Сергій Костенюк розклав на деталі невдалий матч збірної України проти Боснії і Герцеговини (1:1).
Збірна України зіграла унічию з Боснією та Герцеговиною, погіршивши свої шанси на друге місце у відбірковій групі. Відзначимо головні причини негативного результату і розберемо основні тактичні нюанси протистояння.
Команда Петракова традиційно зіграла за своєю схемою 3-4-3, чи точніше 3-4-2-1. Суперник, як і в Казахстані, підтримував структуру 3-5-2, яка у деструктивній фазі гри трансформувалася на 5-3-2.
Збірна України почала матч абсолютно тим же складом, що й у Фінляндії. Місце Пятова у воротах не підлягало сумніву. Лінію оборони склало тріо найкращих українських захисників – Забарний, Кривцов та Матвієнко. Пара Степаненко – Шапаренко цементувала центр поля, на флангах діяли латералі Тимчик та Соболь. Переважно у півпросторі під Яремчуком грали Ярмоленко і Циганков.
Україна – Боснія і Герцеговина – 1:1 (1:0)
Голи: Ярмоленко, 15 (Циганков) – Ахмедходжіч, 77 (Стевановіч)
Україна: Пятов – Забарний, Кривцов, Матвієнко – Тимчик, Степаненко, Шапаренко (Сидорчук, 72), Соболь – Ярмоленко (Зубков, 82), Циганков (Булеца, 83) – Яремчук (Сікан, 72)
Боснія і Герцеговина: Шехіч – Стевановіч, Хаджікадуніч, Ахмедходжіч, Чівіч, Колашинац (Ковачевіч, 90+1) – Наліч (Саріч, 58), Хаджіахметовіч, Гояк (Прціч, 58) – Джеко, Превляк (Деміровіч, 82)
Попередження: Чівіч, Ахмедходжіч, Превляк
Удари (у площину) – 10(2):15(5)
Удари з меж штрафного – 7:9
Удари після стандартів – 2:0
Удари з гри – 8:15
Удари головою – 2:2
Володіння – 55,6%:44,4%
Точність передач – 87%:85%
Довгі передачі – 55:53
Короткі передачі – 513:403
Кроси – 14:18
Ключові передачі – 4:13
Передач поспіль – 6:5
Передачі у першу третину – 124:82
Передачі у другу третину – 327:210
Передачі у фінальну третину – 117:164
Повернення володіння – 27:31
Дриблінг (успішний) – 14(6):6(3)
Сейви – 5:1
Фоли – 8:6
Теплова мапа та схема усереднених позицій демонструють, що збірна України більш активно атакувала правим флангом, де важливу роль відігравали Ярмоленко та Тимчик.
Господарі поля переважно починали свої позиційні атаки через лівий фланг і намагалися за допомогою діагональних векторів переводити м'яч праворуч. Щодо показників активних дій у горизонтальних зонах, суперник діяв менш збалансовано. Переважна більшість атак боснійців будувалася через їхній правий фланг.
Не дивлячись на чудовий стартовий відрізок, команда Петракова примудрилася награти на менший, ніж в опонента, показник активних дій у фінальній третині поля. Загалом, це не дуже й важливо. Але, все ж таки, це у матчі, де ми за класом, при всій повазі до БіГ, повинні переважати суперника. Тим більше, перемога нам була більш потрібною, ніж команді Івайло Петева.
Україна мала беззаперечну перевагу у перші півгодини матчу. Команда застосовувала короткий розіграш, мала чудову структуру у другій та третій фазах позиційного наступу. На цьому відрізку ми маємо рахунок за ударами – 6:2 та 65% володіння м'ячем.
Збірна чудово використовувала контрпресинг та мала тотальний контроль над грою. Після того, як команда Петракова почала сідати, поступово виходи у контратаки з низького блоку стали відбирати у гравців сили. Інтенсивність господарів помітно зменшувалася.
Якщо рахувати статистичні показники з 30 по 80 хвилину, то ми маємо рахунок ударів 1:12! Та 44% володіння. Цікаво, що у кінцівці, коли команда була змушеною знову йти вперед, сили на позиційну гру в атаці та інтенсивність таки знайшлися. Тож дивно, коли чуєш, як футболісти і тренери скаржаться на втому. Все ж таки резерви для більш активних дій були. Те саме ми спостерігали і в Казахстані. При цьому, Петраков каже, що він не давав настанови сідати глибоко в оборону. Дуже погано, що головний тренер не контролює подібні процеси, а просто спостерігає і сподівається.
Потрібно розібрати пропущений гол. Він виник після серії позиційних помилок та в момент максимальної пасивності господарів.
На скріншоті вище помітно, як перед подачею у штрафний захисники збірної України намагалися підняти лінію оборони, але Соболь проґавив цей момент і залишився позаду.
Потім Едуард вирішив піти на Стевановіча, а лінія навпаки почала сідати. Зоною за спиною Соболя скористався Ахмедходжіч. Також у цьому епізоді помилилися опорні півзахисники, які абсолютно не контролювали зону перед штрафним.
Результат матчу, у якому ми повинні були брати максимальну кількість очок, цілком закономірний. Суперник створив команді Петракова багато проблем. Боснійці мали не менше гольових моментів, ніж збірна України. На жаль, виконувач обов'язки головного тренера не помічає ключових проблем, які з матчу в матч не дозволяють "синьо-жовтим" добирати свої очки. Це тенденція, і винні у ній не гравці, а головний тренер. Саме його кадрові та тактичні рішення не дозволяють національній команді реалізовувати свій максимальний потенціал.
Невже Петраков не розуміє, що він заздалегідь бере відповідальність за дії, які послаблюють інтегральний рівень команди? Добре, він не хоче коментувати своє рішення по Маліновському, то нехай прокоментує, чому у головній команді країни замість об'єктивно найкращого футболіста України знаходиться місце Булеці, який просто не тягне цей рівень. Він не тягне навіть на лаву Динамо, його ганяють по орендах, але головний тренер збірної вважає, що Булеца краще підходить його філософії, ніж Маліновський? Це схожі за характеристиками, але різні за рівнем гравці. То у чому справа?
Невже багато розуму потрібно, щоб зрозуміти: Ярмоленку з Яремчуком важко другий матч поспіль тягнути команду? Вочевидь, Петраков пізно провів заміни. Ярмоленка потрібно міняти раніше. Якщо вже тренер не викликає Маліновського, він міг випустити на позицію правого вінгера Караваєва. Олександр – універсальний гравець і має досвід гри на цій позиції у Динамо. Упевнений, що це був би ефективніший варіант, ніж Булеца. Нічого особистого, Сергій – талановитий, цікавий гравець, але він на даному етапі не тягне такий високий рівень.
Петраков видає бажане за дійсне. Що б він не казав, він хоче покладатися на гравців, з якими працював раніше у юнацьких збірних. Сікан також не відповідає рівню національної збірної України. Це гравець запасу у клубі і він абсолютно не демонструє якостей, за які його взагалі повинні викликати у збірну. Сікан грає, тоді як Довбик дивиться за його грою з лави запасних. Форвард СК Дніпро-1 об'єктивно найкращий гравець свого амплуа в УПЛ. Він різнобічно розвинений – має габарити, чудово грає корпусом, відкривається у глибину, сильний на другому поверсі, володіє непоганим дриблінгом та має поставлений удар. Довбик має усі якості, щоб розраховувати на ігровий час у збірній.
Яремчуку важко давалася гра. Взагалі, у другому матчі була потрібна ротація. Якщо до неї не вдаватися, то тренер принаймні був зобов'язаний проводити своєчасні та потенційно найбільш рівноцінні заміни.
Кадрові рішення, відмова від ротації, неефективне управління грою, догматичність відносно базової схеми 3-4-3, тоді як виникають складнощі щодо підбору виконавців з відповідними характеристиками, нерозуміння та відповідне повторення своїх помилок, які призводять до того, що команда не спроможна протягом усього ігрового часу підтримувати необхідний рівень інтенсивності – все це на сумлінні Петракова. І він повинен буде давати відповідь перед футбольним суспільством України.
Шансів на те, що наша команда буде представлена на Мундіалі у Катарі, з кожним збором стає все менше. І ці шанси зменшуються не тільки з огляду на турнірне становище. На жаль, Петраков не ідентифікує головні проблеми. Він вперто продовжує робити те, що хоче. Будувати гру виключно за своєю моделлю, з якою він прийшов.
Збірна України мала великі шанси на перемогу, але зарано використала свої фізичні ресурси. Таку картину ми бачимо кожної гри. У Фінляндії було те ж саме, але тренер не робить висновків. Втома гравців – це не їхня провина. Вони перебувають не на гіршому рівні підготовки, ніж суперники. Перш за все – це енергозатратна модель гри. Нічого дивного у тому, що латералі, півзахисники і гравці групи атаки втомлюються після того, як починають матч з інтенсивного тиску, а згодом переходять на човниковий біг з проміжною дистанцією по 30-60 метрів. Ці забіги забирають забагато сил, потрібен час на часткове відновлення, і тому команда сідає заглибоко у позиційній обороні. Якщо з фінами наприкінці матчу нам пощастило, то у Львові суперник скористався своїм шансом та врятував гру.
У вересні Олександр Петраков публічно принижував гравців за локальні помилки. Тож він повинен публічно визнавати і свої. Тим паче, вони мають більш фундаментальний характер.
Група автора у Facebook "Тактика футболу з Сергієм Костенюком"