Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Єгором Гунічевим, молодим нападником Минаю, який вже вдруге за сезон забив Олександрії – клубу, якому належить.
Дебютний сезон Єгора Гунічева в УПЛ схожий на красиво зрежисовану історію. 19-річний уродженець Слов’янська забив двічі у двох перших поєдинках на найвищому рівні. Та ще й кому – Шахтарю і Олександрії.
У цій парі навіть більш інтригуюче виглядає клуб з Кіровоградщини, адже саме йому належить контракт Гунічева, якого орендував Минай. На вихідних Олександрія вдруге зустрілася із Минаєм, а Гунічев знову вийшов і відзначився голом. Цікаво, що у минулому сезоні Єгор 10 разів опинявся у запасі Олександрії на матчі УПЛ, проте на поле жодного разу так і не вийшов.
Яким у пам’яті Єгора залишаються рідні йому Слов’янськ та Бахмут, чому він захоплюється Полем Погба, що змінив Желько Любеновіч у Минаї та за яких обставин Єгор зустрівся на полі у матчі Прем’єр-ліги зі своїм дитячим тренером – про все це у великій розмові Гунічева із Футбол 24.
"Любеновіч сказав, що я зможу забити"
– Єгоре, у неділю Минай та Олександрія видали топовий матч з чотирма голами, камбеком, вилученням та нереалізованим пенальті.
– Гри вийшла справді класною. Для мене цей матч був особливим ще до його початку хоча б тому, що я грав проти команди, з якою пов'язаний контрактом. Тому я точно знав, що буде цікаво і очікував на хороший напружений поєдинок. Все так і сталося.
– Можливість грати орендованому футболістові проти команди, якій він належить – доволі нетипова ситуація для українського футболу.
– У моєму випадку все просто. Я належу Олександрії, але в обидвох матчах міг виходити на поле. Очевидно, умови орендної угоди цього не забороняли.
– Для вашої нинішньої команди все складалося не дуже вдало. Після години ігрового часу Минай горів 0:2. Вірили, що можете врятуватися?
– Я стояв на бровці і був готовий виходити на заміну у той момент, коли ми результативно виконали штрафний – Владислав Вакула подав з флангу, а Скиба та Устименко організували гол. Таким чином, я вступав у гру вже за рахунку 1:2. Ми усі вірили, що відіграємося: і ті, хто був на полі, і ті, хто підтримував нас із трибун стадіону. Тим більше, після незабитого Олександрією пенальті.
– Одразу після матчу ви здивували зізнанням, коли сказали, що протягом усього тижня знали, що заб'єте Олександрії.
– Просто було таке відчуття. Я дуже добре готувався до гри, мав особливу впевненість. А ще тренер сказав перед виходом на поле, що я зможу забити – він зарядив мене додатково.
"Святкування? Я – молодий нападник, для якого кожен гол важливий"
– З представниками Олександрії розмовляли після поєдинку?
– Ні з ким із тренерського штабу я не спілкувався. Потиснули одне одному руки – звичайний прояв поваги. Говорив тільки з пацанами з команди – пожартували трохи та й усе.
– Ви вражали ворота Олександрії і в матчі першого кола. І тоді, і тепер свої голи ви святкували.
– Я – молодий нападник, для якого кожен гол є важливим. Він дає мені впевненість. Це був прояв радості і це цілком нормально святкувати голи, забиті у ворота колишньої команди. До того ж я за Олександрію так і не дебютував.
– У вас є відчуття, що вам не дали шансу?
– Звичайно, мені хотілося проявити себе. Але таким було рішення тренерського штабу. Я міг виключно працювати і чекати на свій шанс.
– Що буде далі? Ви знаєте, у якій команді гратимете у наступному сезоні?
– Я не думаю про це, стараюся не відволікатися на такі речі. Зараз я є футболістом Минаю і повністю сконцентрований на грі за свою нинішню команду.
– Минай після приходу Желько Любеновіча наче підмінили у хорошому сенсі цього слова. Усі намагаються пояснити чудесне перетворення аутсайдера. У чому, на ваш погляд, основний фактор позитивних змін?
– Новий тренер змінив насамперед настрій у команді. Це найбільш кардинальне, на що міг вплинути Желько Любеновіч за цей час. У хлопців з'явилася додаткова впевненість. Кожен футболіст відчуває себе більш комфортно у грі з м'ячем, на кожній ділянці поля.
"Подобалося, як з волоссям експериментував Поль Погба"
– Який у вас зріст?
– 180 сантиметрів.
– Запитую, щоб пересвідчитися і мати цифрове підтвердження того, що ви не є гренадером. Але ж усі три голи в УПЛ ви забили головою.
– Я вам більше скажу – дебютний гол за Краматорськ у Першій лізі я теж головою забив. Якось так виходить, вже певна закономірність вималювалася. Крім того, за юнацьку збірну України я гольову передачу віддав також головою. Поки всі корисні дії приходять внаслідок вдалих дотиків до м'яча головою. Нічого, ногами ще встигну надолужити.
– До 180 сантиметрів зросту кілька сантиметрів додає ваша зачіска.
– Так, напевно, це трохи збільшує об'єм. У мене така специфіка волосся – нічого з ним не роблю, воно так від природи росте.
– Хіба що додатково фарбуєте?
– Так, трішки фарбую. Кожен свій гол у кар'єрі я забив своєю фарбованою головою (Сміється).
– Ян Коуту із Жирони довго грав із рожевим волосся. Не думали про кардинальні рішення щодо іміджу?
– Якщо чесно, то схожі думки були. Утім поки я лише на етапі роздумів і не збираюся втілювати це у життя найближчим часом.
– Ваша зачіска – це, зокрема, й намагання скопіювати когось?
– Колись подобалося, як з волоссям експериментував Поль Погба. Було цікаво… Погба тривалий час був моїм кумиром. Коли дізнався про його дискваліфікацію, то дуже засмутився. На жаль, найкращі роки Поля вже позаду. Сумніваюся, що він зможе після дискваліфікації повернутися на свій рівень – все-таки роки минають.
"Раніше Динамо трохи більше подобалося за Шахтар"
– Ваш гол – це також заслуга Богдана Чуєва, який віддав вам фантастичну передачу.
– Так, ми багато про це говорили. Богданові вдався прекрасний пас через пів поля. Він фактично знайшов мою голову серед усіх олександрійських гравців і воротаря. Ми жартували, що цей гол видався найлегшим і найпростішим у цьому сезоні. Проте такі голи – не випадковість. У спарингах виникало кілька схожих ситуацій, коли Чуєв давав довжелезну діагональ і в мене з’являлися моменти попереду.
– До цього ви не могли забити в 11 матчах поспіль. Після вдалого початку складно було під час цієї серії?
– Відзначатися хочеться у кожному поєдинку. Дійсно виник такий відрізок, коли не все вдавалося. То моментів не було, то гра не складалася так, як слід. Просто треба працювати і тренуватися. А тоді з'явиться момент і буде нагода його реалізувати.
– Після стартових двох голів у двох матчах УПЛ ви відчували піднесення і літали у хмарах?
– Літати я намагався тільки на тренуваннях. Взагалі дах не зносило. То був лише початок сезону і я очікував, що надалі все теж добре складатиметься для мене та команди. Проте виникли труднощі, з якими довелося боротися.
– Ви є уродженцем Донеччини і забили прем'єрний гол у ворота Шахтаря. Ніколи не вболівали за цю команду?
– Жодного разу не був на матчі Шахтаря як уболівальник. Одного разу тільки їздив на Донбас Арену зі шкільною екскурсією. Я стежив за ними у матчах Ліги чемпіонів – ось і все. Мені навіть раніше трохи більше Динамо подобалося.
– Свій дебютний гол ви присвятили бабусі.
– Її не стало за кілька днів до матчу. Взагалі для мене сім'я дуже багато означає. Я отримую від рідних величезну підтримку. Наприклад, батько у 5 років записав мене на футбол. Після цього він возив мене на кожну гру, на кожен турнір, де б він не відбувався. Я щиро вдячний татові за це. Ми разом розвивалися, прогресували, переживали, розбирали моменти. Тато інколи був незадоволений моєю грою, я прислуховувався до порад і згодом добряче спрогресував.
– Батько є жорстким критиком?
– Ні, я б не сказав. Просто вимогливий і дуже хоче, щоб я ставав сильнішим. Критикувати він може, але я знаю, що тато – мій найбільший вболівальник і дуже за мене переживає. У нас з дитинства вдома футболу завжди було дуже багато. Батько – пристрасний футбольний вболівальник.
"Слов'янськ намагається жити своїм життям і це мені подобається"
– Коли востаннє ви їздили у рідний Слов'янськ?
– Восени. Помітно, що це прифронтове місто. Там дуже багато військових автомобілів. Близькість війни відчувається. Але у всьому іншому Слов'янськ намагається жити своїм життям і це мені подобається. Працюють майже усі заклади. Не стає на заваді війна. Люди не здаються навіть попри звуки вибухів, які постійно лунають неподалік. Особливо, коли прилітає по Краматорську.
– Вам було 10 років, коли Росія вперше атакувала Слов'янськ.
– Коли окупація тільки розпочиналася, ми виїхали з міста, переселилися на дачу. Повернулися додому якраз після звільнення міста українськими військами. Батьки хотіли приховати від мене усі жахіття війни, прагнули захистити. Коли я став дорослішим, то, звичайно, все зрозумів. Тут все просто – існує зло і добро. Я завжди був на боці добра, завжди любив Україну.
– Ви народилися 31 грудня. Як зазвичай святкуєте день народження?
– Я не відчуваю, що день народження та Новий рік – це два різні свята. Якось так повелося з дитинства, що вони злилися для мене в одне ціле. Батьки розповідали, що збиралися святкувати новий 2004 рік, однак у мами почалися перейми, тож довелося відзначати вже два свята і робити це у пологовому будинку. Я з'явився на світ десь о 16:00.
– Один із ваших дитячих тренерів – Олександр Омельченко, суддя УПЛ, який обслуговував ваш поєдинок з Кривбасом.
– Ми тепло привіталися, перекинулися кількома словами перед грою. Насправді це дійсно цікава історія. Двоє людей зі Слов'янська, фактично з однієї команди – тренер та футболіст – опинилися у Прем'єр-лізі й зустрілися на полі.
– Омельченко суттєво вплинув на ваш футбольний розвиток?
– Олександр Володимирович не був моїм першим тренером, а фактично другим. Але у дитинстві кожен матч і кожен турнір мають ключове значення. Ти навчаєшся, зростаєш, закладається основа. Тому Омельченко здійснив важливий внесок у моє формування.
– У 13 років ви переїхали у Бахмут та вступили у спеціалізований фаховий коледж спортивного профілю імені Бубки. Що пригадуєте про той час?
– Це мій перший самостійний досвід у житті. Про Бахмут можу сказати одне – чудове місто, яке мені дуже подобалося. Комфортно, затишно, багато парків. Саме там у мене зародилося відчуття самостійності, заклалася дисципліна. Я повинен був розраховувати лише на себе, це дуже дисциплінує. Без цього етапу у житті я б не був тим, ким є зараз.
– Минай перебуває у важкій ситуації, проте вперто бореться за збереження місця в УПЛ. Це ваша головна ціль зараз?
– Я хочу допомагати Минаю у кожній грі. Забивати голи, робити все для того, щоб команда залишилася у Прем'єр-лізі. Якщо я буду більше працювати і відповідно краще виглядатиму під час матчів за свій клуб, то також стабільно зможу отримувати виклики у молодіжну збірну України. Це ще одна важлива мета на даному етапі.