"Після зіткнення з Бойком можу займатися боксом – удар тримаю непогано". Правила життя Олега Гусєва
25 квітня легенді Динамо та збірної України Олегу Гусєву виповнилось 37 років. "Футбол 24" пригадав найкращі цитати Гусєва про "Шахтар", Бойка і "команду пивзаводу".
Олег Гусєв / ФФУ
У Сумах існувала футзальна команда вищої ліги. Мені було всього 15 років, тож не виникало потреби мене заявляти. Зіграв лише один матч у чемпіонаті України, ми програли 0:6 – на цьому моя футзальна кар'єра закінчилася.
Коли я ще грав у Сумах, там мене вчили проявляти повагу до старших. Зараз такого немає. Пацан у 18 років вважає, що у нього все вдалося, що він вже готовий. Я не кажу, що повинна бути дідівщина – я про звичайну повагу.
Починаючи з моєї сумської команди так виходило, що я завжди спілкувався з тими, хто старший.
У мій перший "динамівський" період у нас склалася компанія, де я був наймолодший. Старші мене під крильце взяли: Хацкевич, Ребров, Шацьких...
Для мене "друг" – таке слово, яке рідко можна вживати. З усіма були нормальні, товариські відносини. А друзів у мене небагато – і ті, в основному, не з футболу.
Зараз вже молодь форму не носить і маніжки не пере – тут суперклуб, а, отже, це виконують спеціальні люди, адміністратори. Хлопець летить перший раз із основною командою, тільки з дубля перейшов, а в чергу на реєстрацію вже першим став. Чи не зарано, може, старших хлопців пропустиш?
Погодні умови були однакові для всіх, але нам просто хотілося довести цій команді (БАТЕ, – прим. "Футбол 24"), що ми обіграємо її в снігу, пустелі, на пляжі і де тільки можна. Ми повинні були ще в Києві ставити їх на місце, якби в першому таймі реалізували всі моменти, які у нас були.
Ми довели, що це дворова команда. Тільки футболісти пивзаводу можуть до гри висловлюватися про нас так. На футбольному полі виявилося все по-іншому.
Мета перемогти стоїть перед нами завжди – ми ж не збірна Андорри.
Мирон Богданович дуже добре відгукувався про мою гру. Але при всій повазі до цієї команди ("Металіст" – прим. "Футбол 24") і до фінансових умов, які там пропонували, – такий мій перехід багатьом був би незрозумілий. Словом, я відмовив.
"Я – українець до мозку кісток". Правила життя Мирона Маркевича
Георгійович умів вийняти душу (Газзаєв, – прим. "Футбол 24").
За сезон 2010/2011 забив 15 м'ячів у всіх турнірах. Коли є така підтримка тренера (Сьоміна, – прим. "Футбол 24") – граєш зовсім по-іншому. Перед кожною грою відчував, що сьогодні точно заб'ю або, як мінімум, вдало відіграю.
Був здивований, прочитавши своє інтерв'ю. Буває, що журналісти спотворюють інтерв'ю, але тут... Я ні з ким не спілкувався, журналіст вигадав інтерв'ю і виклав в Інтернет.
Ми приїхали грати у футбол, а не обговорювати політику.
Перше, що я пам'ятаю, це машина швидкої допомоги. Отямився: "Куди везете, – запитую, – у нас же гра?". "Та яка вже гра", – відповіли.
Була підозра, що пошкоджені шийні хребці. Повезли на МРТ глянути, чи немає нічого такого. Відразу після МРТ сказали, що все нормально, і я ще легко відбувся. А те, що зуби повибивало, то це нічого, можна легко виправити. Сказали, що можу тепер боксом займатися – удар тримаю непогано.
Стосовно Дениса Бойка, думаю, він сам зробить висновки. Напевно, тільки він один знає, чому так все сталося, і чи міг він уникнути цього зіткнення. Але все завершилося так, як є. Добре, що ніхто не постраждав за великим рахунком.
Він (Бойко, – прим. "Футбол 24") просив у мене вибачення, але я вважаю, що він повинен просити вибачення не в мене, а у моїх батьків, які дуже важко все це пережили, у моєї дружини і дитини.
Досі вважаю, що він міг зіграти по-іншому. Нічого небезпечного в моїх діях не було. Знаєш, бувають моменти, коли нападник нахабно йде на воротаря і той виставляє коліно, щоб наступного разу такого не було – так ось, це не той випадок. Чув багато інтерв'ю, де його виправдовують. Я думаю, він просто хотів показати, що він господар цієї зони. Перестарався.
Олег Володимирович (Блохін, – прим. "Футбол 24") у клубі і в збірній – це два різних тренери в плані результату. Чому так вийшло – оцінювати не мені.
Зараз із "Шахтаря" постійно звучить: "Ось, там дали пенальті, там вилучили". Нехай згадають, що було у попередні шість років, коли нас виганяли ні за що.
У "Динамо" я 12 років. Луческу в "Шахтарі", здається, 10 чи приблизно стільки. Так ось, весь цей час я чую про те, що Федерація якась не така, судді якісь не такі і так далі. Ніколи ще було такого, щоб вони програли і визнали свою слабкість. Тепер кажуть, що їх не люблять ніде, не так зустрічають, не так судять... Але ми вже звикли до цього, на нас це не діє.
Звичайно, їм ("Шахтареві" – прим. "Футбол 24") важко. Ніхто і не сперечається. Але що, "Динамо" в цьому винне? Точно ні.
Багато що в нашій грі будується через Андрія (Ярмоленка – прим. "Футбол 24"): півзахисники, приймаючи м'яч, відразу шукають його, і тільки якщо він закритий – обирають інше продовження атаки. Прекрасно, що у нас є такий футболіст, але все ж не можна, щоб команда настільки залежала від того, є він на полі чи ні. Тим паче, що своїх планів покинути "Динамо" він не приховує.
Багато дивних результатів, багато чуток. Не спійманий – не злодій. Засуджувати когось я не маю права. Тим паче, без доказів.
Я така людина, що мені важко щось змінювати. Якщо я звик до одного місця, то змінювати нічого не буду. Є люди, для яких це легко, для яких це норма, а для мене ж навпаки – дуже складно вносити якісь кардинальні зміни в життя.
Просять: давайте, мовляв, познімаємо у вас вдома. Але для мене дім – це мій дім. Не хочу показувати його всім.
Я ніколи з партнерами не сперечався, нічого нікому не висловлював. Хіба що на полі – в емоціях. Я вважаю, що є тренер і, якщо це хороший тренер, то він завжди побачить, хто викладається, а хто ні.
До дрібниць знаю, що від мене потрібно в кожному ігровому епізоді. Звичайно, добре, якщо є імпровізація, але це більше стосується завершення атаки. А загалом є структура гри, коли кожен повинен перебувати на своїй позиції в певний момент розвитку атаки.
Так, як вболівають у Львові, особливо за збірну, не вболівають, мабуть, в жодному іншому місті країни. Місто гарне, вболівальники патріотичні. Скільки разів тут не грав, завжди приємні спогади.
Коли у Львові під час матчу збірної чую гімн України, мурашки бігають по тілу.
Збірній завжди важко, тому що від тебе чекає результатів вся країна.
У мене не так багато часу залишилося у футболі, щоб розкидатися чвертьфіналом єврокубків. Дуже хотілося пройти якомога далі. Після "Евертона" здавалося, що є всі шанси дійти до фіналу.
За всю свою кар'єру я не підписав жодного контракту з жодним агентом, жодного папірця.
Ніколи не прагнув кудись кров з носа перейти. Мені завжди подобалося в "Динамо".
Що думаю з приводу Євро? Євро падає. Порівняно з доларом.
Звичайно, коли в твоїй країні війна, складно залишатися осторонь. Коли дивишся телевізор, дізнаєшся про чергову кількість загиблих, серце кров'ю обливається.
Пишуть, що піду з "Динамо"? Я інтернет практично не читаю, тож нехай пишуть, що хочуть.
Олег Бабій, Футбол 24
