Три фінали Паоло Монтеро: провал у Мюнхені, невдала місія рятівника і бенефіс Шевченка

Воїн на полі та свій хлопець за його межами. Символ Ювентуса на зламі тисячоліть. Рекордсмен Серії А за кількістю вилучень (16). Все це – Паоло Монтеро, якого чимало вболівальників туринців вважають найкращим захисником в історії клубу. На жаль, для легалізації цього факту уругвайцю не вистачає перемоги у Лізі чемпіонів.

Футбол 24 спільно з партнером HLIBNY DAR пригадує три головні спроби захисника Ювентуса здобути найбільш бажаний трофей європейського клубного футболу.

Фінал №1 (28.05.1997, Мюнхен), Борусія Дортмунд (1:3)

То був дебютний сезон для Паоло у Лізі чемпіонів. Монтеро якраз переїхав до Ювентуса, який тільки-но виграв Лігу чемпіонів. Марчело Ліппі знав захисника ще з часів спільної роботи в Аталанті. Новачок одразу став своїм у Турині і відіграв усі 11 матчів у Лізі чемпіонів без замін. Ювентус видав потужний перфоменс і до фіналу жодного разу не поступився. А Монтеро навіть забив у ворота австрійського Рапіда (5:0). Далеко не найвищий за зростом захисник ідеально грав головою і виграв боротьбу у штрафному майданчику під час подачі кутового.

Вирішальний матч із Борусією не задався з самого початку. У проміжку з 29-ї до 34-ї хвилини пара захисників Монтеро-Феррара двічі проґавила під час подач з кутового Карл-Хайнца Рідле. Коли ж Дель П'єро один гол відіграв, німці забили ще раз зусиллями Ларса Ріккена. В епіцентрі подій знову опинився Монтеро, який не встиг за свіжим джокером Борусії.

Фінал №2 (20.05.1998, Амстердам), Реал (0:1)

У наступному сезоні Ювентус знову виграв Серію А і знову добрався до фіналу ЛЧ. Тепер Монтеро не був настільки стабільним гравцем і кілька разів вилітав через травми. Три з шести матчів групового етапу уругваєць пропустив, зате двічі зіграв з київським Динамо у чвертьфіналі. І навіть долучився до одного з м'ячів у Києві, коли запустив лонгбол на Зідана, а той у дотик переправив на Індзагі – так рахунок став 4:1.

Фінал на Амстердам Арені запам'ятався надзвичайною нервозністю. Мінімум гостроти, багато боротьби та шалена напруга – очевидно, що долю переможця мав вирішити єдиний гол. І забив його нападник мадридців Предраг Міятовіч на 79-й хвилині. У Монтеро був шанс стати героєм. Він намагався вибити м'яч з порожніх воріт і був дуже близьким. Не вдалося – трофей поїхав у Мадрид.

Фінал №3 (28.05.2003, Манчестер), Мілан (0:0, у серії пенальті 2:3)

Мабуть, найкращий шанс виграти Лігу чемпіонів у Монтеро був 2003-го. Протягом турніру Паоло забив два голи. Особливо цінним виявився м'яч у ворота Барселони на стадії чвертьфіналу (1:1). У півфіналі Ювентус обіграв Реал (перший матч Монтеро пропустив), а у фіналі зустрівся з Міланом.

На Олд Траффорд Марчело Ліппі випустив Монтеро у якості лівого захисника.

Коли я дізнався, що тренер хоче, щоб я зіграв там, я сказав "ні". На мою думку, Бірінделлі був одним із найкращих у півфіналі, він закрив Фігу. Ліппі врешті-решт наполіг, тож зліва вийшов я. Перші 20 хвилин проти Шевченка я провів жахливо, – згадував Паоло.

Однак за 120 хвилин Ювентус не пропустив – справа дійшла до пенальті. Монтеро йшов до позначки четвертим з-поміж туринців. Ще до його удару троє гравців схибили (Зеєдорф, Салаєта та Каладзе). Монтеро теж пробив безхитрісно по центру – Діда легко взяв той удар. Чим усе завершилося, ми пам'ятаємо. Далі були влучні удари Нести, Дель П'єро та фінальний від Шевченка.

"Коли я програю, то навіть не йду в супермаркет, тому що мені соромно. Це були дуже погані кілька днів", – згадував Монтеро свій промах у третьому фіналі. У наступному сезоні Ювентус дійшов до чвертьфіналу, а Паоло Монтеро провів свій прощальний матч в ЛЧ. Четвертої спроби він так і не отримав.