Міліціонер, який мріє про збірну
Сьогодні у нас - розповідь про футболіста, який до останнього вірив у себе, а у якості тренера сьогодні вважається одним із найперспективніших в Україні.
«Я не розумію, чому Василя не беруть у збірну. Хоча б просто подивитися, на товариський матч.
Ну, що вам шкода кусок хліба та тарілку борщу?!».
Емоційно та як завжди відверто на одній із післяматчевих прес-конференцій обурювався Віталій Кварцяний
Так «тонко» Віталій Володимирович просив за Василя Сачка - теперішнього наставника «Ворскли». І справді, будучи капітаном, лідером, вожаком та найкращим бомбардиром «Волині» Сачко кілька років ходив під головною командою країни. Ось він ходив, зазирав у вікна, стукав у двері, але їх ніхто так і не відчинив. Багато хто міг би «таврувати» Сачка болючим словом невдаха. Мовляв, не щастить, так не щастить. Але є одне але. Дуже велике АЛЕ. Свою професійну кар'єру Василь розпочав у... 23 років. Такий собі Дідьє Дрогба з Донеччини.
Ганяв лугами з мріями про «кротів»
Звичайного 3 травня, звичайного собі 1975 року у нічим не примітному селі Старомлинівка у ста кілометрах від тоді ще звичайного та спокійного Донецька у звичайній сім'ї звичайних робітників народився звичайний хлопчик, якого вирішили назвати «екзотичним» ім'ям Василь.
Сачко палко фанатів за «Шахтар», захоплювався Віталієм Старухіним та, як це часто буває, «кар'єру» розпочинав на рідних галявинах. Тут нічого дивного. Все як у всіх. А от далі між нашим героєм та його мрією життя почали виростати перешкоди.
З футболіста у солдата
Швидко з Івана пана не вийшло. У дитячі роки вийти бодай на обласний рівень Василю не вдалося. Його максимум - звичайна сільська ДЮСШ. Далі ще цікавіше. Після школи Сачко йде в армію. Звичайним рядовим строковиком. У жодній професійній чи бодай більш-менш пристойній команді Василь тоді ще не був, відповідно до армійських клубів його і не взяли. Так він від дзвінка до дзвінка без шкіряного м'яча і відслужив півтора роки у Сімферополі.
Боротьба з наркотиками
Відслуживши, наш герой повертається у рідні краї та захищає кольори... селищ Іскра та Успенівка. Невдовзі Сачка помітив і запросив до свого аматорського клубу легендарний гравець «Шахтаря» Віктор Грачов. Він тренував команду «Шахта Україна» з міста Українськ, що на Донеччині. Футбол футболом, а жити за щось треба. Від вибору очі, звісно, не розбігалися. Василь йде у міліцію. А саме у відділ боротьби з наркотиками. Ця робота забирала багато сил та енергії. Тому врешті Сачко мав вибирати: міліція чи хобі. Наш герой вибирає службу. Аматорська команда прогодувати сім'ю не здатна. Але Віктор Грачов не відпустив Василя. Без бою не здався. Він разом з начальником шахти (спонсором) та головним міліціонером вмовили Василя продовжити боротьбу за мрію: підписали документ, що якщо фінансування команди припиниться, Сачка знову візьмуть у правозахисні органи. Нарешті наш герой зосередився лише на футболі.
У Крим. Тепер як професіонал
І тут справи в амбітного Василя та його амбітного клубу пішли вельми добре. Вони рік за роком підвищувалися в класі та врешті опинилися у Вищій аматорській лізі. Та й там "Шахта" була на провідних ролях. Такі успіхи не залишились непоміченими. Клуб Вищої ліги сімферпольська «Таврія» запросила наставника аматорської команди Віктора Грачова. Той погодився, врятував історичний колектив з Криму від вильоту, а в найближче трансферне вікно запросив на півострів і Василя Сачка.
Завдяки професіоналізму та режиму наш герой зміг пройти важкі збори разом з новими партнерами. Віктор Грачов вірив у свого протеже. У дебютному матчі сезону 1998-1999 Сачко виходить у старті. Волею грайливої долі, це був домашній матч «Таврії» проти улюбленого клубу нашого героя - донецького «Шахтаря». Цікаво, що кримчанам вдалося обіграти тодішнього чинного віце-чемпіона України з рахунком 2:1.
З неба на землю... і назад
Далі все було не так романтично. Василь відіграв ще кілька матчів, так і не забив, тому був змушений покинути Сімферополь. Кохання з першого погляду у Сачка та професійного футболу не вийшло.
Він повернувся у «Шахту Україна». Команду перманентно спіткали фінансові труднощі, вона кілька разів знімалася з чемпіонату. Зате виграла доволі потужний турнір — аматорський кубок України.
Врешті Сачко повернувся у професійний футбол. Щоправда, на найнижчий його щабель - Другу лігу. Він почав захищати кольори клубу «Оскіл» з Харківщини. Саме у цій команді Василя чекали перші успіхи на не аматорському рівні. У дебютному ж сезоні він переборов всі труднощі, пробився в основу «Осколу» та навіть став його найкращим бомбардиром. Перші 13 голів серед професіоналів. Успіх!
Головний переїзд у житті... поки що
Тому не дивно, що у Сачка було відразу декілька варіантів продовження кар'єри. І він обрав Луцьк. Тамтешня «Волинь» всерйоз налаштовувалася на вихід у Вищу лігу. Амбітний колектив амбітного Віталія Кварцяного.
Володимирович видав солідний кредит довіри новачку. І той не підвів тренера. Вже за дебютний сезон у Західній Україні Василь став найкращим бомбардиром Першої ліги, потрапив у список найкращих футболістів України, став одним із претендентів на місце у збірній України, яку тоді очолював Леонід Буряк, а головне надупевнено разом з "Волинню" отримав путівку до Вищої ліги. Сачко, як термінатор, повернувся.
Замінив незамінного
Тепер він був уже не жертвою, а справжнім хижаком. Василь багато забивав, був корисним, став мабуть найкращим таранним форвардом України. Наш герой захищав кольори «Волині», «Кривбасу» та «Ворскли». Всюди став своїм, всюди заробив повагу. А в Полтаві, де Сачко і повісив бутси на гвіздок, йому навіть довірили тренерський місток. Так ще й після самого Миколи Петровича Павлова.
Але й тренерське ремесло наш герой опановує старанно та доволі успішно. І хтозна, може колись він все-таки дійде до збірної України... але вже, як тренер.
показати приховати