Сьогодні легенді італійського та світового футболу Роберто Баджо виповнюється 55 років. "Футбол 24" представляє збірку яскравих, глибоких і філософських цитат "Божественного Хвостика", володаря "Золотого м’яча-1993".
Коли я був маленьким, мріяв грати у футбол, мріяв стати футболістом, щоб дарувати людям радість своєю грою. Це була моя головна мета.
Футбол завжди був моєю пристрастю. Я навіть у туалет ходив з м'ячем, щоб там пограти.
Я обожнював Зіко. Завжди дивився матчі "Фламенгу" по телевізору. Сьогодні телебачення транслює всі матчі поспіль, раніше ж якщо одну гру покажуть – це вже подія.
Я завжди хотів тішити людей. Якщо не вдавалося, мені ставало сумно. І коли я не грав, мені теж ставало сумно.
Футбол – це футболісти. Тренер може допомогти гравцеві розкрити найкращі якості, але все одно визначальними є ті, хто парирує удар, хто віддає передачу, хто б'є по воротах.
Увесь час знав, що люди очікують від мене чогось особливого. І мені було приємно.
Коли наближався до воріт, у мене виникало відчуття, що час уповільнюється. Я заздалегідь знав, що буду робити і що це – найкраще рішення.
Найзавзятіших захисників я знаходив навіть у себе вдома під ліжком, адже тренери наказували їм переслідувати мене всюди. Однак якщо я почувався добре, їм не вдавалося мене зупинити навіть з кулеметом. А коли мені було погано, то й зусиль трирічної дитини було достатньо.
"Бог дав футболістам ноги, щоб я по них бив". Круті та брутальні правила життя Вінні Джонса
Фінал Кубка світу-1994 – це рана, яка в будь-який момент може заболіти.
Так, я буддист. Але не Будда, а всього лише Баджо... Можна подумати, що католики чи мусульмани не хиблять з 11-метрової позначки.
Цей спогад у мені вже до гробу. Я не забуду той удар ніколи.
З м'ячем в ногах я навчився страждати, падати і підійматися. Я навчився жити.
Перемога залишається в історії, але що вона залишає після себе? Це буде причина нових перемог в майбутньому чи причина поразок? Перемоги і поразки часто неможливо усвідомити відразу, потрібно вміти їх обмірковувати. Радість полягає в тому, щоб постійно ставити перед собою нові цілі, запитувати себе: як я беруся за роботу, з якою повагою до неї?
Міхаель Шумахер у футболі. Партнерство із Роналдо та Баджо, дружба із Бундестім, респект Пеле
Дружба у футболі? Це слово для мене багато важить. Це не просто спільний похід в ресторан із дружинами. Це означає бути поруч, коли більше нікого немає. Спиратися на когось, коли всі інші тебе кинули.
Моє коліно – це жах! Через нього упродовж всієї кар’єри не вдавалося бігати по-справжньому.
Я пережив шість операцій на коліні: чотири на правому і дві на лівому. У ті роки операції на меніску вважалися чимось надзвичайним.
Найскладніша операція? Фактично мені просвердлили велику гомілкову кістку, щоб зафіксувати розірване сухожилля. І я не міг приймати знеболюючі, тому що у мене алергія. Мені наклали 220 швів. Було неймовірно боляче! Я благав маму, щоб вона мене вбила, якщо любить.
Найбільше диво, яке я створив – грав у футбол до 35 років. Мені доводилося займатися цим, маючи в розпорядженні всього лише півтори ноги.
Коли я виступав за "Брешію", то ще два дні після матчу ледь міг ходити. Коли я повертався додому, ціною надзусиль виходив з машини: спочатку виставляв одну ногу, потім спирався на дверцята, щоб вибратися назовні. А наступної неділі я знову грав. На уколах, звичайно, але грав.
Після відходу з футболу я наче помер.
Футбол 90-х – це одне, 2000-х – зовсім інше. І зараз вже інший футбол. Все змінюється, всі беруть приклад з найсильніших команд світу.
Я бачу, що зараз у командах незліченна кількість футболістів, які приходять, йдуть, повертаються. Я не встигаю за ними встежити. Думаю, саме через це стає все важче мати якісь почуття до клубів і їх гравців.
Вболіваю за всі клуби, в яких грав. Хоча моєю улюбленою командою залишається "Бока Хуніорс".
Моїми спадкоємцями є мої сини. Якщо ж ти мене запитаєш, кого я вважаю найкращим футболістом... Мессі – найкращий в світі. Коли він вирішує забити гол, він забиває. Мені б хотілося грати з ним.
Я живу в єднанні з природою. На природі я почуваюся краще. Люблю бути один, а немає кращого місця для самотності, ніж ліс або берег струмка. Майже зникають звуки – і ти наодинці зі світом. Я проводжу так багато часу. Роздумую про труднощі, з якими стикався, і про вчинені помилки.
Серця вболівальників поступово займуть інші гравці, які, можливо, будуть кращими за мене. Але не буде другого Баджо – як і другого Марадони чи ван Бастена.
Все своє життя я наче грав у рулетку. Я прибував до пункту призначення, але через аварію на фініші мені доводилося розпочинати спочатку. Однак якщо ти скромний, то у тебе не виникає проблем з тим, щоб впоратися із новим викликом.
"Коли прощався з "Ювентусом", то бачив, як люди плачуть". Правила життя Алессандро Дель П’єро