи втратила вагу. Але не для чемпіонату світу! Це єдиний турнір, який бачить увесь світ.
Карло Анчелотті / фото: S. Mantey/L'Équipe
– Якими якостями ви хотіли б, аби володіли ваші колишні гравці, що стали тренерами?
– Щоб вони пам'ятали, що футбол – це як барабан пральної машини. Складність професії – уміти усвідомити, що ти не всередині цього барабана. Якщо залишаєшся всередині – кінець.
– Цьому можна навчитися?
– Потроху, так.
– І далі?
– Тренер має знати три речі. 1) Розуміти гру. 2) Не думати, що він винайде футбол. 3) Бути поза "пральною машиною".
– Колись ви говорили, що "стилю Анчелотті не існує". То що таке стиль?
– Стиль не залежить від тебе. Він залежить від гравців, які в тебе є. Пеп Гвардіола створив стиль із Хаві, Андресом Іньєстою, Серхіо Бускетсом та Ліонелем Мессі. Я вважаю, що Юрген Клопп теж наклав свій стиль – футбол високої інтенсивності та пресингу, бо його гравці мали такі характеристики. Навпаки: Гвардіола не зміг би накласти свій стиль на гравців Клоппа, а Клопп не зміг би робити пресинг із Хаві, Бускетсом, Іньєстою та Мессі.
– Ваша спокійна поведінка – це теж ваш стиль?
– Це не тактичний стиль. Моя сила полягає у вмінні керувати людьми. Не гравцями, а людьми.
– Ви б могли бути менеджером у великій компанії?
– Так. Так, я думаю, що так. Бо все одно це люди. Навіть якщо сьогодні я керую людьми, які грають у футбол.
– У вашій книзі Паоло Мальдіні каже: "З Карло я отримував задоволення від футболу, але також від життя". Це найкрасивіший комплімент?
– Коли це говорить Мальдіні – так. Думаю, що в підсумку всі гравці, яких я тренував, отримували задоволення та цінували роботу зі мною. Бо мій стиль керівництва гнучкий. Я не диктатор. Я нормальна людина, яка любить жити у спокійній атмосфері. Коли ти спокійний, ти можеш витягти найкраще з інших.
Карло Анчелотті з дружиною / фото: S. Mantey/L'Équipe
– Вам 66 років. До якого віку плануєте тренувати?
– (Звертається до дружини) Маріан, до якого віку я можу тренувати?
– Доти, доки тобі це приносить задоволення.
– Тобто я продовжую, поки щасливий. Добре.