"Футбол 24" надав трибуну для провідних українських спортивних журналістів.
Федерація футболу України прийняла рішення відмовитися від акредитації українських журналістів на чемпіонат світу-2018, який пройде у Росії, адже не може гарантувати їм безпеку на території країни-агресора. Своєю чергою НСТУ відмовилася транслювати матчі Мундіалю.
Це додало градусу у без того гарячі дискусії з приводу бойкоту російського Мундіалю. Зокрема, російський ресурс Sports.ru провів опитування кількох українських журналістів щодо складної теми. Як доповнення до цього матеріалу "Футбол 24" вирішив надати можливість висловитися ще кільком провідним вітчизняним журналістам. Тим паче, епатажний російський коментатор Васілій Уткін відзначився провокативною заявою на адресу українських колег, суть якої зводилася до одного слова: "Зассали".
Денис Босянок, коментатор "Спорт-1" та "Спорт-2"
– Не думаю, що поїздка туди має сенс. Вони воюють з нами. А ми після цього маємо їхати в країну, яка вже вбила стільки наших солдатів, і робити вигляд, що все по-старому? Вони – не дружня країна для нас. Я не уявляю, як можна туди їхати – і це при тому, що я там народився! Мені важко уявити там нормальну роботу. А найважче примиритися з тим, що доведеться заплющувати очі на все, що вони накоїли. Це абсолютно неприйнятна штука – і з людської точки зору, і з професіональної. До того ж – ніяких гарантій безпеки. Там тебе загребуть лише за те, що ти українською розмовлятимеш.
Уткін? Його ще у 2000-му запрошували, наче світоча якогось із Москви, на чемпіонат Європи, який транслювався в Україні. Потім і далі запрошували всім відомі ахметівські канали. А що може сказати людина, яку місцеві лакизи привели сюди, щоб вона працювала замість українських коментаторів, і при цьому дивилися на неї, як на напівбожество? От він себе й поводить як звичайний шовінюга – типовий кацапський шовініст. Що тут дивного?
Андрій Столярчук, коментатор телеканалів "Футбол" та "UA: Перший"
– Для мене однозначно, що Росія – це ворог. Якщо країна – ворог, отже, у свідомих людей, які є українцями, немає ані громадянського, ані морального права ступати на її територію. Проблема у тому, що у нас далеко не всі люди є українцями в серці. Через це існують різні точки зору. Тож, повторюся, їхати у Росію – це нижче громадянської позиції, громадянської культури.
Там нещодавно Губєрнієв висловився щодо мене. Тепер я прочитав у Facebook заяву Уткіна. Це не наш рівень відповідати тими ж словами, якими оперує Уткін. Потрібно зверхньо дивитися на таких людей, усвідомлюючи нашу перевагу. Як каже один мій друг: "За що я себе люблю? За красу, скромність і розумову перевагу" (Усміхається). Так само й тут. Нам потрібно тримати свою планку і власною поведінкою демонструвати, що ми – не моральний поребрик, а люди із нормальним світоглядом і хорошим рівнем самоповаги.
Сергій Савелій, заслужений журналіст України
– Їхати в Росію немає жодного сенсу. Війна – це раз. Збірна України не кваліфікувалася у фінальну частину – це два. До того ж, невідомо, чи український журналіст, який поїде туди, зможе спокійно повернутися додому, адже ми знаємо багато прикладів, коли під будь-яким приводом тобі щось підкинуть, або щось із тобою зроблять.
Я працюю на "UA: Перший", але достеменно не знаю, чи відмова від трансляцій Мундіалю офіційно устаканена. Чесно кажучи, не вникав у цю ситуацію. Але не думаю, що це – велика проблема і біда. У наш час вболівальники мають безліч можливостей переглянути ті матчі чемпіонату світу, які їх цікавитимуть. Варто також зауважити, що російський Мундіаль пройде без кількох яскравих команд – бракуватиме Італії, Голландії…
Михайло Співаковський, оглядач "Спорт-Експрес в Україні"
– По-перше, державним структурам пора навчитися називати речі своїми іменами. Який сенс прикриватися технічними проблемами, якщо у підсумку федерація анулює акредитацію з далеко не технічних причин? Це з тієї ж опери, коли наших легіонерів із чемпіонату Росії не викликали на матчі збірної України, вигадуючи при цьому якісь пояснення футбольного, а не політичного характеру, хоча всі прекрасно розуміли, чому їх не викликають. Тобто, потрібно визначитися, в якому стані ми перебуваємо щодо конкретної країни, чи є в нас якісь перетини у спорті, культурі тощо. Ми позиціонуємо Росію, як країну-агресора, але досі зберігаємо з нею деякі стосунки – наприклад, у сфері бізнесу.
По-друге, спорт, який завжди і з самого початку позиціонувався, як щось таке поза політикою, зараз напряму асоціюється саме із нею. На мій погляд, найкращий спосіб затвердити свою гідність на території країни-агресора, це приїхати туди на змагання і перемогти, щоб там звучав твій гімн і підіймали твій прапор. Вже в ті роки, які ми називаємо станом війни, це неодноразово робили наші представники багатьох видів спорту, зокрема Ольга Харлан, Юрій Чебан. Кращого способу утвердити свій патріотизм, вважаю, немає. Якщо ти спортсмен, то повинен їхати і доводити все у спортивному полі.
По-третє, не можна відмовлятися від висвітлення чемпіонату світу тільки через те, що він відбувається в Росії. Чемпіонат світу у будь-якому вигляді – це свято для мільйонів уболівальників і, зокрема, для нас, журналістів. Адже для спеціалістів – це пожива для роздумів, величезний полігон для нових знань, які ми зможемо використовувати в нашому футболі. Кого ми грабуємо ось таким бойкотом? У першу чергу – самі себе.
Роберто Моралес, коментатор телеканалів "Футбол"
– Я не розглядаю вибір – їхати чи ні – з позиції моральності. Тут варто говорити про життєву гігієну і безпеку. Є країни-дегенерати. Це країни із тоталітарним способом правління. Будь-яка людина, що на свій власний страх їде в цю країну (не тільки у Росію, а й Білорусь, Казахстан тощо) – ризикує. Тим паче, тут маємо прямий конфлікт двох країн.
Тож людина, яка їде туди, образно кажучи, бере гранату, висмикує чеку і очікує – вибухне чи ні. У цьому випадку рішення ФФУ – єдиний за останні кілька років крок, який я вважаю абсолютно правильним. Тобто, хлопці, ви хочете бавитись у такі небезпечні ігри? Бавтеся самі. Такі люди їхатимуть до країни-агресора, до країни, яка є абсолютно тоталітарною. Тож якщо їх запроторять у буцегарню – їхні проблеми. Питання не в журналістиці. Просто деякі дорослі люди не вміють складати 1+1.
Щодо Уткіна. Все дуже просто. Він сам колись заявив, що є людиною-гівном. Гівно існує у нашому житті. Всі ми маємо до нього певну дотичність. Але це не підстава для того, щоб його нюхати чи ворушити.
Єфрем Лукацький, фотокор Associated Press
– А я їду на чемпіонат світу! Маю акредитацію від неукраїнського видання. Це Associated Press. Чи не страшно мені? Хвилювання, звичайно, є. Адже, наприклад, мій український колега із France-Presse рік тому летів у справах до Москви. В аеропорту Мінська йому заборонили в’їзд у Росію. Але це чудово хоча б тому, що його не заарештували – лише відправили у зворотньому напрямку. Припускаю, що може трапитися й інша ситуація, як це сталося із Сущенком, журналістом "Укрінформу", який вирушив у Москву, а тепер, самі знаєте, де.
Тож стовідсоткової впевненості у мене немає. Друзі мені кажуть: "Ти що, з глузду з'їхав? Навіщо ти туди їдеш?" Але я – акредитований, це моя робота. Керівництво Associated Press одразу попередив, що можуть виникнути проблеми. Можуть не пропустити, а можуть… Хтозна, що їм у голову прийде. Якщо все буде гаразд, працюватиму у Пітері і Саранську. Саранськ – у самісінькому центрі Росії. Дуже цікаво подивитись, що ж це таке.
Вибір – їхати чи ні – із моральної точки зору? Вважаю, що однозначно потрібно їхати. Коли працюєш на війні – а я, як ви знаєте, був, зокрема, в Афганістані – ти спілкуєшся і з талібами, і з всіма іншими. Завдання журналіста – подати об’єктивну інформацію. Люди є по обидва боки барикад.
Потрібно також розділяти поняття "журналістика" та "ідеологічний працівник". На жаль, дуже багато ідеологічних працівників проходять під маркою журналістів. Якщо ти журналіст, то повинен давати об'єктивну, чесну інформацію. Тому їхати – варто.
Костянтин Андріюк, ведучий футбольного шоу "ТаТоТаке"
– Я б рекомендував не їхати туди. Якби збирався на Мундіаль-2018 ще до початку війни, то тепер однозначно змінив би плани. Навіть якщо б збірна України туди пробилася – все одно б не поїхав. Це моя особиста позиція.
Чому так вважаю? Журналісти – це публічні особи. Вони повинні формувати свідомість громадян своїм власним прикладом. Безперечно, можна сказати, що це – непрофесійно, що журналіст повинен не боятися. Ми, до речі, сперечалися на цю тему із Сергієм Болотніковим – дискусія вийде у наступному випуску "ТаТоТаке". Він сказав, що наші журналісти не бояться їздити у Донецький аеропорт, на лінію фронту, де стріляють і велика небезпека. На що я йому опонував: там ми – на своїй території і знаємо, де ворог.
Коротше кажучи, моє головне бачення: журналісти своїм прикладом мають формувати громадську думку – це піде на користь країні. Адже концерти Ані Лорак, різноманітних зірок, які не соромляться виступати в Росії, не соромляться брати там нагороди, збирають в Україні повні зали. Що це означає? Це означає, що у нас ще досі слабка свідомість громадян.
Уткін: Коли ми з друзями збираємося, я обов'язково співаю "Червону руту"