"Якби не поїхав у Німеччину, то пішов би воювати": фанат покеру і тренер-початківець, який вибив Італію

Найближчим до поїздки на чемпіонат світу Сергей Барбарез був восени 2005-го. Капітан збірної Боснії та Герцеговини непогано провів відбірковий цикл, забив переможні голи у ворота Бельгії та Литви, але у заключному матчі групового етапу виявився безсилим у принциповій битві з Сербією.

Як на зло, нападник Барбарез опинився в обороні та не зумів завадити Матеї Кежману відправити м’яч у ворота боснійців – 0:1. У підсумку на Мундіаль вирушили серби, котрі здобули пряму путівку, а битву за плей-офф у боснійців виграла Іспанія. 34-річний Барбарез втратив останню нагоду поїхати на чемпіонат світу.

Після гри капітан імпульсивно попрощався зі збірною: "Мені шкода, що ми не змогли кваліфікуватися на турнір. Новий дворічний цикл Євро-2008 – це довгий період, враховуючи мій вік. Ми не виконали своїх цілей, і я беру на себе повну відповідальність. Настав час молодшим гравцям зайняти моє місце". Щоправда, вже через кілька місяців капітан повернувся до головної команди країни і таки зіграв у відборі на Євро.

Попри поразку та резонансну заяву після неї, той вечір у Белграді увійшов до історії через не зовсім футбольні причини. Кілька сотень уболівальників з Боснії та Герцеговини розмістили на сербському стадіоні імені Райко Мітіча таким чином, що їхній сектор опинився посередині умовного сендвіча – поміж сербськими фанатами, які жбурляли у ворогів камінням, кріслами і запускали піротехніку.

Низький паркан та мала кількість поліції призвели до грандіозних заворушень на стадіоні. Барбарез неодноразово звертався до рефері Кіроса Вассараса та просив зупинити матч через події на трибунах. І хоч цього не сталося, зображення капітана, який вимагає у судді захисту для своїх фанатів, назавжди увійшло у боснійський футбольний епос.

Після завершення кар’єри футболіста Барбарез пішов на тренерські курси та практично одразу повідомив, що хоче очолити збірну своєї країни. Мрія стала реальністю лише через 14 років!

19 квітня 2024-го Барбареза було призначено головним тренером збірної Боснії та Герцеговини. Неймовірно, але головну команду країни довірили тренеру, для якого ця робота стала першою у кар’єрі.

"Як можна призначати на таку посаду людину без жодного досвіду?" – дивувалися боснійські медіа. З кожним матчем критика тільки збільшувалася. Свою першу перемогу Барбарез у новій ролі здобув майже через рік після призначення – у дев’ятому матчі на чолі збірної.

То був поєдинок проти Румунії – стартовий у відборі на ЧС-2026. Команда Барбареза доволі рівно пройшла увесь груповий етап і програла лише одного разу (чотири перемоги на старті подарували рекорд – найбільш успішний старт відбору в історії). Цього виявилося достатньо для виходу в плей-офф, де боснійці створили магію. В ідентичному стилі обіграли Уельс, а потім – й Італію. 1:1 в основний час з пізнім рятівним голом та перемоги в серії пенальті – так Барбарез здійснив свою мрію. Він таки їде на Мундіаль!

Цікаво, що тренерський штаб Барбарез сформував зі своїх колишніх партнерів по збірній – тих, кого він знає ледь не усе своє життя: Златана Байрамовіча, Ніноcлава Міленковіча, Саші Папаца, Кенана Хасагіча, Мірко Грговіча та Еміра Спахіча.

Жоден із підопічних Барбареза у збірній не грає в місцевому чемпіонаті. П’ятнадцять футболістів боснійської національної команди народилися за кордоном, а дев’ять з них раніше представляли іншу країну на рівні збірних. Зрештою, у жилах головного тренера також тече змішана кров.

Сергей народився у Мостарі – одному з найбільших міст Боснії та Герцеговини. Футбол супроводжував його з дитинства. Тато Любо та дід Мілан були футболістами, а мама Злата займалася гандболом. Однак хлопець обрав інший вид спорту.

Я любив легку атлетику, моєю спеціальністю був біг на 400 метрів. На жаль, у тодішній Югославії було нелегко знайти взуття для цього виду спорту. З футболом все інакше. Тренер викинув коробку старих футбольних бутс і сказав: "Знайди собі пару". Виглядало це дуже просто.

Якось Сергея помітили тренери провідної команди міста – Вележа. Так у 13 років стартувала його футбольна кар’єра. У Мостарі вона тривала до 1991-го. Взимку того року батько запропонував синові відвідати дядька у Ганновері. У Словенії та Хорватії вже вирувала війна. Барбарез-старший вважав, що у Мостарі не буде безпечно, хоча був переконаний, що війна не триватиме довго. Сергей їхав до Німеччини на два тижні, проте залишився там ледь не на все життя.

"Якби я не поїхав до Німеччини, я б пішов воювати, – казав Барбарез. – Війни завжди безглузді. Виникає питання – за кого чи проти чого? Моя мати народилася у хорватсько-боснійській сім’ї, батько був сербом. Релігія та національність ніколи не відігравали головної ролі в моїй родині".

Дядько Муйо домовився про перегляд для племінника в аматорській команді Ганновер 96. Хлопець вразив наставника Франка Пагельсдорфа і той запропонував йому приєднатися до команди. Згодом Барбарез та Пагельсдорф настільки зблизяться, що тренер запрошуватиме Сергея до себе в Уніон Берлін, Ганзу та Гамбург. З кожною новою командою Барбарез підніматиме планку. На початку "нульових" боснієць вважався провідним нападником Бундесліги: виступав за дортмундську Борусію, став легендою Гамбурга та завершував кар’єру в Байєрі.

Барбарез донині залишається одним із найкращих іноземних бомбардирів у історії Бундесліги (96 голів) та перебуває у топі іноземців з найбільшою кількістю матчів (330). До того ж 2003-го Барбарез виграв із Гамбургом Кубок ліги та Кубок Інтертото і виступав на груповому етапі Ліги чемпіонів. Справжня кар’єра мрії для хлопця, який випадково потрапив у німецький футбол.

Чим же займався Барбарез усі 14 років після здобуття тренерської ліцензії? Не лише чекав на роботу в збірній, а й спробував себе у покері. За даними CardPlayer.com, відомого профільного сайту, присвяченого покеру, Сергей заробив понад 143 000 доларів і навіть кваліфікувався на Світову серію покеру (WSOP).

Після перемоги над Італією головний тренер збірної Боснії та Герцеговини був, мабуть, найспокійнішою людиною на стадіоні у Зеніці. Хтозна – можливо, саме досвід у покері дозволив Барбарезу зберігати холодну голову.

"Я повністю захоплений цією грою, – казав Барбарез в інтерв’ю Bild у 2017-му. – Тут потрібно бути сильним ментально та мати стійку психіку. Я люблю конкуренцію, а подекуди – й психологічну боротьбу".

Через кілька місяців у житті Сергея Барбареза з’явиться новий розділ – чемпіонат світу. Можна не сумніватися, що головний тренер зарядить підопічних своєю енергією та характером. Швейцарії, Канаді та Катару точно не буде легко. Барбарез довго чекав на цей шанс. І просто так віддавати його він не збирається.