Крейг Белламі: Червоний світлофор? От лайно - це погана прикмета!
"Футбол 24" пропонує інтерв'ю скандально відомого форварда "Ньюкасла", "Ліверпуля", "Ман Сіті", "Селтіка" і збірної Уельсу, яке він дав ресурсу Dailymail.
Крейг Белламі - сильний і сердитий
Крейг Белламі повертається в Прем’єр-лігу з рідним "Кардіфф Сіті". Нападник, якому 33 роки, щойно приїхав зі збірної Уельсу, яка в блискучому стилі обіграла на виїзді Шотландію, і одразу ж вмостився, щоб дати вибухове інтерв’ю.
За словами Белламі, проблеми частенько стають не лише його клопотом, а й проектуються на інших людей. Зігравши у дев’яти клубах, перенісши сім операцій на колінах, подорож Белламі усім фронтом британського футболу, тим не менше, стала дуже різноманітною. Його 13-й сезон наближається до кульмінації, 33-річний гравець живе очікуваннями повернення в АПЛ.
"Так, можу сказати напевне, що я змінився", - посміхається Белламі. – У мене багато на що розплющилися очі. В мені завжди сиділи Джекіл і Хайд (персонажі новели Роберта Стівенсона про доктора, який мав два кардинально протилежні характери, - О.Б.). Я міг торочити без упину, а потім замовкнути на тиждень, і не сказати жодного слова. Коли я перебував на стороні добра, то відчував, що є тією людиною, якою хочу бути завжди. Усвідомлював, що це мені подобається, але не міг позбутися "темної" сторони. Помилково виправдовував себе: "Я той, ким я є. Ці якості зробили з мене саме такого футболіста". Але в 33 роки зрозумів, що це не так. Я почувався глибоко нещасним і самотнім. Та, інша сторона, завжди відкидала мене назад, принижувала, змушувала сердитися. Навіть після хорошої гри я йшов додому і переглядав моменти, шукаючи недоліки".
Ображений валлійський форвард, який скаженіє, сперечається на полі і апелює – типова картина. Але за допомогою психолога Стіва Пітерса Белламі усвідомив суть проблеми. "Я досі так граю. Але тепер отримую від цього задоволення, - посміхається Белламі. - Колись, ще задовго до матчу, я почувався кепсько – нерви і все таке. Коли мені випадало переглянути матч з трибун, я буду сидіти і думати: "Як я можу грати в подібній атмосфері? Я не можу цього зробити!" В день матчу я нікому не дозволяв наближатися до себе. Я б не вийшов з дому навіть для того, щоб забрати дітей. Я був одержимий зосередженістю на грі. Однак Стів змінив мене. Я став спокійним і щасливим, а гра від того не погіршилася".
У "Кардіффі" підтверджують ці слова. Наставник Белламі – Малкі Маккей нещодавно назвав його гру "першокласною і хорошою, як золото". Все ж напрошується одне запитання. А чи уникнув би Белламі своїх найвідоміших траблів, якби прийшов до самопізнання трохи раніше?
"Я не знаю, - каже він і надуває щоки. – Але переконаний, що отримав би задоволення від спілкування з багатьма людьми, як і вони – від спілкування зі мною. Я був сповнений ритуалів і забобонів. Після перемоги я прямував додому в один і той же час. Якщо світлофор був червоним, хоча минулого тижня видавав "зелений", я думав: "От лайно, це погана прикмета!" Після матчу, якщо ми перемогли, я відчував полегшення, але не радість. Якщо ж ми програвали, я займався самобичуванням упродовж двох-трьох днів і безсонних ночей. Тепер, після поразок, на це йде лише дві-три години. Зараз я вже не хочу переходити в іншу команду. Я хочу залишитися тут. Цей сезон був найприємнішим зі всіх у моїй карєрі. І я не лукавлю".
Ми зустрічаємося у кардіффській фотостудії. Минулої ночі Уельс програв Хорватії і фактично втратив всі шанси у кампанії до чемпіонату світу. Белламі втомився, його болять стегна, але він люб’язний і перебуває у філософському настрої. На клубному рівні справи йдуть добре. "Кардіффу", його рідному клубу, необхідні ще три перемоги для виходу в еліту. "Це, безумовно, було б здійсненням мрії - каже Белламі. - Я завжди хотів вписати цю главу. Це мене збуджує і надихає – я насолоджуюся кожною секундою".
Для Белламі, проте, панорама значно ширша. Він хоче стати менеджером і розпочав опановувати це ремесло. Як і у всьому, він має власну думку з цієї нагоди. Персона Белламі в якості менеджера дуже інтригує. Попри викривлене уявлення про нього, він завжди був відмінним мотиватором. Нещодавно Белламі прочитав автобіографію Пепа Гвардіоли, а також захоплюється вмінням Гуса Хіддінка однаково успішно працювати в різних командах. Надихається Крейг і Жозе Моурінью - не в останню чергу за те, як португалець піклується про своїх гравців.
"Я працював з менеджерами, які цього не роблять, - каже Белламі. – Ти тут, щоб керувати гравцями, тож повинен бути для них усім. Ми всі – різні, з різними проблемами. Завдання менеджера – вичавити з підопічних усе найкраще. П’ять років тому я вважав, що всі повинні мати таку ж мотивацію, як у мене, але це нереально. Я надзвичайно інтенсивно працюю. Іноді – занадто інтенсивно. Сплю лише сім годин. Коли стану тренером, спатиму по 3-4 години. Готовий до величезного обсягу роботи. Я хочу бути найкращим.
Прагну знати все про гравців, яких підписуватиму. Стежив би за ними таємно. Хотів би знати імена дружин та дітей, дізнатися про менталітет того чи іншого футболіста. Ось де тренери зазнають невдачі – вони не переймаються гравцями, яких підписують. Зайняті лише собою. Завжди згадую Моурінью. Якось Патрік Вієра мені зізнався, що найкращий тренер, з яким йому випало працювати, - це Моурінью (в міланському "Інтері"). Я ж очікував, що він назве Венгера. Патріс пропустив багато ігор, але Моурінью попросив його наполегливо працювати упродовж двох тижнів, після чого обіцяв випустити на поле".
В цю мить наша розмова неминуче зачепила персону Роберто Манчіні, менеджера "Ман Сіті", з яким Белламі регулярно дозволяв собі не погоджуватися. Белламі характеризує цей період, як дещо дивний. "Існує багато речей, які він зробив, і які я б не став робити. Мені поталанило працювати з такими людьми, як Боббі Робсон. У "Ньюкаслі" він навчав мене бути людиною і футболістом. Робив це попри те, що я був тоді великою егоїстичною дитиною. З Манчіні я міг бути більш відкритим, але коли Спаркі (Марк Х'юз) пішов, я замкнувся в собі. Я просто хотів, щоб все залишалося на своїх місцях, але натомість відбулася зміна менеджера. І все ж я шкодую про те, що трапилося. Я міг виконати свою роботу, проте усе зіпсував".
Белламі розпочинає нове життя на тлі важких потрясінь. Смерть Гарі Спіда 18 місяців тому стала для нього жахливим ударом. До того ж, Крейг нещодавно розлучився зі своєю дружиною Клер, з якою має трьох дітей. "Це, безумовно, було важко, - каже він. - Такі події дали мені змогу зрозуміти, що люди повинні пройти у своєму житті все. Мої батьки були різними, проте вони досі разом. І я думав, що так буде в мене. Ніколи не міг передбачити, що трапиться халепа, а через дітей переживаєш усе значно важче.
Іноді ти повністю зосереджуєшся на грі, і нехай увесь світ зачекає. Ти думаєш, що матимеш час для інших, коли вийдеш на пенсію. Але туман від гри розвіюється, і ти губишся. Таким чином це дало мені певний урок. Я зрозумів, що все змінюється, що потрібно приділяти увагу певним людям, що гра не завжди буде поруч. Те, що я роблю, і як я проводжу час зараз - ось що має значення. Це дало мені змогу відкритися і сказати: "Слухай, я хочу бути щасливим". У мене є трійко неймовірних дітлахів. Вони для мене понад футбол, понад усе, що є в моєму житті".
Минулого року про Белламі написали в пресі, що йому футбол "до сраки". "Хлопець (журналіст) був на моєму порозі, - каже Белламі. - Він ставив запитання, і я сказав певні речі. Це було при особливих обставинах. Я щойно виступив на Олімпійських іграх, сезон розпочинався, а я почувався виснаженим. Мені потрібно було пару тижнів, щоб прийти до тями. Але через два тижні я заворушився, відчувши, що футбол мені потрібен. Я футболіст. Я той, ким я є".
Під час Олімпійських ігор Белламі вирішив повернутися у "Кардіфф". Новий наставник "Ліверпуля" Брендан Роджерс вмовляв його залишитися на "Енфілді", проте після тривалих роздумів Белламі відгукнувся на тяжіння до своєї молодої сім'ї. "Брендан мені зателефонував і сказав, що він справді готовий працювати зі мною, - розповідає Белламі. - Я йому відповів, що у мене особисті проблеми, і ми домовилися повернутись до цієї теми згодом. Ми підтримували зв'язок під час Олімпіади, але моя згода означала б дуже багато уваги, прикутої до мене і дітей, тож я вирішив повернутися додому. Хоча я був егоїстом упродовж багатьох років, це було б занадто".
Інтерв'ю Dailymail переклав та адаптував Олег Бабій
Тwitter автора - @Gullit_87
