"Коли прощався з "Ювентусом", то бачив, як люди плачуть". Правила життя Алессандро Дель П’єро

9 листопада 10:25 4106 35 Читать на русском
"Коли прощався з "Ювентусом", то бачив, як люди плачуть". Правила життя Алессандро Дель П’єро
Алессандро Дель П'єро / fantasista10.co.uk

"Ювентус" – це мій дім", – полюбляє наголошувати культовий екс-форвард "Старої Синьйори" і збірної Італії, якому сьогодні виповнилося 45. "Футбол 24" зібрав спогади Сандро про дитинство і неймовірну кар’єру.

Якби не футбол, став би, напевно, кухарем. Або далекобійником.

У дитинстві я готувався підписати контракт з молодіжною командою "Торіно", але мене не відпустила мама. Вона сказала, що я занадто маленький, щоб виїхати далеко від дому.

У той час я був настільки сором’язливим, що мені було важко спілкуватися з іншими дітьми.

Мама любила повторювати: "Ходи спокійно, не пітній, не бігай"... А я їй відповідав: "Мамо, навіщо тоді виходити на вулицю, якщо не бігати?" З тринадцяти років, коли почав грати в Падуї, куди добирався двома електричками, вона казала мені, щоб я не довіряв незнайомим людям.

Мій перший тренер розумів, що для дітей найголовніше отримувати задоволення від футболу і навчитися грати в команді.

Досі зберігаю постери, які висіли у мене в кімнаті, і три кубки, які виграв на літніх турнірах з петанку. Свої перші трофеї я завоював у цій грі, а не у футболі.

Які постери? "Юве", Платіні і співаки, яких ми слухали разом із братом ми з ним жили в одній кімнаті. Майкл Джексон, Genesis, U2, Dire Straits...

"Ювентус" це мій дім. І Турин також. Я почуваюся сином обох.

10 це моє число. Я його для себе завжди відзначаю.

Мені пощастило мати чудових вчителів, таких як Баджо і Дзола. У них я запозичив багато прийомів.

Хороший фінт ефектне видовище, але майстерність футболіста не в тому, щоб фінтити, захищатися або забивати, а в тому, щоб обрати слушне рішення.

У мене мурашки біжать по шкірі, коли я згадую про приналежність до стількох рекордів "б’янконері".

За день до мого 24-річчя ми грали в Удіне. У таблиці перебували на першому місці. Йшла остання хвилина. Ми перемагали 2:1. Я потягнувся за м'ячем, але, відчувши різкий біль і почувши тріск у коліні, зрозумів, що сталося щось страшне. Та травма могла поставити хрест на моїй кар'єрі, але вона лише поділила її на "до" і "після".

Якби Ліппі не взяв мене в Німеччину на Мундіаль, я б попробивав йому колеса в машині і потопив би його яхту.

2006 рік був суперечливим. Ми виграли Скудетто, потім Італія завоювала золото на чемпіонаті світу, а потім нас відправили в Серію Б. Але про сумне я вважаю за краще не думати.

Якби не Кальчополі, влітку я готовий був покинути "Ювентус".

Коли ти повністю викладаєшся, то можеш перемогти. А можеш і програти. Особливо якщо справа стосується матчів виняткової важливості, де ціна помилки дуже висока.

Відносно штрафних ударів я просто маніяк.

Коли я б'ю, то дивлюся тільки на м'яч. Ні, перед ударом, звичайно, оцінюю відстань, як розташована стінка, можу на голкіпера подивитися. Але концентруюся тільки на м'ячі.

Пенальті це цілий світ. Гра всередині гри. Протистояння всередині протистояння. Важливо уявити, наче в воротах нікого немає, на голкіпера не дивитися. Тільки ти і м'яч. Упродовж кар’єри я їх пробив безліч. Хибив, звичайно, також.

Почувався двометровим, коли "Бернабеу" аплодував мені після дубля.

Мені ніхто не казав, що більше не зіграю за "Ювентус", але я все зрозумів. Побачив табличку зі своїм номером і подумав: "Я дійсно повинен прощатися? Я дійсно востаннє покидаю поле цього стадіону?" Вклонився трибунам, привітав рідних та близьких і пішов.

Тіфозі змусили мене повернутися. Я зробив два кола навколо поля, у мій бік летіли сотні шарфів. Я бачив, як люди плачуть.

Прощання завжди залишає гіркий присмак.

Не зміг заплакати навіть тоді, коли помер мій батько – я просто впав у ступор. Мені так хочеться, щоб зараз він був поруч, і я зміг би подякувати йому за все, що він для мене зробив.

Вір у те, що робиш, роби те, що повинен. Не думай про те, що буде.

Я захоплююся Марадоною. Він, навідміну від мого кумира Платіні, дуже простий і відкритий.

Нам дуже пощастило, що Мессі живе в наш час, і ми можемо насолоджуватися його грою.

Нести олімпійський вогонь це щось надзвичайне. Ці кілька метрів були дуже, дуже хвилюючими.

Одна дівчина з Сицилії завжди мріяла подивитися на мою гру в Турині, але їй це не вдалося. У Твіттері вона написала, що прилетить до Австралії. Дуже приємно усвідомлювати, що мене не забувають і стежать за моїми успіхами навіть тут.

У Веллінгтоні, напередодні мого дебюту, я мав заспівати пісню перед всією командою. Я вибрав "Nel blu dipinto di blu" "У синьому розмальований синім".

Моя гра закордоном дозволила народитися поділу понять на "Дель П'єро футболіст" і "Дель П'єро – гравець "Ювентуса".

Закінчу грати у футбол, тільки-но він перестане приносити мені радість.

Працювати на телебаченні це цікаво. До всього іншого, я вчуся чогось нового. Для мене це виклик в зовсім невідомій для мене області, і мені це подобається.

В Італії є дещо таке, чого не знайти в усьому світі. Це історія, природа, їжа і чудова атмосфера. Італія залишається колискою для всіх.

Хочу пожити деякий час у Лос-Анджелесі, в Санта-Моніці, стати професіональним гольфістом і хоча б одного разу виграти у Чіро Феррари в карти.

Я щасливий, що в моєму житті все склалося так, як склалося.

Сторінка автора у Facebook

"Я називаю себе bandiera". Правила життя Франческо Тотті – Імператора Риму

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
4
год
:
9
хв
Еквадор
03:00
Колумбія
Вгадай результат матчу
Залиште відгук