"Я грав за Хайдук та ще кілька менших клубів": Ален Бокшич вигравав ЛЧ, забивав Україні, удостоївся оплесків суперника

Перемога в ЛЧ, асист у фіналі, особливий гол в останньому Кубку Югославії, пропущений чемпіонат світу та часті зустрічі з Україною – Футбол 24 спільно з партнером HLIBNY DAR пригадує найяскравіші миттєвості у кар'єрі Алена Бокшича.

Коли захисника Ювентуса Джанлуку Пессотто запитали, хто був найсильнішим його партнером, той був однозначним у своїй відповіді. "Мені пощастило грати з найкращими у світі, а моїм завданням було віддати їм м'яч якнайшвидше. Мене вразив Бокшич. У нього було все – фізична та технічна складова. Він не завжди міг втілити свої якості у голи, і це був єдиний недолік у кар'єрі на найвищому рівні", – сказав Пессотто.

Хайдук

Бокшич не був таким, як усі. Це стосувалося його дій на полі, які виглядали абсолютно віртуозно, та поведінки за межами стадіону. Здавалося, деякі речі у футболі не цікавили Алена надто сильно. "Я грав за Хайдук та ще кілька менших клубів", – у властивій жартівливій манері сказав якось Бокшич.

В одному з інтерв’ю кількарічної давнини Ален усе пояснив: "Я дійсно так вважаю. Відтоді, як у дитинстві я вперше побачив м’яч, я думав лише про Хайдук. Тільки цей клуб був моєю метою та мрією. Єдиний клуб. Це як біологічні батьки. Ти належиш їм. Коли ти стаєш професіоналом, ти граєш за інших, твоя кар’єра керує тобою, але ти не підтримуєш їх. Ще хлопчиком, чекаючи вдома у Макарській, коли Хайдук запросить мене на турнір у Скрадіні, пам’ятаю, як зараз, я не спав всю ніч".

рекламна інформація

Зарядись енергією футболу, переглядаючи довгоочікувані матчі Ліги чемпіонів разом із HLIBNY DAR. Напої бренду виготовлені на воді з артезіанської свердловини та з високоякісних спиртів класу “Люкс”. Адже HLIBNY DAR – вибір тих, хто цінує не тільки якісний футбол, але й преміальний смак.

Велика мрія Алена Бокшича здійснилася, коли йому виповнилося 17. Саме тоді він дебютував за Хайдук і провів там чотири сезони. Один із найважливіших матчів Бокшича у футболці сплітської команди датований 8 травня 1991-го. У фіналі останнього Кубку Югославії за участі шести республік між Хайдуком та Црвеною Звездою було забито лише один гол. У середині другого тайму Бокшич вирвався на побачення зі Стеваном Стояновічем та приніс перемогу хорватам. І це на фоні різанини у Вуковарі.

Марсель

У житті Бокшича було ще кілька таких визначальних матчів. Головний за статусом – фінал прем’єрного розіграшу Ліги чемпіонів на мюнхенському "Олімпіаштадіоні" у 1993-му. Марсель Бернара Тапі зустрічався із Міланом, а долю протистояння вирішив влучний удар Базіля Болі.

Бокшич проводив свій дебютний сезон у Марселі після переїзду з Хайдука (транзитом через французький Кан). І варто сказати, що Ален був одним із головних творців того тріумфу Марселя у ЛЧ. У трьох своїх стартових поєдинках турніру Ален забив 5 голів – постраждали бухарестське Динамо, Рейнджерс та Брюгге. В останньому матчі перед фіналом проти Брюгге хорват знову забив і приніс перемогу Марселю 1:0.

У підсумку Бокшич поступився у гонці голеадорів ЛЧ лише Ромаріо – форвард ПСВ забив на гол більше. Також по 6 м'ячів до активу записали Марко ван Бастен та партнер Бокшича Франк Созе.

Ювентус

Ще один фінал Ліги чемпіонів чекав на Бокшича через чотири роки. Ален провів у Турині лише один сезон, зате виграв зі "Старою Синьйорою" Серію А, Міжконтинентальний кубок та опинився за крок від чергового вухастого трофею.

У восьми матчах того розіграшу ЛЧ хорват оформив 4 голи та 2 результативні передачі. Один із асистів Бокшич зробив у фіналі проти дортмундської Борусії. Геніальному удару п'ятою Алессандро Дель П'єро передувала розкішна комбінація за участю трикутника Зідан-Вієрі-Бокшич.

Так рахунок став 1:2, проте до завершення поєдинку німці забили ще раз і Ювентус втратив нагоду виграти Лігу чемпіонів вдруге поспіль.

Лаціо

Рік у Ювентусі симетрично розділив перебування Бокшича у Лаціо протягом шести сезонів. Із римлянами Ален чи не найбільше поповнив свою кімнату трофеїв: Серія А, два Кубки Італії та Кубок володарів кубків. "Орли" також пробилися до фіналу Кубку УЄФА, де поступилися Інтеру, та дійшли до чвертьфіналу Ліги чемпіонів.

А ще на "Стадіо Олімпіко" Бокшич створив один із головних шедеврів у своїй кар’єрі. У листопаді 1997-го у Рим завітала Сампдорія легендарного Луїса Сеcара Менотті. Бокшич з’явився на полі на 75-й хвилині за рахунку 2:0, а через 10 хвилин йому аплодував навіть голкіпер суперника Фабріціо Феррон.

У схожому стилі хорват забив і десятки інших голів. Неповторний стиль гри, особливо у завершальній стадії, став фірмовим знаком Алена. Водночас партнери Бокшича відзначають його дещо аскетичну поведінку у колективі та залежність від настрою.

"Бокшич був одним із найкращих футболістів, з якими я коли-небудь грав. Але одного дня від його гри може захоплювати дух, а наступного він може виглядати безнадійно", – ділився спогадами Дін Віндасс, партнер хорвата по Мідлсбро, де Ален завершував кар’єру.

Україна

"Я працював з багатьма тренерами: Гуталс, Ліппі, Ерікссон… Та Чіро Блажевіч – номер один", – згадував Бокшич. Саме Мірослав Блажевіч запросив Алена у національну збірну Хорватії у 1993-му. Дебютував Бокшич за "картатих" у матчі з Україною на "Максімірі" (3:1).

Після цього Ален ще тричі грав проти нашої збірної. За 40 ігор у складі національної команди українці були найулюбленішим суперником для Бокшича. Стільки ж, чотири рази, Ален також грав проти Словенії.

У нас із Бокшичем пов’язані особливі спогади. Це саме він забив у ворота Шовковського (ех, ці рикошети) гол на "Олімпійському" у 1997-му у поєдинку імені Руне Педерсена. Після невдачі у плей-оф з хорватами нам залишалося спостерігати за чемпіонатом світу по телевізору. Разом із нами за перипетіями ЧС-1998 у якості вболівальника спостерігав і Бокшич. Він пропустив той великий турнір через травму коліна, коли "картаті" виграли бронзу.

Не зайвим буде сказати, що через два роки Бокшич вкотре засмутив українських вболівальників. У складі Лаціо хорват організував гол для Марсело Саласа, а Динамо програло у Римі (1:2) у групі Ліги чемпіонів.

Мідлсбро

Період хорвата в АПЛ – як квінтесенція усієї карєри. Дубль у дебютному матчі, яскраві спалахи і періодичні проблеми зі здоров’ям. Сам Бокшич частково це пов’язував із тренуваннями у Лаціо під керівництвом Зденека Земана. "За два сезони я чотири рази травмував підколінне сухожилля", – скаржився футболіст.

Проте і колектив у Мідлсбро специфічно ставився до Алена. Невдалим був початок та чутки про зарплату у 63 тисячі фунтів на тиждень. Газети одразу ж вибухнули: "Бокшич – найбільш високооплачуваний гравець світу". Спростовувати це довелося навіть тренеру Браяну Робсону.

Утім справа була не лише у грошах. Бокшич потребував особливого підходу. Гарет Саутгейт перебрався у Боро під час другого сезону хорвата на "Ріверсайді". "Я відчув, що хлопці не люблять його, і було легко зрозуміти, чому", – розповідав нинішній керманич збірної Англії. – "У команді було два набори правил: правила для Алена та правила для решти".

Макарська

Нині Бокшич відійшов від футболу, а через минулі травми навіть не бере участі у ветеранських матчах. Тріумфатор Ліги чемпіонів зовсім трохи попрацював у футболі після завершення кар’єри. Каже, що не готовий віддавати себе повністю тренерській справі і не збирається обманювати себе та оточуючих.

Ален насолоджується спокоєм та повернувся у рідну Макарську – один із найвідоміших хорватських курортів. "Я мешкаю тут, як справжній пенсіонер. У Макарській я зустрів коронавірус раніше за інших – у мене тут давно був свій локдаун", – жартує екс-футболіст.

У рідному містечку його знає чи не кожен. Зрештою, про великого земляка жителям Макарської нагадує цей мурал із зображенням Бокшича та переліком його трофеїв.

"На 95% Бокшич є найсильнішим гравцем у світі. Проблема у решті 5%", – згадував екс-партнера по Лаціо Алессандро Неста. За 15 років ігрової кар'єри Бокшич встиг виграти майже все: Лігу чемпіонів, Кубок кубків, Міжконтинентальний кубок, Суперкубок УЄФА, чемпіонати Франції та Італії, фінішувати четвертим у голосуванні за Золотий м’яч-1993. Але найважливіше – залишив по собі унікальну спадщину та спогади футбольної магії на полі.