П'ять альтернативних тактичних схем для збірної України
Одноманітна і передбачувана гра збірної України підштовхує до думок про тактичну гнучкість нашої команди. І ви знаєте, не все так безнадійно. Варто лише наважитись на новації.
Новації – це звичайно гучно сказано, але для нашої збірної нині будь-яка тактична зміна – то є справжнє ноу-хау. Звичні 4-2-3-1 («іспанка») використовуються тренерським штабом незалежно від суперника, від місця проведення матчу (вдома чи на виїзді) та від перебігу подій на полі. Найбільшою авантюрою для команди вважається гра з одним опорником (4-1-4-1), але для того повинні бути поважні причини – відверто слабкий суперник або товариський статус матчу, а краще і те, і інше.
Передбачуваною є і сама гра збірної. Флангові забіги крайніх захисників, вертикальні передачі у боротьбу на єдиного форварда, спроби вінгерів увірватися з флангу в штрафний майданчик. От фактично і весь арсенал підопічних Фоменка. Гра української збірної залишається незмінною навіть після того, як тренер суперника на передматчевій прес-конференції розкладає по поличках тактичні побудови нашої команди і розповідає як буде протидіяти (принаймні так було зі словаками).
А почалося все тільки-но Михайло Іванович очолив збірну. У попередньому відбірковому циклі над ним висів тягар відповідальності за результат і на свої перші матчі біля керма він обрав достатньо примітивну стратегію. Важливо було зіграти нехай просто, але надійно. Впевнені перемоги над Польщею та Молдовою цілком виправдали такий підхід. А далі, як то кажуть, переможну гру не міняють. Так ми і дійшли до нового відбору, програвши лише французам у плей-офф.
Стартовий же матч кваліфікації Євро-2016 проти збірної Словаччини наглядно продемонстрував, що зі своїм минулорічним примітивом боротися за найвищі місця у підгрупі нам буде дуже складно. Суперник розібрав українську команду як дитячий конструктор і майже нічого не дав створити біля власних воріт. Натомість діяв достатньо небезпечно і у підсумку завдав підопічним Фоменка домашньої поразки.
Те що збірній України потрібні нові варіанти гри, після ігор з молдаванами та словаками, стало беззаперечним фактом. Коли команда передбачувана і в захисті, і в нападі, вирішувати високі завдання неможливо. Ми на прикладі «Барселони» знаємо, як одна з найсильніших команд світу, стаючи передбачуваною, втрачає свою могутність.
Та чи поборе Михайло Іванович свій консерватизм і чи наважиться на експерименти та зміни? Відповідь на дане питання ми, можливо, отримаємо вже сьогодні ввечері. А доти пропоную трохи пофантазувати і підібрати для нашої збірної 5 альтернативних тактичних схем, які б можна було використовувати в залежності від опонента, завдань на матч та інших умовностей.
На тактичних схемах вказані прізвища футболістів, які оптимально підходять для гри на конкретній позиції і були викликані головним тренером на матчі проти Білорусі та Македонії.
1. Асиметрія без суттєвих тактичних змін
4-2-3-1, вона ж 3-4-2-1
Якщо відштовхуватись від небажання головного тренера вдаватися до глобальних змін, то перекручення нашої улюбленої 4-2-3-1 до асиметричного стану є найбільш безболісним експериментом. Дана формація поліпшує одразу два аспекти: 1) оптимізує позиції гравців відповідно до їх здібностей; 2) урізноманітнює флангову гру команди.
Щодо першого пункту. На лівому фланзі збірної останнім часом зазвичай грають В’ячеслав Шевчук і Євген Коноплянка, що виглядає цілком природно. Євген володіє неймовірним швидкісним дриблінгом, чудово віддає передачі з флангу у карний майданчик, відмінно вміє виходити на ударну позицію зміщенням до центру. Типовий вінгер і на іншій позиції Коноплянка не буде таким продуктивним. Але він не здатен закрити весь фланг самотужки і йому потрібен помічник, який відпрацьовує в обороні. Цю роль виконує Шевчук.
У свою чергу, фізичні кондиції «гірника» ще дозволяють самотужки закривати бровку, але ігрові якості В’ячеслава не дозволяють віддати у його володіння весь фланг. Він достатньо однобічний в атакувальних діях – навіс, простріл, і не надто надійний в оборонних – частенько дає себе обіграти. Практично теж саме стосується Євгена Макаренка, який потенційно може замінити В’ячеслава. Тому пара Шевчук (Макаренко) – Коноплянка на лівому фланзі виглядає цілком органічно.
З протилежного флангу у нас інша ситуація. Цілком самодостатніми правими латералями в збірній є Артем Федецький і Олег Гусєв, які здатні самотужки якісно відпахати фланг від прапорця до прапорця і помічники їм не потрібні. В даному випадку тіснувато стає на фланзі Андрію Ярмоленко. Але враховуючи те, що він не є швидкісним гравцем і частенько тяжіє до центру, то доречно було б його використовувати на позиції під нападником (відтягнутим форвардом) або взагалі на позиції плеймейкера, адже всі дані у Андрія для цього є: і бачення поля, і вміння віддати останній пас, і здатність прицільно пробити.
Щодо другого пункту, то за такого варіанту розвиток атак через один фланг буде різнитися від іншого, що розосередить увагу гравців команди-суперника та змусить їх перебудовуватися під час гри. А це, в свою чергу, призводитиме до непорозуміння опонентів між собою та утворення вільних зон для наших гравців.
Ще однією особливістю даної схеми є те, що один з двох опорних хавбеків буде зміщений ближче до правого флангу, щоб встигати підстраховувати правого оборонця під час контратак.
Дана модель гри була б найбільше корисною у матчах з сильними суперниками, коли потрібно забити швидкий гол і сісти в оборону. Доки суперник перебудовується і з’ясовує, хто із футболістів за кого відповідає, команда вирішує завдання швидкого голу.
2. Фальшивий плеймейкер, або варіант для Зозулі
4-2-2-2
Ще одна формація, втілення якої не змусить гравців і тренера довго звикати. Дана схема передбачає, що команда грає як завжди з двома опорними, але замість традиційної «десятки» грає відтягнутий форвард.
На роль відтягнутого форварда ніхто не підходить краще, ніж Роман Зозуля. У «Дніпрі» він успішно грає на цій позиції, допомагаючи з глибини Євгену Селезньову або Калінічу, і саме на цій позиції він є найбільш продуктивним.
Коли Роман виходить грати єдиного форварда у збірній, то відчувається, що це не його профіль. Він виконує великий об’єм робіт, але збірна грає фактично без форварда. Це можна було б назвати «фальшивою дев’яткою», але в нас немає центрального півзахисника, який би міг грати на вістрі, коли Роман сідає вглиб. Через це на полі частенько виникають ситуації, коли Зозуля займає вільний простір, куди б потенційно могли увірватися вінгери або атакувальний хавбек.
Функції ж плеймейкера, за цієї схеми, лягають на плечі одного з опорників (нам не звикати). В ідеалі, якщо обидва опорні хави володіють класним пасом, як то Руслан Ротань, Олексій Гай чи Сергій Кравченко. В решті позицій все традиційно.
Дана модель гри цілком робоча для всіх суперників. Фактично ми звичні 4-2-3-1 перетворили на більш атакуючі 4-2-2-2, але у разі необхідності традиційно схему легко повернути, відправивши Зозулю грати правого вінгера (а він це добре вміє), а Ярмоленко змістивши на позицію «десятки». Розкішно було б проводити таку трансформацію (з 4-2-3-1 на 4-2-2-2) декілька разів продовж матчу.
3. Згадуючи класику.
4-4-2 або 4-2-4
Важко одразу згадати коли ми востаннє грали у два форварди. Навіть коли у збірної на полі було три номінальні форварди (Шевченко, Воронін, Мілевський), чистого нападника грав лише один (Міля). Двоє інших займали позиції під нападником і на фланзі (Шева і Воронін активно мінялися ролями). В два нападники збірна України регулярно грала певно ще під час ЧС-2006 у Німеччині. Тоді Воронін і Шевченко діяли на вістрі, а Сергій Ребров грав атакувального хавбека.
Та дана тактична формація має право на життя і сьогодні. Збірна досі немає у розпорядженні форварда, здатного самотужки нав’язати боротьбу обороні суперника та самостійно створювати собі моменти. А тому цілком доречно використання двох нападників з різним набором ігрових якостей. Якщо, скажімо, Євгена Селезньова, Пилипа Будківського, Володимира Гоменюка та Олександра Гладкого доцільно застосовувати у якості таранних форвардів, то до них в пару краще випускати більш швидких та прудких Романа Зозулю чи Артема Кравця.
За даної схеми подвійне навантаження лягає на єдиного опорника. Але варто зазначити, що в нас вистачає, в хорошому розумінні, «футбольних собак», здатних витримати цей тягар.
Ця тактична схема найбільше підійшла б збірній у матчах з відносно слабкими суперниками, з якими опорну зону здатен перекрити один футболіст. Також варто зауважити, що за гри з двома форвардами, підвищена відповідальність лягає на крайніх півзахисників, які повинні активно відпрацьовувати в обороні. При цьому, в залежності від гри опонента, класичні 4-4-2 можуть легко трансформуватися у 4-2-4 з двома форвардами та двома вінгерами при наступальних діях.
4. Слідуючи останнім тенденціям
3-5-2, вони ж 3-5-1-1 3-4-3
Подібне тактичне розташування гравців на полі не нове і вигадав його не Луї ван Гал. Але голландець на цьогорічному Мундіалі зробив цю формацію справжнім трендом.
Суть цієї схеми дуже проста: команда грає з трьома центральними оборонцями і двома латералями, які при наступальних діях є півзахисниками, а при оборонних – захисниками. Лівий і правий центральні оборонці завжди напоготові, щоб страхувати флангових гравців, а той центрбек що між ними, підчищає огріхи партнерів. Попереду все традиційно.
В «МЮ» Ван Гал, за нестачею кадрових ресурсів, підлаштовує гравців під улюблену схему. А нашій збірній сама доля благоволить хоча б раз спробувати застосувати цю формацію. Ключову роль в ній відіграють латералі, а у нас на ці позиції класних футболістів вистачає: Шевчук, Макаренко, Дмитро Хамченовський – ліворуч; Федецький, Гусєв і Морозюк – праворуч.
Якщо ідеалізувати цю схему в контексті нашої збірної, то тут доречне говорити про 3-5-1-1, де «1-1» – це центрфорвард і відтягнутий нападник. Тут знов таки варто згадати Романа Зозулю, який добре впишеться в цю схему. В такому випадку можливе неповноцінне використання Коноплянки та Ярмоленка, але хто знає як вони себе проявлять на позиції центральних креативних хавбеків.
Якщо підлаштовуватись під наших зірочок, то можна перейти на 3-4-3 і зробити атакувальне тріо попереду, де Ярмоленко та Коноплянка займуть фактично свої звичні позиції.
До експериментів з 3-5-2 і її похідними, звичайно, краще вдаватися у товариських зустрічах або, на крайній випадок, в матчі проти Люксембургу. Але якщо досконально відлагодити гру за цією схемою, то її цілком можна застосовувати як робочу. Адже за правильного використання така формація чудово балансує між захисною моделлю та атакувальною.
5. Посилена оборона
5-4-1
Хтось назве таку схему «автобусом» і буде правий. Але з традиціями нашої збірною втрачати очки з лідерами на останніх секундах, такий транспортний засіб іноді не завадить. Як не завадить і в матчах, де нас відверто влаштує нічия. Кажуть на нічию грати не можна, бо програєш. Але, на мій погляд, швидше програєш, якщо оголятимеш тили. А в намаганні зберегти ворота сухими нічого страшного немає.
Але то є лише одна сторона медалі. Схему 5-4-1 легко трансформувати на 3-6-1 або 3-4-3, якщо потрібно відіграватися. І тоді «автобус» перетворюється на «винищувач».
Крім того, що нашій збірній бажано мати таку тактичну схему принаймні у запасі, вона нам ще й чудово підходить. В нас вистачає солідних центрбеків, здатних «намертво» зацементувати оборонні редути: Хачеріді, Ракицький, Кучер, Ордець, Вернідуб-молодший, Білий, можливе повернення Чигринського.
Також варто відзначити, що до цієї формації дуже легко перейти з наших традиційних 4-2-3-1, якщо один із опорників буде грати третього центрального оборонця. Не просто сяде глибше, а саме займе позицію центрального захисника і буде підчищати огріхи партнерів. З цією роллю могли б впоратися Анатолій Тимощук (є досвід гри у центрі оборони), Тарас Степаненко і Денис Дедечко.
Тож, як бачимо, кадровий потенціал збірної України цілком дозволяє Михайлові Івановичу вдатися до тактичних хитрощів і забезпечити нашій команді гнучку модель гри. Це, звичайно, лише на папері, а як воно буде у житті вирішуватиме вже сам Фоменко. Як казав один мудрий фахівець: «У футболі немає поганих чи хороших формацій. Якщо всі футболісти в повному обсязі виконують свої функції відповідно до тактичної схеми, то вона у будь-якому разі буде хорошою».
Ну а нам залишається лише вірити у збірну і всім серцем підтримувати команду.
Приємного перегляду матчів.
показати приховати