Хто такий "реджиста"?
Gazzetta dello Sport окреслює розвиток найважливішого амплуа у футболі від 1930-х років до сьогоднення.
Ми зазвичай говоримо плеймейкер, послуговуючись англійською термінологією. В Італії, однак, є власний термін, який варто запам’ятати: «regista», «реджиста» – у перекладі означає режисер. Не існує великої команди без великого плеймейкера, без великого реджисти. Як не може бути великого оркестру без великого диригента, який ним керуватиме. І саме диригентська паличка має вирішальне значення, коли потрібно прочитати та інтерпретувати партитуру, щоб потім її могли виконати інші. Усі дивляться на диригента, щоб знати, що робити. Усі віддають передачу реджисті, коли не знають, що робити далі і бояться помилитися.
Давайте згадаємо найяскравіші переможні команди в історії італійського футболу – не знайдете жодної, у якій би не було реджисти! У Італії Поццо на мундіалі 1934 року був Луісіто Монті; у «Великому Торіно» цю роль виконував Валентіно Маццола; у легендарному «Інтері» Еррери передачі Луісіто Суареса стали трампліном до успіху; «Мілан» Рокко опинився на вершині завдяки вигадкам Рівери; а якщо вийти за межі Апеннін, то, наприклад, у Бразилії Пеле зв’язок між лініями забезпечував геніальний Діді.
Повертаючись до сучасності, відзначимо, що тріумф «Скуадри Адзурри» Ліппі у 2006 році, так і «Мілан» Анчелотті з «Ювентусом» Конте мають як мінімум один спільний елемент: Андреа Пірло – найсильніший плеймейкер світу. Але час йде, і роки стають жорстокішими за будь-кого з опонентів, тому логічно починати шукати наступника, якщо такий взагалі може існувати. Конте активно працює над цим питанням: і з Верратті, і з Вальдіфьорі. Перший з них більше націлений на атаку, другий – більш працьовитий. Жоден не досяг рівня майстра, але є потенціал, принаймні, щоб отримати непогані результати.
Від початку минулого століття і до наших днів італійський футбол суттєво змінився, але провідна роль амплуа реджисти залишилася незмінною. У системі «Методу» (2-3-2-3), що панувала перед Другою світовою війною, технічний комісар Вітторіо Поццо бачив у цьому амплуа сильного фізично футболіста, який би з легкістю вигравав єдиноборства та швидко відправляв м’яч назад в атаку. Недарма такий гравець тоді називався «centromediano» та носив футболку під номером 5 – зараз же в Італії «mediano» називають півзахисника, переважно, налаштованого на оборону, хоча в сучасному футболі стало набагато складніше тим, хто концентрується лише на одній фазі гри. Проте найкращий виконавець тієї доби Луїс Монті також не був однобоким, про нього писали так: «Йому вдається поєднувати жорсткість у захисних діях з точністю та якістю у довгих передачах у лінію атаки; він є вершиною трикутника, до складу якого два інсайди (бачите – знову у нас англійський термін, італійський – «interno», «інтерно»), Меацца та Феррарі, які взаємодіють заради конструкції гри».
Коли італійські команди перейшли на «Систему» (знамениті «WM»), а потім і на розстановки з ліберо (а тут уже загальноприйнятим є італійський термін – теж показово!) та суворою персональною опікою, завдання керувати діями команди та визначати ритм гри лягло на плечі номера 10. Мова йде про Джанні Ріверу, про Луїсіто Суареса та їх нестримну фантазію: зі стартового свистка їх починали переслідувати опоненти, єдиним завданням яких була їх нейтралізація, але, незважаючи на таку опіку, їм вдавалося фінтити, отримувати та віддавати передачі, а також пробивати по воротах і забивати. Їх вишукана техніка та відчуття простору слугували команді, вони грали спиною до чужих воріт, приймали удари, падали, але вставали і продовжували боротьбу. Зараз нерідко ми чуємо виправдання: плеймейкер не зміг показати гру свого рівня, бо його опікали персонально. А хіба не так було з усіма ще сорок-тридцять років тому? Тоді футболістам вистачало таланту, щоб подолати усі перешкоди, які створювали суперники, а зараз не усім вдається зупинити м’яч…
Класного реджисту визначають не фізичні дані (хоча ніколи не завадять), а схильність до керування, інтуїція та швидкість виконання. Його робота – подвійна: як у фазі оборони, так і у фазі конструювання. Він є першим щитом перед своїми захисниками, який має зупиняти передачі суперників, а, якщо його обходять на швидкості під час ворожої контратаки, може бути біда. Якщо порівнювати сучасну збірну Італії з командою Поццо, зараз, принаймні, є чисельна перевага: замість двох центральних захисників є три, отже, у Пірло чи його замісників більше підтримки. Коли м’яч тільки опиняється у його команди, реджиста уже повинен бути готовим отримати передачу і мати у голові варіант продовження атаки. У цьому його головна перевага – у вмінні передбачувати розвиток дії, раніше за інших бачити простір, який можна зайняти і який варто атакувати.
Пірло – фантастичний гравець, тому що вміє вивести опонентів з рівноваги неочікуваними передачами, які моментально пробуджують форвардів. Такі передачі буквально розрізають оборону суперників – і немає жодного способу зупинити їх. Рівера більше треквартіста: йому з неймовірною легкістю вдавалося допомагати відзначатися партнерам. Суарес розміщувався далі, був більш прямолінійним, але не менш ефективним. Дії усіх цих футболістів розум визначав більшою мірою, ніж ноги, і усі схилялися перед їх тактичною мудрістю. Хто прийде їм на зміну?
З історії
На першому малюнку видно, де розміщувався Монті. Його завданням було блокувати опонентів та переводити гру у атакувальне русло. На другому малюнку видно, як діяв «Великий Торіно»: у центрі поля розміщувався прямокутник, а реджиста Валентіно Маццола був одним з його кутів.
З сучасності
У сучасній схемі 4-3-3 реджиста є вершиною трикутника, він має координувати усі дії – оборонні та атакуючі. На другому малюнку показані типові дії реджисти після відбору м’яча у суперників. Він має відкриватися для передачі від захисників та переправляти м’яч у лінію атаки. На третьому малюнку показано ще одне типове завдання реджисти – переведення гри на інший фланг, коли цього вимагає ситуація на полі. Як завжди чорна стрілка означає пас, крапки – рух.
показати приховати